Відкрити головне меню
Комета 96P/Machholz — можливо, одна з міжзоряних комет

Міжзо́ряна коме́та — комета, що гіпотетично існує в міжзоряному середовищі[1], яка не пов'язана силою тяжіння з іншими зірками[2].

Хоча жодної такої комети не було виявлено, передбачається, що ці об'єкти дуже поширені в міжзоряному просторі. Міжзоряна комета може бути виявлена ​​тільки якщо вона проходить через нашу Сонячну систему у поблизу Сонця, або якщо вона відокремилася від Хмари Оорта і почала рухатися по сильно витягнутій гіперболічній орбіті, не пов'язаній з гравітацією Сонця. Комети зі слабкими гіперболічними траєкторіями вже спостерігалися, але траєкторії цих комет показують, що вони були викинуті з хмари Оорта, тобто утворилися в нашій Сонячній системі, а не в системі іншої зірки або в міжзоряному середовищі.

Сучасні моделі утворення хмари Оорта показують, що більшість комет викидалися з неї в міжзоряний простір і тільки мала частина залишалася в хмарі. Розрахунки показують, що кількість викинутих із хмари комет в 3−100 разів більше, ніж тих що в ньому залишилися. За іншими моделями кількість викинутих комет становить 90-99% всіх утворених там комет.[3]. І немає ніяких підстав вважати, що в інших зоряних системах утворення комет відбувається якимось іншим шляхом, що виключає подібне розсіювання[1].

Якщо міжзоряні комети дійсно існують вони повинні час від часу проходити через внутрішню частину Сонячної системи[1]. Вони повинні підходити до Сонячної системи з різними швидкостями з області сузір'я Геркулеса, оскільки Сонячна система рухається саме в цьому напрямку[4].

Враховуючи, що жодної комети зі швидкістю руху перевищує швидкість утікання від Сонця досі виявлено не було[5], можна зробити висновок, що існує верхня межа щільності комет в міжзоряному просторі. Імовірно щільність комет не може перевищувати цифру в 1013 комет на кубічний парсек[6].

У рідкісних випадках міжзоряні комети можуть бути захоплені при проходженні через Сонячну систему і переведені тяжінням Сонця на геліоцентричну орбіту. Комп'ютерне моделювання показує, що Юпітер — єдина планета, яка досить масивна для того, щоб захопити таку комету і перевести її на навколосонячну орбіту, але подібне захоплення можливе тільки раз на 60 мільйонів років. Прикладом такої комети, можливо, є комета 96P/Махгольца, яка має дуже незвичайний хімічний склад, схожий зі складом міжзоряного середовища, з якого вона і могла утворитися.[5]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Valtonen, Mauri J.; Jia-Qing Zheng, Seppo Mikkola (Март 1992). Origin of oort cloud comets in the interstellar space. Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy (Springer Netherlands) 54 (1-3): 37–48. doi:10.1007/BF00049542. Процитовано 2008-12-30. 
  2. Francis, Paul J. (2005-12-20). The Demographics of Long-Period Comets. The Астрофизический журнал 635 (2): 1348–1361. Bibcode:2005ApJ...635.1348F. doi:10.1086/497684. Процитовано 2009-01-03. 
  3. Choi, Charles Q. (2007-12-24). The Enduring Mysteries of Comets. Space.com. Архів оригіналу за 2012-07-03. Процитовано 2008-12-30. 
  4. Struve, Otto; Lynds, Beverly and Pillans, Helen (1959). Elementary Astronomy. New York: Oxford University Press. с. 150. 
  5. а б MacRobert, Alan (2008-12-02). A Very Oddball Comet. Sky & Telescope. Процитовано 2010-03-26. 
  6. Torbett, M. V. (июль 1986). Capture of 20 km/s approach velocity interstellar comets by three-body interactions in the planetary system. Astronomical Journal 92: 171–175. doi:10.1086/114148. Процитовано 2009-01-01.