Мхітар Гош (вірм. Մխիթար Գոշ; дата нар. невід., близько 1120[4]/ 1130, Гянджа[5] — 1213, монастир Нор Гетік) — видатний[6] вірменський[7][8][9][10][11][12][13][14][15][16][17][18] мислитель, літературний і громадський діяч, богослов і священник. Авторитетна «Американська енциклопедія» зараховує Гоша до одних з нйвизначніших представників вірменського Відродження[19], британський учений Д. Ленг ставить його твори в один ряд з байками Езопа і Лафонтена[20] .

Мхітар Гош
вірм. Մխիթար Գոշ
Народився 1130[1], 1120[2] або 1120-ті[3]
Гянджа[3]
Помер 1213[2][3]
Гошаванк[3]
Національність вірмени[3]
Діяльність thinker, правник, байкар, педагог, громадський діяч, чернець, поет
Галузь історія, право[2], законодавчий процес[2], society and politicsd[2] і літературна діяльністьd[2]
Відомі учні Кіракос Ґандзакеці
Вардан Аревелці
Ованнес Тавушеці (Ванакан)[3]

CMNS: Мхітар Гош у Вікісховищі

Біографія

ред.
 
Заснований Мхітаром Гошем монастир Нор-Гетик (Гошаванк)

Біографічні відомості про Мхітара Гоша (прізвисько Гош в перекладі з вірменської означає «рідкобородий»[20][21]) збереглися головним чином у Кіракоса Гандзакеці. Мхітар Гош будучи вірменином[22][23][24], народився в Гянджі (Гандзакі), де під тюркським пануванням проживала значна вірменська громада[25]. Точна дата народження невідома, однак, з огляду на те, що помер він «в глибокій старості» в 1213 році, дослідники вважають, що народився він між 1120 та 1130 роками. Початкову освіту здобув у рідному місті[26], ще дитиною в сім'ї познайомився зі Святим письмом[27]. Навчання продовжив у вардапета Ованеса Тавушеці, сам отримав ступінь вардапета. Для вдосконалення освіти відправився в Кілікійське вірменське царство, де навчався при монастирі Сівши Лер. Тут він повторно отримав ступінь вардапета. Після цього деякий час провів в Ерзрумі, де подружився з вигнаним (грузинським царем) князем Курдом Арцруні; потім повернувся в Гянджа, де вів викладацьку та літературну діяльність. Незабаром, проте, йому довелося виїхати в зв'язку з гоніннями з боку місцевих тюрків, інспіровані його суперниками серед місцевого духовенства[28]. Мхітар оселився в сусідньому вірменському князівстві Хачен, де його прийняв під свій захист правитель Атерк Вахтанг Тагаворазн[29][30]. Тут він залишається кілька років. Приблизно в 1184 році, дізнавшись, що його друг Курд Арцруні повернув свої володіння в Північно-Східній Вірменії, Гош відправився до нього й оселився в монастирі Гетиці, в ущелині Тандзут області Кайен[31][32]. Як пише його учень Кіракос Гандзакеці, «І оселився в монастирі, званому Гетиці, в Кайенській гаварі, на великій річці, званій Ахстев, на правому її березі»[33]. В кінці XII століття, однак, в результаті сильного землетрусу церква руйнується. У 1188 році, за сприяння князя Івана Закаряна, Гош зводить нову церкву, яка так і називається Нор Гетиц -Новий Гетиц і починає викладати в ній. Монастир розташовувався на крайньому північному сході історичного Айрарата. Тут він провів основну частину життя.

Мхітар Гош, «Послання …»[34]



І сказали ми про це коротко і в основному про греків і грузинів, які паплюжать нас, що, мовляв, одні тільки вірмени не сприймають собор Халкедонський



Оригінальний текст (вірм.)
Եվ զայտ կարճաբանելով ասացաք և առաւել վասն յունաց և վրաց, որ ամբաստանեն զմենջ, թէ Հայաստանեայք միայն ոչ րնդունին զժողովն Քաղկեդոնի

Гош користувався великим авторитетом серед вірменської політичної еліти свого часу, був важливою фігурою в духовному і суспільному житті вірмен[35]. Був учасником церковних соборів Лорі 1205 року і Ані 1207 року. Був радником і духовним наставником Закарі Закаряна. Також був громадським діячем[4], мріяв про відновлення вірменської державності[15].

