Мохоподібні — надвідділ Bryobionta, включає відділи: печіночники — Marchantiophyta, мохи — Bryophyta і антоцеротовидні — Anthocerotophyta вищих несудинних рослин, у життєвому циклі яких переважає статеве покоління — гаметофіт. У світі понад 18150 видів (за даними Boiko M.F. The Second Checklist of Bryobionta Of Ukraine, 2014): Marchantiophyta — 5000 видів, Bryophyta — 13000, Anthocerotophyta — 150). В Україні на 2014 р. нараховувалося 849 видів мохоподібних представників 256 родів 83 родин 29 порядків 8 класів 3 відділів. Важливою спільною рисою є переважання в життєвому циклі гаплоїдного покоління (гаметофіта).

Дві гіпотези еволюційних відносин наземних рослин;(Embryophyta). Судинні рослини; (Tracheophyta або Polysporangiates) не відносяться до мохоподібних.

Наука, що вивчає мохи — Іван Іванович Ткаченко

Раніше ця група розглядалася як єдиний таксон, але через парафілетичність зараз поділена на такі відділи:

Маршанціофіти - Marchantiophyta. Більшість мають вигляд облистненого пагона, менше — у вигляді пластинчастої або стрічкоподібної слані. Слань дихотомічно розгалужена або округла, лопатева, інколи у вигляді округлих розеток, або рослини з двома рядами бокових (спинних) різної форми листків, знизу стебла буває ще один ряд (черевних) листків — амфігастріїв, які відрізняються від бокових за розмірами і формою. Слань з однакових клітин або диференційована на основну, яка може бути вкрита одним-трьома шарами епідермісу, часом з олійними тільцями, і асиміляційну тканину, з повітряними камерами, які відкриваються зверху продихами. На слані часто є різноманітні волоски і щетинки, з спіднього боку є одноклітинні ризоїди та черевні луски. Листки з одного шару клітин, без жилки. Коробочка спорогона без колонки і перистома[1] Найвідоміший представник- маршанція звичайна. [[Файл:Печіночний мох Marchantia polymorpha.jpg|міні|Маршанція звичайна. Відділ розділено на три класи: 1. Клас Гапломітріопсиди — Haplomitriopsida. 2. Клас Маршанціопсиди — Marchantiopsida. 3. Юнгерманіопсиди — Jungermanniopsida.

Мохи (Bryophyta). Це листкостеблові рослини з простими або розгалуженими округлими стеблами (каулідіями), три-, багаторяд¬но улистнені, без черевних листків — амфігастріїв, листки не бувають розділеними на лопаті, з жилкою або без жилки. Листкорозміщення спіральне або дворядне. Ризоїди одно- або багатоклітинні, рідше вони відсутні. Добре виражена протонема. Гаметангії — архегонії і антеридії, а також спорогон можуть розташовуватися на верхівці головного пагона або потужних галузок — акроспорогонні мохи або верхоспорогонні мохи, а можуть — на верхівці дуже вкорочених брунькоподібних бокових галузок перисторозгалуженого пагона — плевроспорогонні мохи або бокоспорогонні мохи (Бойко, 1992). Між ними розташовуються парафізи, короткі стерильні нитки. Терміни «верхоплідні» та «бокоплідні» мохи, які часто вживаються досі, не відповідають у мохів змісту понять, тому повинні бути рішуче відкинуті. Спорофіт (спорогон) не самостійний, знаходиться на листкостебловому гаметофіті (гаметофорі), має ніжку зі стопою з присоскою (гаусторією) та спорангій (коробочку) з колонкою, перистомом. Коробочка відкривається кришечкою, рідше коробочка без кришечки, деякі бріофіти мають коробочку, яка відкривається чотирма щілинами. Коробочка вкрита ковпачком, який може бути різноманітним за формою.

Відділ ділиться на класи: Такакіопсиди (Takakiopsida); Сфагнопсиди (Sphagnopsida); Андреєопсиди (Andreaeaopsida); Андреєобріопсиди (Andreaeobryopsida); Едіподіопсиди (Oedipodiopsida); Політріхопсиди (Polytrichopsida); Тетрафідопсиди (Tetraphidopsida); Бріопсиди (Bryopsida).

