Мохоподібні — група відділів (антоцеротофіти - Anthocerotophyta, маршанціофіти - Marchantiophyta і бріофіти - Bryophyta)   вищих спорових безсудинних рослин, у життєвому циклі яких переважає статеве покоління - гаметофіт. Приблизно 35 тис. видів (за даними The Plant List). Важливою спільною рисою є переважання в життєвому циклі гаплоїдного покоління (гаметофіта)

Дві гіпотези еволюційних відносин наземних рослин (Embryophyta). Судинні рослини (Tracheophyta або Polysporangiates) не відносяться до мохоподібних.

Наука, що вивчає мохи - бріологія.

Раніше ця група розглядалася як єдиний таксон, але через парафілетичність зараз поділена на такі відділи:

Антоцеротофіти - це сланеві рослини, що мають розгалужений талом діаметром 1-3 см. Клітини слані майже всі однакові, тобто не диференційовані на окремі тканини і органи. Слань у деяких видів має схізогенні порожнини, наповнені слизом, де поселяються колонії носток (ціанобактерії). В Україні трапляються у Anthoceros agrestis, Anthoceros punctatus, види роду Phaeocerus.

Печіночники- маршанціофіти - Marchantiophyta. Більшість мають вигляд облистненого пагона, менше - у вигляді пластинчастої або стрічкоподібної слані.[1] Найвідоміший представник- маршанція мінлива.

Маршанція мінлива

Зміст

РізноманітністьРедагувати

Моохоподібні ми можемо знайти всюди, але найбільше мохоподібних у регіонах із помірним та холодним кліматом. Мохоподібні дуже залежать від води, оскільки не адаптовані до випаровування. Найбільше видове різноманіття властиве лісовим екосистемам: епілітні види мохоподібних ростуть на кам'янистих субстратах, епіксили - на гнилій деревині (колодах, пеньках), епіфіти - на живих гілках і стовбурах дерев.

Є мохи, що живуть у воді. Наприклад: річіокарпус, річчія, фонтіналіс.

Існує понад 35-40 тисяч видів мохів. В Україні — 832 (станом на 30.07.2008 р.)[2].

Всі представники групи мохоподібних багаторічні, досить дрібні рослини, висота яких зазвичай становить 10-20 см і лише окремі види — 50 см.

 
Сфагнові мохи

У життєвому циклі мохоподібних переважає гаметофіт. Спорофіт, який у мохоподібних називається спорогоном, представлений звичайно лише коробочкою з ніжкою, яка за допомогою стопи, або гаусторії (від лат. гаустор — той, що п'є), занурюється в тканину гаметофіту. Спорогон недовговічний і існує звичайно один вегетаційний період.

Найпоширинішими є: зозулин льон, торфові або сфагнові мохи, річчія водяна, пілейзія, плевроцій Шребера, ортотрихи, брахітеції, бріуми, синхітрії.

 
Зозулин льон

Значення мохоподібних у природі та житті людиниРедагувати

У природі мохоподібні відіграють важливу екосистемну роль, зокрема беруть участь у створенні торфу.

Мохоподібні, особливо епіфіти, є добрими біоіндикаторами забруднення повітря[3][4].

ПриміткиРедагувати

  1. БОЙКО, М. Ф. Ботаніка. Систематика несудинних рослин. 2016. 
  2. Бойко М. Ф. Чекліст мохоподібних України, 2008
  3. Мамчур, Звенислава (1998). Епіфітні мохоподібні м. Львова та його околиць (укр.). Укр. ботан. журн. с. 279–286. 
  4. Мамчур, Звенислава (1997). Епіфітні мохоподібні промислових міст Львівської області. с. 22 с. 

ДжерелаРедагувати

  • Біологія (довідник+тести) Соболь. В. І. Повний повторювальний курс підготовки до ЗНО.
  • Бойко М. Ф. Українські назви мохоподібних // Чорноморський ботанічний журнал, 2015, 11, № 2: 178—216.
  • Бойко М. Ф. Червоний список мохоподібних України. — Херсон: Айлант, 2010. — 93 с.
  • Бойко М. Ф. «Другий чекліст мохоподібних України.» Чорномор. ботан. журн.—2014.—10 4 (2014): 426—487.
  • Бойко М. Ф.  Матеріали до Червоної книги України (Marchantiophyta) // Чорноморськ. бот. ж. 2014. Т. 10. № 3. С.287-304.
  • Зеров Д. К. Флора печіночних і сфагнових мохів України.- Київ: Наукова думка, 1964. — 355 с.
  • Мамчур З. Особливості епіфітних бріофітів в умовах урбоекосистем / З. Мамчур, І. Більська // Вісник Львівського університету. Сер. біол. — 2013. — Вип. 61. — C. 125—132.

ПосиланняРедагувати