Праці

ред.

Його перу належать понад 10 праць[4] різних напрямків, серед яких «Судебник», «Короткі Пояснення Єремії», історична хроніка і т. д. У своїх творах Мхітар Гош чітко розрізняє етнічну і конфесійну приналежність[36], він намагається довести, що міафізитство крім вірмен сповідують й інші народи, які «перебувають твердо в одній з нами вірі, які не прийняли Халкедонський собор». Примітне також його послання до Івана і Закарі Закарянів. В ньому Мхітар прагне налагодити етно-конфесійні протиріччя між двома народами вірменами і грузинами, які перебували в той час в тісному політичному союзі.

Судебник

ред.
Мхітар Гош, «Судебник», 1184 рік[37]



Де знайдеш відповідь тим, хто злословить про нас, нібито немає суду в Вірменії



Оригінальний текст (вірм.)
յորում կա պատասխանի այնոցիկ, որք բամբասեն զմեզ, եթե չկայ դատաստանի ի Հայք

У другій половині XII століття мусульманські еміри Гянджі дозволяли вірменській християнській громаді користуватися власною судовою системою, однак через відсутність такої спірні питання все ж вирішувалися в мусульманських судах. Така практика іноді приводила до зловживань, і Гош взявся за складання судебника для свого народу[22][25], щоб запобігти звернення вірмен в мусульманські суди[38]. Ця правова праця, написана в 1184 році і відома нині як «Судебник Мхітара Гоша» або «Вірменський судебник», стала найважливішою із праць ученого[11] і першим пам'ятником світського права у вірмен[39] . У «Судебнику» відображені правові норми середньовічної Вірменії, він став основою правової традиції вірмен як в самій Вірменії, так і в діаспорі[40][41]. Складається з «Вступу» і основного тексту з 251 статті. Згідно Гошу, церква і держава — це два основних стовпи, що тримають суспільство, як будову. У книзі винність розділене на 2 категорії — церковна і світська, відповідно до чого Гош визначає також 2 основних форм покарання — релігійно-церковне і тілесно-матеріальне (смертна кара, ув'язнення, майново-фінансові штрафи). Покарання, згідно з ним, не повинне мати чисто фізичної мети, або мети помсти, а повинне бути спрямоване на виправлення, перевиховання людини. Згідно Гошу кожна людина має «природне право», яке він трактує як вираз божественного розуму в людині. Прогресивність мислення Гоша проявляється також в його послідовних рекомендаціях замінювати смертну кару на збереження винному життя покарання[42]

При створенні судебника Гош використовував загальновірменські церковні канони та інші чисто вірменські джерела[22][25]. Вперше статус обов'язкового закону отримав у Кілікійській Вірменії[18]. Протягом багатьох століть «Судебник» використовувався не тільки у самій Вірменії і Кілікійському вірменському царстві але і в вірменських колоніях — у Польщі (див. Статут львівських вірмен), Росії (Крим, Астрахань), Грузії, Індії. У XVIII столітті в Грузії статті «Судебника» Мхітара Гоша були внесені в «Вахтангів збірник законів» складаючи його саму обширну частину під назвою «Закони вірменські»[43]. Збереглися безліч списів «Судебника» Гоша, 40 з яких зберігаються в Матенадарані в тому числі й надзвичайно древні. В короткій пам'ятці Гош звертається до своїх читачів[44]:

Але якщо ви, вірні звичаям нашого народу, будете докоряти мене в моїх помилках, а не виправляти їх, то, знаючи подібну звичку наших хайканців, знаючи цілком міру собі, не буду звинувачувати вас за це. Якщо ж ви зустрінете нашу працю з любов'ю і доповните відсутнє в ній по добрій волі, то отримаєте від Господа відплату за свої добрі справи і в муках своїх заробите в церкви скарби благ і залишите в ній добру пам'ять про себе.

