Мідія (фрегат, 1840)
«Мідія» (рос. «Мидия») — вітрильний 60-гарматний фрегат Чорноморського флоту Російської імперії. Названий на згадку про захоплення російськими військами 18 серпня 1829 року турецької фортеці Мідія загоном суден під командуванням контрадмірала Й. І. Стожевського.
 Фрегат «Мідія», літографія В. О. Прохорова
| |
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Назва: | рос. «Мидия» |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Миколаївське адміралтейство |
| Закладений: | 10 липня 1840 |
| Спуск на воду: | 17 вересня 1843 |
| Потоплений: | 16 лютого 1855 |
| Піднятий: | 14 травня 1859 |
| Доля: | затоплений на Севастопольському рейді під час залишення міста гарнізоном |
| Статус: | потонув |
| Основні характеристики | |
| Тип: | фрегат |
| Довжина: | 53 м |
| Ширина: | 13,9 м |
| Осадка: | 6,3 м |
| Екіпаж: | 420 осіб |
| Озброєння: | 60 гармат |
Історія ред.
Закладений у Миколаєві 10 липня 1840 року, головний будівник — підполковник корпусу корабельних інженерів В. Г. Апостолі[1]. Після спуску на воду 17 вересня 1843 року перейшов до Севастополя і увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[2].
У 1845—1848 роках в складі загонів виходив у крейсерство біля кавказького узбережжя. 28 листопада 1847 року під час бори в Цемеській затоці став дрейфувати до берега, віддав додатковий якір і зупинився за 50 метрів від мілини. 13 і 14 січня 1848 року під час бори в Цемеській затоці стояв на якорях, сильно обмерз зовні і всередині, але екіпаж зумів врятувати фрегат. У ці дні від бори загинуло п'ять суден[3].
У складі ескадр перебував у практичних плаваннях у Чорному морі в 1849 і 1851 роках, а також у крейсерському плаванні біля берегів Абхазії в 1849 році[4]. У кампаніях 1850—1851 років разом з кораблем «Єгудиїл» і пароходофрегатом «Бессарабія» крейсував біля східних берегів Чорного моря у складі ескадри М. Ф. Метліна[5]. У 1852 році перебував у плаванні з учнями навчальних екіпажів. З березня по липень 1853 року в складі загону виходив у крейсерство до кавказького узбережжя[6].
Від початку Кримської війни стояв у Севастополі в готовності до виходу в море. З лютого 1854 року стояв у готовності у складі ескадри захисту гавані. У грудні 1854 року на борту фрегата було обладнано тимчасовий шпиталь[6].
16 лютого 1855 року фрегат «Мідія» був затоплений на Севастопольському рейді[3]. Після війни під час розчищення Севастопольської бухти 14 травня 1859 року при спробі підйому корпус корабля переломився[7].
Командири ред.
- В. О. Власьєв (1844—1845);
- П. І. Касторф (1846—1847);
- А. Х. Вінк (1851—1852);
- М. Є. Каландс (1853).
Примітки ред.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: сентябрь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 8 березня 2024.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (27 вересня 2012). Николаевское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 4 березня 2024.
- ↑ а б Фрегат «Мидия» (рос.). Черноморский флот. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 9 березня 2024.
- ↑ Веселаго, Ф. Ф. (2013). Царствование императора Николая I. Д — М. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 10. Санкт-Петербург: Издательство «Атлант». ISBN 978-5-906200-03-7.
- ↑ Левченко, Л. Л. (2006). Станюкович Михайло Миколайович. Історія Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства (1805—1900). Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили. с. 271. ISBN 966-336-049-6.
- ↑ а б Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 255—256. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ Корабли и суда, затопленные в Севастопольской бухте в 1854—1855 годах (рос.). Крым сквозь время. 26 березня 2013. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 7 червня 2013.
Література ред.
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)