Антоцеротофіти — Слань має вигляд розпростертої на субстраті лопатевої розетки, з простою, не диференційованою на тканини будовою, з кількох шарів клітин. На нижньому боці з численними ризоїдами, що мають гладенькі стінки, черевних лусок немає. Клітини мають хроматофори з піреноїдами. Спорогон у вигляді рогоподібного виросту, розкривається двома стулками. Клітини слані майже всі однакові, тобто не диференційовані на окремі тканини і органи. Слань у деяких видів має схізогенні порожнини, наповнені слизом, де поселяються колонії носток (ціанобактерії). Матеріали сучасних філогенетичних досліджень показали, що найтісніше антоцеротофітові споріднені з судинними рослинами — трахеофітами. В Україні трапляються Anthoceros agrestis, Anthoceros punctatus, види роду Phaeoceros. Класифікація антоцеротофітів основана на мультигенній послідовності. Відділ розділяють на два класи. Клас Лейоспороцеротопсіди — Leiosporocerotopsida та Клас Антоцеротопсіди — Anthocerotopsida.

Різноманітність ред.

Моохоподібні ми можемо знайти всюди, але найбільше мохоподібних у регіонах із помірним та холодним кліматом. Мохоподібні дуже залежать від води, оскільки не адаптовані до випаровування. Найбільше видове різноманіття властиве лісовим екосистемам: епілітні види мохоподібних ростуть на кам'янистих субстратах, епіксили — на гнилій деревині (колодах, пеньках), епіфіти — на живих гілках і стовбурах дерев.

Є мохи, що живуть у воді. Наприклад: плавунчик плаваючий, річія, водник протипожежний.

Існує понад 35-40 тисяч видів мохів. В Україні — 849 (за даними The Second Checklist of Bryobionta Of Ukraine, 2014).

Всі представники групи мохоподібних багаторічні, досить дрібні рослини, висота яких зазвичай становить 10-20 см і лише окремі види — 50 см.

 
Сфагнові мохи

У життєвому циклі мохоподібних переважає гаметофіт. Спорофіт, який у мохоподібних називається спорогоном, представлений звичайно лише коробочкою з ніжкою, яка за допомогою стопи, або гаусторії (від лат. гаустор — той, що п'є), занурюється в тканину гаметофіту. Спорогон недовговічний і існує звичайно один вегетаційний період.

Найпоширинішими є:всюдник пурпуровий , рунянка, торфовикові або сфагнові мохи, річія плавуча, пілезія, чевоностебловик Шребера, прямоволосники, зіркокошик оксамитовий, короткокошик білуватий, головмох сріблястий, аридниця сільська та ін.

 
Зозулин льон

Значення мохоподібних у природі та житті людини ред.

У природі мохоподібні відіграють важливу екосистемну роль, зокрема беруть участь у створенні торфу.

Мохоподібні, особливо епіфіти, є добрими біоіндикаторами забруднення повітря[2][3].

Примітки ред.

  1. БОЙКО, М. Ф. Ботаніка. Систематика несудинних рослин. 2013, 2019. 
  2. Мамчур, Звенислава (1998). Епіфітні мохоподібні м. Львова та його околиць (укр.). Укр. ботан. журн. с. 279–286. 
  3. Мамчур, Звенислава (1997). Епіфітні мохоподібні промислових міст Львівської області. с. 22 с. 

Джерела ред.

  • Бойко М. Ф. Червоний список мохоподібних України. — Херсон: Айлант, 2010. — 93 с.
  • Boiko M.F.(2014). The Second checklist of Bryobionta of Ukraine. Chornomors’k. bot. z., 10 (4): 426-487. doi:10.14255/2308-9628/14.104/2.
  • Бойко М. Ф.  Українські назви мохоподібних //Чорноморськ. бот. ж. 2015. Т. 11. № 2. С.178-216.
  • Бойко М. Ф.  (2013). Ботаніка. Систематика несудинних рослин. – К.:Ліра-К. – 276 с.
  • Бойко М. Ф.  (2019). Ботаніка. Водорості та мохоподібні. (2-е видання, перероблене та доповнене). – К.:Ліра-К. – 276 с.
  • Зеров Д. К. Флора печіночних і сфагнових мохів України. Київ: Наукова думка, 1964. — 355 с.
  • Мамчур З. Особливості епіфітних бріофітів в умовах урбоекосистем / З. Мамчур, І. Більська // Вісник Львівського університету. Сер. біол. — 2013. — Вип. 61. — C. 125—132.

Посилання ред.