Єгудиїл (лінійний корабель, 1843)
«Єгудиїл» (рос. «Ягудиил» або «Иегудиил») — 84-гарматний вітрильний лінійний корабель Чорноморського флоту Російської імперії.
 Корабель «Єгудиїл» на малюнку В. Ф. Тімма «Вид з міста Севастополь на Південну бухту і Корабельну», 1855 рік
| |
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Назва: | рос. «Ягудиил», «Иегудиил» |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Спаське адміралтейство |
| Закладений: | 21 вересня 1839 |
| Спуск на воду: | 17 вересня 1843 |
| Потоплений: | 28 серпня 1855 |
| Доля: | затоплений і частково спалений на Севастопольському рейді під час залишення міста гарнізоном |
| Статус: | потонув |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | лінійний корабель |
| Тип: | «Султан Махмуд» |
| Водотоннажність: | 3790 т |
| Довжина: | 59,7 м |
| Ширина: | 15,8—16,3 м |
| Осадка: | 7,2 м |
| Екіпаж: | 750 осіб |
| Озброєння: | 84—96 гармат |
Опис ред.
Один із восьми вітрильних 84-гарматних лінійних кораблів типу «Султан Махмуд», що будувалися в Миколаєві з 1836 по 1845 рік. Прототипом серії послужив корабель «Силістрія». Кругла корма цих кораблів підвищувала міцність корпусу, в його наборі використовували металеві деталі, а прядив'яні канати замінили на якір-ланцюги[1]. Водотоннажність корабля становила 3790 тонн, довжина між перпендикулярами — 59,7 метри, довжина по деку — 60,1—60,2 метри, ширина — 15,8—16,3 метри, глибина інтрюма — 8,1 метри, осадка — 7,2 метри[2][3].
Озброєння корабля за відомостями з різних джерел становили від 84 до 96 гармат, з них від п'ятдесяти восьми до шістдесяти чотирьох 36-фунтових гармат, двадцять 24-фунтових гармат або гарматів-карронад, дві 24-фунтові, сім 18-фунтових, дві 12-фунтові і дві 8-фунтові карронади, а також чотири 1-пудових єдинороги[4][5]. Екіпаж корабля складав 750 осіб[6].
Названий на честь одного з восьми християнських архангелів Єгудиїла. Корабель став останнім із трьох вітрильних лінійних кораблів російського флоту, названих іменем архангела Єгудиїла.
Історія ред.
Закладений у Миколаєві на стапелі Спаського адміралтейства 21 вересня 1839 року, головний будівник — підполковник корпусу корабельних інженерів І. С. Дмитрієв[7]. Після спуску на воду 17 вересня 1843 року перейшов до Севастополя і увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[8].
Під час військових кампаній Російської імперії у 1845, 1847, 1849 і 1851 роках у складі ескадр кораблів Чорноморського флоту брав участь у практичних плаваннях у Чорному морі. Навесні 1851 року також перебував у складі загону, який здійснював перекидання військ із Севастополя до Одеси[9][2]. При цьому в кампаніях 1847, 1849 і 1851 років на «Єгудиїлі» тримав свій прапор командир 1-ї бригади 4-ї флотської дивізії П. С. Нахімов.
У 1852 і 1853 роках знову виходив у практичні плавання в Чорне море, зокрема 29 червня брав участь у навчальній битві, а під час навчальної атаки флоту на Севастопольський рейд 12 серпня перебував у складі сторони, що обороняється[2]. У кампанію того ж 1853 року з 17 вересня по 2 жовтня у складі ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова брав участь у перевезенні військ із Севастополя до Сухум-Кале. Так, на кораблі було перевезено 947 солдатів і офіцерів Литовського полку 13-ї дивізії[4][10].
Під час Кримської війни ред.
Брав участь у Кримській війні. 11 жовтня 1853 року вийшов із Севастополя до анатолійського берега для пошуку турецьких суден у складі ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова, проте під час плавання на кораблі почалася затікання води, і він у складі ескадри контрадмірала Ф. М. Новосильського 11 листопада був змушений повернутися до Севастополя[6][3].
З квітня 1854 року перебував біля входу в Південну бухту, проте пізніше був переведений у глибину бухти. У жовтні 1854 року майже щодня брав участь у бомбардуванні батарей противника[2][1].
28 серпня 1855 року під час залишення міста гарнізоном «Єгудиїл» був затоплений на Севастопольському рейді[7]. Через мілководдя біля Павловського мису корабель не повністю занурився у воду, у зв'язку з чим екіпажу довелося спалити ту його частину, що виступала з води[6]. Після війни під час розчищення Севастопольської бухти у 1857 році корпус корабля було підірвано[11][4].
Командири ред.
- П. Є. Шпіцберг (1844—1849);
- П. І. Кислинський (1850—1855).
Примітки ред.
- ↑ а б Корабль «Ягудиил» (рос.). Черноморский флот. Архів оригіналу за 6 липня 2017. Процитовано 16 березня 2024.
- ↑ а б в г Окороков, А. В. (2016). Свод объектов подводного культурного наследия (рос.). Москва: Институт наследия. с. 75. ISBN 978-5-86443-211-2.
- ↑ а б Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, construction, careers and fates (англ.). Great Britain: Seaforth Publishing. с. 301. ISBN 978-1-84832-058-1.
- ↑ а б в Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 305. ISBN 978-5-9533-1517-3.
- ↑ Веселаго, Ф. Ф. (1872). Список русских военных судов с 1668 по 1860 год (рос.). Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 464—465.
- ↑ а б в Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 144—146. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ а б Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: сентябрь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 8 березня 2024.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (30 червня 2018). Спасское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 4 березня 2024.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевские адмиралы (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 15 березня 2024.
- ↑ Чернышев, А. А. (2002). Российский парусный флот (рос.). Т. 2. Москва: Воениздат. с. 68. ISBN 5-203-01789-1.
- ↑ Корабли и суда, затопленные в Севастопольской бухте в 1854—1855 годах (рос.). Крым сквозь время. 26 березня 2013. Архів оригіналу за 4 червня 2013. Процитовано 7 червня 2013.
Література ред.
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)