Мхітар Гош (вірм. Մխիթար Գոշ; дата нар. невід., близько 1120[2]/ 1130, Гянджа[3] — 1213, монастир Нор Гетік) — видатний[4] вірменський[5][6][7][8][9][10][11][12][13][14][15][16] мислитель, літературний і громадський діяч, богослов і священик. Авторитетна «Американська енциклопедія» зараховує Гоша до одних з нйвизначніших представників вірменського Відродження[17], британський учений Д. Ленг ставить його твори в один ряд з байками Езопа і Лафонтена[18] .

Мхітар Гош
вірм. Մխիթար Գոշ
Mkhitar Gosh.jpg
Народився 1130[1]
Гянджа
Помер 1213
Гошаванк
Національність вірмени
Діяльність священник, громадський діяч, письменник
Галузь історія
Відомі учні Кіракос Ґандзакеці, Вардан Аревелці і Ованнес Тавушеці (Ванакан)

CMNS: Мхітар Гош у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

 
Заснований Мхітаром Гошем монастир Нор-Гетик (Гошаванк)

Біографічні відомості про Мхітара Гоша (прізвисько Гош в перекладі з вірменської означає «рідкобородий»[18][19]) збереглися головним чином у Кіракоса Гандзакеці. Мхітар Гош будучи вірменином[20][21][22], народився в Гянджі (Гандзакі), де під тюркським пануванням проживала значна вірменська громада[23]. Точна дата народження невідома, однак, з огляду на те, що помер він «в глибокій старості» в 1213 році, дослідники вважають, що народився він між 1120 та 1130 роками. Початкову освіту здобув у рідному місті[24], ще дитиною в сім'ї познайомився зі Святим письмом[25]. Навчання продовжив у вардапета Ованеса Тавушеці, сам отримав ступінь вардапета. Для вдосконалення освіти відправився в Кілікійське вірменське царство, де навчався при монастирі Сівши Лер. Тут він повторно отримав ступінь вардапета. Після цього деякий час провів в Ерзрумі, де подружився з вигнаним (грузинським царем) князем Курдом Арцруні; потім повернувся в Гянджа, де вів викладацьку та літературну діяльність. Незабаром, проте, йому довелося виїхати в зв'язку з гоніннями з боку місцевих тюрків, інспіровані його суперниками серед місцевого духовенства[26]. Мхітар оселився в сусідньому вірменському князівстві Хачен, де його прийняв під свій захист правитель Атерк Вахтанг Тагаворазн[27][28]. Тут він залишається кілька років. Приблизно в 1184 році, дізнавшись, що його друг Курд Арцруні повернув свої володіння в Північно-Східній Вірменії, Гош відправився до нього й оселився в монастирі Гетиці, в ущелині Тандзут області Кайен[29][30]. Як пише його учень Кіракос Гандзакеці, «І оселився в монастирі, званому Гетиці, в Кайенській гаварі, на великій річці, званій Ахстев, на правому її березі»[31]. В кінці XII століття, однак, в результаті сильного землетрусу церква руйнується. У 1188 році, за сприяння князя Івана Закаряна, Гош зводить нову церкву, яка так і називається Нор Гетиц -Новий Гетиц і починає викладати в ній. Монастир розташовувався на крайньому північному сході історичного Айрарата. Тут він провів основну частину життя.

Мхітар Гош, «Послання …»[32]



І сказали ми про це коротко і в основному про греків і грузинів, які паплюжать нас, що, мовляв, одні тільки вірмени не сприймають собор Халкедонський



Гош користувався великим авторитетом серед вірменської політичної еліти свого часу, був важливою фігурою в духовному і суспільному житті вірмен[33]. Був учасником церковних соборів Лорі 1205 року і Ані 1207 року. Був радником і духовним наставником Закарі Закаряна. Також був громадським діячем[2], мріяв про відновлення вірменської державності[13].

ПраціРедагувати

Його перу належать понад 10 праць[2] різних напрямків, серед яких «Судебник», «Короткі Пояснення Єремії», історична хроніка і т. д. У своїх творах Мхітар Гош чітко розрізняє етнічну і конфесійну приналежність[34], він намагається довести, що міафізитство крім вірмен сповідують й інші народи, які «перебувають твердо в одній з нами вірі, які не прийняли Халкедонський собор». Примітне також його послання до Івана і Закарі Закарянів. В ньому Мхітар прагне налагодити етно-конфесійні протиріччя між двома народами вірменами і грузинами, які перебували в той час в тісному політичному союзі.