Оригінальний текст (вірм.)
Ապա եթէ ընտանի ազգիս բարոյիւք սխալանացն լինիք պարսաւիչ եւ ոչ ուղղիչ, գիտելով գործ Հայկազնեայցս զայդոսիկ, միանգամայն զչափ անձին, անմեղադիր ձեզ յայդոսիկ լինիմք։ Ապա եթէ սիրով մերոցս պատահիք բանից եւ խնամիչ կամաւք զթերին լնուսջիք, ի Տեառնէ զհատուցումնն առջիք բարեաց եւ զգանձս բանից ձերովք երկամբք յեկեղեցիս ամբարեսջիք՝ յիշատակ բարեաց մնալ ձեզ ի նմա։

Байки

ред.

Найважливіше значення в історії вірменської літератури має збірка байок Мхітара Гоша, яка складається із 190 байок. Його твори сповнені філософської мудрості та моральних повчань[20]. Вперше вони були видані в 1790 році у Венеції.

Хроніка

ред.
 
Каплиця на могилі Мхітара Гоша

Є автором історичної хроніки. Оригінал цієї пам'ятки вірменської історіографії не має заголовка. Г. Алішан на рубежі XIX—XX століть назвав її «Католікоси і події в країні Алуанк в XII столітті». Вперше в 1958 році англійський вірменист Ч. Доусет назвав[45] її скорочено «Албанська хроніка» (англ. Albanian Chronicle Так звана «Албанія» або «Агванк» ще з раннього середньовіччя була всього лише географічним топонімом, який займав також вірменонаселені області Нагорного Карабаху[46][25], де на той час існувало невелике вірменське князівство Хачен. Ч. Доусет, в той же час, чітко охарактеризував працю, як пам'ятник вірменської історіографії[47]. Подана адаптована назва праці набула поширення також в російськомовних джерелах після її спотвореного перекладу з англійської на російську мову З. Буніятовим в 1960 році.

