Візантійська музика
Візантійська музика, музика Візантійської імперії — період в історії музики, тісно пов'язаний із християнською культурою Східної римської імперії, що починає свій розквіт в епоху правління імператора Костянтина (306—337) і занепадає з падінням Константинополя у 1453 році.
Візантійська музика | |
---|---|
Світова спадщина | |
Країна | Греція |
Тип | музика за країною чи регіономd music by period of timed і жанр музики |
Візантійська музика у Вікісховищі |
Історичні умови і строкатий етнічний склад населення Візантії визначили різноманіття інтонаційного ладу, жанрів і форм Візантійської музики. Її витоки сягають перської, коптської, єврейської та вірменської пісенності, а також включають досягнення давньогрецької музичної культури, що обумовлювалось входженням до складу Візантії великих центрів грецької культури — Александрії, Антіохії, Ефеса.
Світська та народна музика
ред.Світська музика звучала при імператорському дворі і була представлена такими жанрами як «акламації» — ритуально-святкові оди на віршовані тексти та «поліхронії[en]» — оди для виходу імператора, що виконувались хором. Звучала при дворі також інструментальна музика — використовувались сурми, цимбали, ліри, а також стародавній прототип органу — гідравлос.
Народна музика Візантії представлена епічним жанром — акритські пісні, що прославляли подвиги акритів.
Культова музика
ред.У збережених нотних записах представлена виключно культова християнська музика. На відміну від західної музики аналогічного періоду, візантійська духовна музика була виключно вокальною (орган в богослужбовій практиці був заборонений) і виконувалась на різних мовах — окрім грецької, використовувалась також сирійська, вірменська, коптська, ефіопська, церковно-слов'янська мови.
Як і григоріанський спів, візантійський літургійний спів був одноголосним, в його основу була закладена система діатонічних ладів, що сходять до давньогрецької ладової системи. Для запису візантійських хоралів використовували невменну нотацію, що прийшла на зміну екфонетичній у VIII столітті й в процесі еволюції пройшла кілька форм — ранньовізантійську (VIII–XII ст.), середньовізантійську (XII–XV ст.) та пізньовізантійську (XV–XIX ст.)
Жанри
ред.На окреслення жанрів візантійської духовної музики широко використовується збірний термін — гімнографія, а науку, що вивчає ці жанри називають гімнологією. Найбільш ранньою формою християнської гімнографії є псалмодії — повільні речитативні молитви, східного походження.
В IV столітті поширюються пісенно-поетичні імпровізації на біблійні сюжети або апокрифічні тексти — тропарі. Тропарі виконувалися звичайно хорами хлопчиків і відрізнялися наспівністю, орнаментальною мелодією, світлим колоритом і мали варіаційну будову — первісний наспів, «ірмос», варіювався у наступних «тропах».
Розквіт візантійської гімнографії у VI–VIII століттях пов'язаний з діяльністю вихідців із Сирії св. Романа Сладкоспівця, святого Андрея Критського, а також Іоана Дамаскіна. В цей час з'являються складніші гімнічні жанри, такі як кондак і канон, в той же час витісняється псалмодія.
З IX століття важливим центром гімнотворчості став Судитський монастир поблизу Константинополя. В XIV–XV століттях підйом гімнотворчості пов'язаний з діяльністю Івана Кукузеля, що жив у монастирі Святого Афанасія на Афоні.
Ладова система
ред.Ладові особливості гімнографії описувалися системою восьмиголосся, що виділяла 8 звукорядів із типовими модальними функціями — «гласів». Згруповані по 8 гласах святкові гімни зібрані в «Октоїху» — книзі пісень, початкова редакція якого сходить до VI століття. Основу 8 звукорядів складали вісім діатонічних ладів (ехої), яким відповідали спеціальні знаки для вказівки ладової приналежності (мартирії). Оскільки висота звучання кожного ладу була постійною, установлювався й висотний рівень даної мелодії. За аналогією з давньогрецькою музичною системою, візантійські лади були розділені на 4 автентичних і 4 плагальних лади, також були запозичені з Древньої Греції і найменування ладів, проте їх значення не відповідали давньогрецьким.
Історичне значення
ред.Візантійська музична культура мала великий вплив на розвиток як Східної, так і Західної християнської богослужбової музики. Найбільший вплив візантійська музика мала на ті країни, де був прийнятий східний обряд богослужіння, в тому числі на Русі. Надалі, однак, розвиток церковної музики в цих країнах пішов своїми шляхами, що привів до розвитку своєрідних її форм, зокрема на Русі такою формою став знаменний спів.
Джерела
ред.- Музыкальный энциклопедический словарь. — М. : «Советская энциклопедия», 1990.
- стаття на сайті belcanto.ru [Архівовано 5 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
Література
ред.- Асафьев Б., Византийская музыкальная культура, в кн.: Неф К., История западноевропейской музыки, пер. с франц., М., 1938;
- Грубер Р., История музыкальной культуры, т. 1, ч. 1, М. — Л., 1941;
- Thibaut J.-В., La notation de St. Jean-Damascíne ou hagiopolite, «Изв. русского археологического института», т. 3, Константинополь, 1898;
- его же, Etude de musique byzantine, там же, т. 6, Константинополь, 1900;
- Abert M., Die Musikanschauung des Mittelalters und ihre Grundlagen, Lpz.,1905; Fleischer O., Die spätgriechische Notenschrift, Neumen-Studien, t. 3, В., 1904;
- Riemann H., Studien zur byzantinischen Musik, Lpz., 1915;
- Tillyard H. J. W., Byzantine music and hymnography, L., 1923;
- Wellesz E., Byzantinische Musik, Breslau, 1927;
- его же, A history of Byzantine music and hymnography, Oxf., 1961;
- его же, Die Hymnen der Ostkirche, Basel, 1964;
- Velimirovic M., Present status of research in Byzantine Music, «Acta musicologica», 1971, fasc. I—II.
Посилання
ред.- Візантійська музика; Грецький наспів // Українська музична енциклопедія. Т. 1: [А – Д] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — С. 364-369; 518-520.
- Жанри богослужбові // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 72-77.