СудебникРедагувати

Мхітар Гош, «Судебник», 1184 рік[35]



Де знайдеш відповідь тим, хто злословить про нас, нібито немає суду в Вірменії



У другій половині XII століття мусульманські еміри Гянджі дозволяли вірменській християнській громаді користуватися власною судовою системою, однак через відсутність такої спірні питання все ж вирішувалися в мусульманських судах. Така практика іноді приводила до зловживань, і Гош взявся за складання судебника для свого народу[20][23], щоб запобігти звернення вірмен в мусульманські суди[36]. Ця правова праця, написана в 1184 році і відома нині як «Судебник Мхітара Гоша» або «Вірменський судебник», стала найважливішою із праць ученого[9] і першим пам'ятником світського права у вірмен[37] . У «Судебнику» відображені правові норми середньовічної Вірменії, він став основою правової традиції вірмен як в самій Вірменії, так і в діаспорі[38][39]. Складається з «Вступу» і основного тексту з 251 статті. Згідно Гошу, церква і держава — це два основних стовпи, що тримають суспільство, як будову. У книзі винність розділене на 2 категорії — церковна і світська, відповідно до чого Гош визначає також 2 основних форм покарання — релігійно-церковне і тілесно-матеріальне (смертна кара, ув'язнення, майново-фінансові штрафи). Покарання, згідно з ним, не повинне мати чисто фізичної мети, або мети помсти, а повинне бути спрямоване на виправлення, перевиховання людини. Згідно Гошу кожна людина має «природне право», яке він трактує як вираз божественного розуму в людині. Прогресивність мислення Гоша проявляється також в його послідовних рекомендаціях замінювати смертну кару на збереження винному життя покарання[40]

При створенні судебника Гош використовував загальновірменські церковні канони та інші чисто вірменські джерела[20][23]. Вперше статус обов'язкового закону отримав у Кілікійській Вірменії[16]. Протягом багатьох століть «Судебник» використовувався не тільки у самій Вірменії і Кілікійському вірменському царстві але і в вірменських колоніях — у Польщі (див. Статут львівських вірмен), Росії (Крим, Астрахань), Грузії, Індії. У XVIII столітті в Грузії статті «Судебника» Мхітара Гоша були внесені в «Вахтангів збірник законів» складаючи його саму обширну частину під назвою «Закони вірменські»[41]. Збереглися безліч списів «Судебника» Гоша, 40 з яких зберігаються в Матенадарані в тому числі й надзвичайно древні. В короткій пам'ятці Гош звертається до своїх читачів[42]:

Але якщо ви, вірні звичаям нашого народу, будете докоряти мене в моїх помилках, а не виправляти їх, то, знаючи подібну звичку наших хайканців, знаючи цілком міру собі, не буду звинувачувати вас за це. Якщо ж ви зустрінете нашу працю з любов'ю і доповните відсутнє в ній по добрій волі, то отримаєте від Господа відплату за свої добрі справи і в муках своїх заробите в церкви скарби благ і залишите в ній добру пам'ять про себе.

БайкиРедагувати

Найважливіше значення в історії вірменської літератури має збірка байок Мхітара Гоша, яка складається із 190 байок. Його твори сповнені філософської мудрості та моральних повчань[18]. Вперше вони були видані в 1790 році у Венеції.

ХронікаРедагувати

 
Каплиця на могилі Мхітара Гоша

Є автором історичної хроніки. Оригінал цієї пам'ятки вірменської історіографії не має заголовка. Г. Алішан на рубежі XIX—XX століть назвав її «Католікоси і події в країні Алуанк в XII столітті». Вперше в 1958 році англійський вірменист Ч. Доусет назвав[43] її скорочено «Албанська хроніка» (англ. Albanian Chronicle Так звана «Албанія» або «Агванк» ще з раннього середньовіччя була всього лише географічним топонімом, який займав також вірменонаселені області Нагорного Карабаху[44][23], де на той час існувало невелике вірменське князівство Хачен. Ч. Доусет, в той же час, чітко охарактеризував працю, як пам'ятник вірменської історіографії[45]. Подана адаптована назва праці набула поширення також в російськомовних джерелах після її спотвореного перекладу з англійської на російську мову З. Буніятовим в 1960 році.

КоментаріРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. opac.vatlib.it
  2. а б в [{{{посилання}}} Мхітар Гош] — стаття з БСЭ (3 видання)
  3. Worldmark Encyclopedia of Religious Practices. Countries A-L / Edited by Thomas Riggs. — Thomson Gale, 2006. — С. 63.
  4. Antony Eastmond. Tamta's World. — Cambridge University Press, 2017. — P. 126.
  5. Мхітар Гош — стаття з Ираника. K. A. Luther
  6. Армения // Энциклопедия Кольера. — Открытое общество, 2000. — 18 квітня.
  7. Islam and Christianity in Medieval Anatolia / Edited by A.C.S. Peacock, Bruno De Nicola, Sara Nur Yildiz. — Routledge, 2016. — P. 245.
  8. The Blackwell Companion to Eastern Christianity / Edited by Ken Parry. — John Wiley & Sons, 2010. — С. 38—39.
  9. а б Философская энциклопедия. В 5-х т / Под редакцией Ф. В. Константинова. — М., 1960—1970.
  10. Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М., 1968. — С. 38.
  11. Ferdinand Joseph Maria Feldbrugge. Law in Medieval Russia. — BRILL, 2009. — С. 299.
  12. В. В. Соколов. Антология мировой философии. — Мысль, 1969. — С. 645.
  13. а б Шнирельман В. А. Войны памяти: мифы, идентичность и политика в Закавказье / Под ред. Алаева Л. Б. — М. : Академкнига, 2003.
  14. Всемирная история. — Москва, 1957.
  15. Армянская апостольская церковь // Православная энциклопедия. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]], 2001. — Т. 3 (18 квітня). — С. 329—355.
  16. а б Мхитар-Гош // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  17. Encyclopedia Americana. — Americana Corporation, 1965. — С. 270.
  18. а б в Дэвид Лэнг. Армяне. Народ-созидатель. — Litres, 2013.
  19. Р. Ачарян. Этимологический корневой словарь армянского языка. — Ер., 1971. — С. 579.
  20. а б в Новосельцев А. П., Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. — Наука, 1972. — С. 43.
  21. Мхітар Гош — стаття з Ираника. James R. Russel
  22. John A. Shoup. Ethnic Groups of Africa and the Middle East: An Encyclopedia. — ABC-CLIO, 2011. — С. 28.
  23. а б в г Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 14.
  24. R. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7
  25. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 16.
  26. R. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7
  27. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 20.
  28. C. J. F. Dowsett. The Albanian Chronicle of Mxit'ar Goš // BSOAS. — 1958. — Т. XXI, № 3 (18 квітня). — С. 473.
  29. R. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7
  30. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 17.
  31. Киракос Гандзакеци, Краткая История, гл. 13-14
  32. Послание архимандрита Мхитара, что звался Гош // «Арарат». — Эчмиадзин, 1900. — 18 Ապրիլի. — Էջ 503.
  33. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 32.
  34. Христианский Восток, т.1, 1999, стр. 371
  35. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 59.
  36. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 47.
  37. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 20.
  38. История человечества. VII—XVI века / Под ред. М.А. Аль-Бахит, Л. Базен, С.М. Сиссоко. — UNESCO, 2003. — С. 260.
  39. Robert W. Thomson. The Crusades from the Perspective of Byzantium and the Muslim World / Edited by Angeliki E. Laiou, Roy P. Mottahedeh. — Dumbarton Oaks, 2001. — С. 80.
  40. И. Орбели. Басни средневековой Армении. — М.-Л., 1956. — С. 8.
  41. Вахтангов сборник законов // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  42. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 105.
  43. C. J. F. Dowsett. The Albanian Chronicle of Mxit'ar Goš // BSOAS. — 1958. — Т. XXI, № 3 (18 квітня). — С. 473.
  44. История Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века.— М.: Восточная литература, 2002. ISBN 5-02-017711-3
  45. C. J. F. Dowsett. The Albanian Chronicle of Mxit'ar Goš // BSOAS. — 1958. — Т. XXI, № 3 (18 квітня). — С. 475.

ТвориРедагувати

  • Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000.

ЛітератураРедагувати

  • Ваган Бастамянц, «Судебник М.ГОШ», Ечміадзін, 1880, на арм. яз.
  • С.Арцруні, «Кодекс М.ГОШ» («Юридична Обозрение», 1886, № 226 і сл.).
  • Agof Mégavorian, "Etude ethnographique et juridique sur la famille et le mariage arméniens " (Лозанна, 1894)
  • Марр Н. Я., Збірники притч Вардана, ч.1, СПБ, 1899.
  • Орбели И. А. Избранные труды. — Наука, 1968.