Примітки

ред.
  1. opac.vatlib.it
  2. а б в г д е Czech National Authority Database
  3. а б в г д е Հայկական սովետական հանրագիտարանԵրևան: 1981. — Т. 7. — С. 630–631.
  4. а б в [{{{посилання}}} Мхітар Гош] — стаття з БСЭ (3 видання)
  5. Worldmark Encyclopedia of Religious Practices. Countries A-L / Edited by Thomas Riggs. — Thomson Gale, 2006. — С. 63.
    Оригінальний текст (англ.)
    The monk Mekhitar Gosh (1130— 1213) from Ganja was renowned for his Law Code (1184), a guide for Christian social conduct. It was written at the request of Katholicos Stepannos III (1155—95), the head of the Albanian Church.
  6. Antony Eastmond. Tamta's World. — Cambridge University Press, 2017. — P. 126.
    Оригінальний текст (англ.)
    At the same time Mkhitar Gosh (d. 1213), the great Armenian jurist, poet and theologian, worked for the Mqargrdzelis from the monasteries of Getik and then Goshavank, both of which were sited well away from any large settlments.
  7. Мхітар Гош — стаття з Ираника. K. A. Luther
    Оригінальний текст (англ.)
    The early Armenian writer Mxiṭʿar Goš (tr. Dowsett, BSOAS 21, p. 487) says that Īldegoz was lord of Naḵǰavān before he gained control of Ganǰa, and he cites a series of Saljuq governors of Arrān and Azerbaijan whose relationship to Īldegoz is uncertain (compare Minorsky, “Tabrīz,” EI1 IV, p. 585).
  8. Армения // Энциклопедия Кольера. — Открытое общество, 2000. — 16 червня.
    Оригінальний текст (рос.)
    Высокую степень развития лирической, нравоучительной и философской поэзии раннего периода мы видим в творчестве Григора Нарекаци (945-1003), Нерсеса Шнорали ("Благодатного") (1102-1172), Константина Ерзынкаци (13 в.), Иоаннеса Тлкуранци (ум. в 1213), Фрика (13-14 вв.) и др. В 13 в. творили крупные армянские баснописцы Мхитар Гош и Вартан Айгекци.
  9. Islam and Christianity in Medieval Anatolia / Edited by A.C.S. Peacock, Bruno De Nicola, Sara Nur Yildiz. — Routledge, 2016. — P. 245.
    Оригінальний текст (англ.)
    The polemic was joined in the late twelfth century by the Armenian author Mkhitar Gosh (c.1140-1213), best known for his law code, who lived in the Mkhargrdzeli domains which comprised And and its surroundings.
  10. The Blackwell Companion to Eastern Christianity / Edited by Ken Parry. — John Wiley & Sons, 2010. — С. 38—39.
    Оригінальний текст (англ.)
    In Armenian literature there are also references to the deaconess as 'female worshipper or virgin servant active in church and superior of a nunnery'. Direct literary references to deaconesses begin in the twelfth century. Mkhitar Gosh, in his Book of Canons (1184), says 'There are also woman ordained deacon who are styled deaconess to preach to woman and read the gospel to obviate a man entering the convent'.
  11. а б Философская энциклопедия. В 5-х т / Под редакцией Ф. В. Константинова. — М., 1960—1970.
  12. Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М., 1968. — С. 38.
  13. Ferdinand Joseph Maria Feldbrugge. Law in Medieval Russia. — BRILL, 2009. — С. 299.
  14. В. В. Соколов. Антология мировой философии. — Мысль, 1969. — С. 645.
  15. а б Шнирельман В. А. Войны памяти: мифы, идентичность и политика в Закавказье / Под ред. Алаева Л. Б. — М. : Академкнига, 2003.
  16. Всемирная история. — Москва, 1957.
    Оригінальний текст (рос.)
    В Армении во многих монастырях — Санаине, Ахпате, Татеве и других—существовали высшие школы, где преподавались не только богословие, но и математика, космография и другие науки. В городах появились светские школы, в том числе медицинские. В Армении особенно была развита историческая литература. Важными историческими источниками являются труды Товмы (Фомы) Арцруни (X в.) и Асохика (начало XI в.). Большое значение для изучения истории Армении, а также Сельджукской империи и крестовых походов, имеют труды Аристакеса Ластивертского (Ластивертци, XI в.) и Матфея Эдесского (XII в.).
    Знаменитым представителем философии и филологии в Армении был Григорий Магистр (XI в.), в области математики и астрономии прославился Иоанн Саркаваг, реформатор армянского календаря (конец XI — начало XII в.). Выделялись также законовед (составитель «Судебника», отразившего правовые отношения этого периода) и баснописец Мхитар Гош (вторая половина XII — начало XIII в.) и поэт-лирик Григорий Нарекский (Нарекаци, X в.). Баснописец Вардан Айгекский (Айгекаци, конец XII — начало XIII в.) был выразителем народной антифеодальной тенденции. В своих баснях он зло высмеивал феодалов, богачей и высшее духовенство обличал лицемерие их морали. В X в. сложился героический народный эпос «Сасунские храбрецы», отразивший освободительную борьбу против арабского гнёта.
  17. Армянская апостольская церковь // Православная энциклопедия. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]], 2001. — Т. 3 (16 червня). — С. 329—355. Архівовано з джерела 21 травня 2012. Процитовано 28 травня 2020.
    Оригінальний текст (рос.)
    В кон. XII в. арм. учёный Мхитар Гош составил юридический справочник под названием «Книга судебных постановлений» (Судебник). В этом труде, пользовавшемся в ААЦ большим авторитетом, были собраны отдельные канонические правила, сопровожденные толкованием. Ок. 1265 г. появился Судебник Смбата, в к-ром юридические тексты были систематизированы, переведены на разговорный арм. язык и сведены в 177 статей, касающихся церковного, гражданского и гос. права.
  18. а б Мхитар-Гош // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  19. Encyclopedia Americana. — Americana Corporation, 1965. — С. 270.
