Муж — праслов'янська (*mǫžь < праіндоєвроп. кореня *mon-)[1] та давньоруська назва людини (мужь нѣкии), чоловіка (мужи и жены), воїна, боярина чи слуги (мужь цѣсарь, мужь княжь). В останньому спеціальному значенні слово «муж» позначає найвищих урядовців, знатних людей. У кожного князя було небагато (звичайно 3—5) «мужів», решта слуг називалися «отроками», «дітськими» тощо. Часом використовувався церковно-книжковий зворот «вельможа», що є довільним перекладом грецького «сильний». Механізм економічного забезпечення «мужів» досі остаточно не з'ясований. Найбільш вірогідною є думка про те, що при некласичному феодалізмі (англ. bastard feudalism) джерелом забезпечення було не велике землеволодіння, а служба князю (певна доля данини, згодом держання волостей та ін.).

Примітки ред.

  1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.

Джерела та література ред.

Посилання ред.