    Оригінальний текст (англ.)
    The Armenian Renaissance reached its height in this period, with the works of the Vardapet Hovhannes (John) Sarkawag (d. 1129), ... Hetum, author of Narratives of the Tatars and Chronological Tables; Hovhan Erzenkatsi (John of Erzincan), moralist, theologian, poet, and grammarian ; Nerses Lambro- natsi (Nerses of Lambron, 1153-1198), theologian, moralist, and orator ; Mekhitar Gosh (d. 1213), who compiled the Armenian Code
  20. а б в Дэвид Лэнг. Армяне. Народ-созидатель. — Litres, 2013.
  21. Р. Ачарян. Этимологический корневой словарь армянского языка. — Ер., 1971. — С. 579.
  22. а б в Новосельцев А. П., Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. — Наука, 1972. — С. 43.
    Оригінальний текст (рос.)
    И судебник Мхитара Гоша, и «История Армении» Киракоса Гандзакеци (XIII в.) написаны армянами и для армян, где бы они не жили, — в Гандзаке ли (Гандже) или в далекой Киликии. Мхитар Гош, составляя судебник, пользуется общеармянскими церковными канонами и другими чисто армянскими источниками
  23. Мхітар Гош — стаття з Ираника. James R. Russel
    Оригінальний текст (англ.)
    The danger of abuse of such power is recounted in the Datastanagirkœ (1184 c.e.) of the Armenian Mxiṭʿar Gos: “If cupbearers associate with wizards, let them be tortured to death” (cited in Awetikʿean et al., II, p. 839).
  24. John A. Shoup. Ethnic Groups of Africa and the Middle East: An Encyclopedia. — ABC-CLIO, 2011. — С. 28.
    Оригінальний текст (англ.)
    Other Armenians to make a significant cultural contributions include Mkhitar Gosh (1130-1213), whose legal texts informed the prepartition Polish legal code
  25. а б в г Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 14.
    Оригінальний текст (англ.)
    Armenian church administration continued under foreign domination. But when there was no longer a local lord to legislate along traditional Armenian lines and define customs which had been passed down orally, then Armenians had to look elsewhere for the administration of justice. Two rather different solutions were attempted at opposite ends of the country in the late twelfth century.
    In the north-east, following the Seljuq invasions of the 11th century, a number of tribes of Turkish origin, mostly nomadic, had moved into Armenia. Their holdings were fragmentary and scattered, but many Armenian lords lost control of their hereditary lands. In the second half of the century the Georgians extended their control over central northern Armenia, but further east the emirs of Ganjak ruled over a significant Armenian population. Muslim emirs permitted Christians to conduct their own affairs according th their own legal system. But in the absence of a legal code, disputes had to be adjudicated in Muslim courts. It was precisely to prevent this practice, which some Armenians abused to personal advantage, that Mxit'ar undertook the task of compiling a Lawcode based on Armenian practice. His work, in many later adaptations, formed the basis for Armenian legal tradition both in Armenia itself and in the diaspora.
  26. R. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7
    Оригінальний текст (англ.)
    According to Kirakos of Gandzak, Mkhitar was born in the city of Gandzak (modern Kirovabad) in Azerbaijan. No birth date is provided by Kirakos, but judging from the fact that he was said to have died in deep old age in 1213, scholars have placed Mkhitar's birth between 1130 and 1140. He received his early education in his hometown, which was a center of Armenian population, though under Muslim control.
  27. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 16.
    Оригінальний текст (англ.)
    According to Kirakos, whom one might call a spiritual grandson of Mxitar, the latter was 'born in Gandja in caucasian Albania of christian parents who gave him instruction in the holy scriptures.
  28. R. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7
    Оригінальний текст (англ.)
    Leaving Cilicia, Gosh travelled north to the city of Erzerum where he was befriended by Prince Kurd Artsruni who had been exiled by the king of Georgia. This wealthy prince later was to become one of Mkhitar's influential patrons. Mkhitar returned to Gandzak and remained there a few years, teaching and writing. But eventually he left that city because of persecution by envious clerics. Gosh went to the district of Khachen in eastern Armenia where he enjoyed the hospitality of Prince Vakhtank and his brothers for several years.
  29. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 20.
    Оригінальний текст (англ.)
    Mxit'ar states quite explicitly that he embarked on this enterprise in the year 633 of the Armenians (which began on 4 February 1184 AD), when the Armenian kingdom was in abeyance. Prince Ruben [III] was ruling in Cilicia, whence Mxit'ar had returned to Armenia not long before; and the local prince was Vaxt'ang of Haterk', whose welcome to Mxit'ar is also mentioned by Kirakos.
  30. C. J. F. Dowsett. The Albanian Chronicle of Mxit'ar Goš // BSOAS. — 1958. — Т. XXI, № 3 (16 червня). — С. 473.
    Оригінальний текст (англ.)
    After studying under the vardapet Yovhannes of Tawus and earning the title of vardapet himself, he went to Cilicia in search of further knowledge. On his way back he visited Erzerum (Karin), where he made the acquaintance of the exiled Prince K'urd 'and was loved by him as by a father'. In Ganjak he attracted many pupils, but was afterwards oppressed by the Turks at the instigation of the Catholicos of Albania, Step'annos III (c. 1155-95), and went to Xacen, where he enjoyed the protection of Vaxtang, prince of Hat'erk'; after some years, Prince K'urd, honoured by Queen T'amara of Georgia (1184-1213), returned to his domains at Kayen and Mahkanaberd, whereupon Mxit'ar sought his protection and settled in the monastery of Getik in the canton of Kayen in or after 1184.
  31. R. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7
    Оригінальний текст (англ.)
    Around 1184, Mkhitar learned that his friend and patron, Prince Kurd, had been reinstated in his holdings in the district of Kayen in northeastern Armenia, and he went to him.
  32. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 17.
    Оригінальний текст (англ.)
    At that time K'urd, from the region of Kayean, which is directly to the north of Lake Sevan, was alienated from the Georgian king. Kirakos explains elsewhere that despite his loyalty to Giorgi III [1156-1184], he had been disgraced. However, in the reign of Giorgi's successor, queen T'amar who came to the throne in 1184 [d.1213], K'urd returned to his Armenian patrimony and was to play an important role in Mxit'ar's later career.
    After Mxit'ar returned to Armenia his fame spread and numerous pupils came to study under him.
  33. Киракос Гандзакеци, Краткая История, гл. 13-14
  34. Послание архимандрита Мхитара, что звался Гош // «Арарат». — Эчмиадзин, 1900. — 16 Հունիսի. — Էջ 503.
  35. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 32.
    Оригінальний текст (англ.)
    For his code Mxit'ar was not dependent on written sources alone. As a vardapet he was not only involved in the study of scripture and the church father, he had pastoral duties to perform - not as a parish priest, but as an important figure in the spiritual and social life of Armenians around him.
  36. Христианский Восток, т.1, 1999, стр. 371
  37. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 59.
    Оригінальний текст (англ.)
    In which is found a reply to those who slander us [on the grounds] that there is no code in Armenia
  38. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 47.
    Оригінальний текст (англ.)
    Mxit'ar main purpose in composing his Lawcode was to prevent Christian Armenians from having recourse to Muslim courts, so it is not surprising that he frequently mentions Muslims and their legal and religious traditions.
  39. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 20.
    Оригінальний текст (англ.)
    In any event, his motivation stemmed from the fact that the Armenians of his time did not have a written legal code, and therefore those who wished to settle any legal question had to have recourse to outsiders.
  40. История человечества. VII—XVI века / Под ред. М.А. Аль-Бахит, Л. Базен, С.М. Сиссоко. — UNESCO, 2003. — С. 260.
  41. Robert W. Thomson. The Crusades from the Perspective of Byzantium and the Muslim World / Edited by Angeliki E. Laiou[en], Roy P. Mottahedeh[en]. — Dumbarton Oaks, 2001. — С. 80.
    Оригінальний текст (англ.)
    Smbat's own close involvement with the West is reflected in his adaptation of the earlier Armenian law code of Mxit'ar Gos to incorporate westernizing practices in Cilicia.
  42. И. Орбели. Басни средневековой Армении. — М.-Л., 1956. — С. 8.
  43. Вахтангов сборник законов // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
    Оригінальний текст (англ.)
    Третью, самую обширную часть сборника составляют законы армянские; здесь 431 статья. Это — перевод, сделанный по поручению Вахтанга, нарочно посылавшего за рукописью в Эчмиадзин; подлинником служил сборник, составленный армянским писателем Мехитаром Гошем (см. это сл.; † 1213), главным образом, на основании кодексов Феодосия и Юстиниана.
  44. Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 105.
    Оригінальний текст (англ.)
    But if you blame this nation of ours with its habits of error and do not correct them, knowing these deeds of the Armenians and at the same time the meansure of their soul, then we cannot be held to blame by you in these matters. So if you engage with our code in a friendly fashion, and you sollicitously complete what is lacking, you will receive compensation from the Lord for your goodness; and through your labours you will store up rational treasures in the churches, and therein a memorial of your kindness will remain for us.
  45. C. J. F. Dowsett. The Albanian Chronicle of Mxit'ar Goš // BSOAS. — 1958. — Т. XXI, № 3 (16 червня). — С. 473.
    Оригінальний текст (англ.)
    The chief work of Mxit'ar Gos is the Datastanagirk', probably composed in the year 1184. The two principal manuscripts of this work are No. 1237 of the Mekhitarist monastery of Sam Lazzaro, Venice, and No. 8 of the Uniate monastery of Our Lady of Bzommar in the Lebanon. It is at the end of the former that we find the pages containing what I have called the Albanian Chronicle of Mxit'ar Gos.
  46. История Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века [Архівовано 6 березня 2021 у Wayback Machine.].— М.: Восточная литература, 2002. ISBN 5-02-017711-3
  47. C. J. F. Dowsett. The Albanian Chronicle of Mxit'ar Goš // BSOAS. — 1958. — Т. XXI, № 3 (16 червня). — С. 475.
    Оригінальний текст (англ.)
    All this is known from Arab sources, but the present Armenian chroncle supplies us with interesting details of the affairs of Ganjak, perhaps witnessed by Mxitar himself

Твори

ред.
  • Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. (The Lawcode /Datastanagirk'/ of Mxit'ar Goš, translated with commentary and indices by Robert W. Thomson (Atlanta, GA, 2000) = Robert W. Thomson, trans., The Lawcode [“Datastanagirk'”] of Mxit'ar Goš.(Dutch Studies in Armenian Language and Literature, 6.) Amsterdam and Atlanta, Ga.: Rodopi, 2000. Pp. 359.)

Література

ред.
  • Ваган Бастамянц, «Судебник М.ГОШ», Ечміадзін, 1880, на арм. яз.
  • С.Арцруні, «Кодекс М.ГОШ» («Юридична Обозрение», 1886, № 226 і сл.).
  • Agof Mégavorian, "Etude ethnographique et juridique sur la famille et le mariage arméniens " (Лозанна, 1894)
  • Марр Н. Я., Збірники притч Вардана, ч.1, СПБ, 1899.
  • Орбели И. А. Избранные труды. — Наука, 1968.
  • Кусикьян И. К. Рец. на: [Архівовано 9 липня 2021 у Wayback Machine.] Армянский судебник Мхитара Гоша. Пер. А. А. Паповяна. Ред. вступит. статья и примеч. Б. М. Арутюняна. Ереван, АН Арм. ССР, ин-т истории, 1957, 269 стр. // Византийский Временник
  • Амбарцумиан А. А. Рец. на: [Архівовано 7 квітня 2019 у Wayback Machine.] Армянский судебник Мхитара Гоша. Пер. А. А. Паповяна. Ред. вступит. статья и примеч. Б. М. Арутюняна. Ереван, АН Арм. ССР, ин-т истории, 1957, 269 стр. // Известия Академии наук Армянской ССР. Общественные науки. 1955. № 6.