Море Торнквіста — стародавнє море (океан), яке відділяло мікроконтиненти Авалонію від палеоконтиненту Балтія з едіакарського періоду неопротерозойської ери до ордовицького періоду палеозойської ери (600—450 млн років тому). У даний час залишки моря утворюють крайовий шов Східноєвропейської платформи (лінію Тейсейра—Торнквіста).

Історія моря

ред.
Лінія Тейсейра—Торнквіста
 
Тектонічна карта Європи
Альпи
Карпати
Український щит
Піренеї
Апенніни
Динарське нагір'я
Атлаські гори
Балтійський щит
Лондонсько-Брабантський масив
Кордильєра-Бетіка
Лінія Тейсейра — Торнквіста розташована між Лондонсько-Брабантським масивом (Східна Авалонія) і Балтійський щитом.

Море Торнквіста утворилося одночасно з океаном Япет. Від Гондвани відокремилися спочатку Балтіякембрії), потім Авалонія (в ранньому ордовику). У пізньому ордовикському періоді море закрилося при утворенні шелвської складчастості (англ. Shelveian Orogeny) у західній Англії[1].

Про час закриття моря Торнквіста свідчать дані про траєкторію удаваного руху полюса, палеомагнітні, палеогеографічні і фауністичні дослідження у Східній Авалонії (Англія і південна Ірландія) і Балтії (Східна Європа)[2].

Колізія Авалонії і Балтії спричинила припинення розширення океану Реїкум на південь від Авалонії, розвиток магматизму в самій Авалонії, велике випадання попелу в Балтії, процес метаморфізму на території сучасної північної Німеччини[3].

Сучасні сліди

ред.

При закритті моря утворилась сутура у формі дуги з вулканічних порід ордовицького віку, яка простягається зараз по території східної Англії і Озерного краю. Вулканічні серії у східній Англії, Арденнах і Північному Філітовому поясі виникли між морем Торнквіста і океаном Реїкумом в ордовицькому і силурійському періодах[1].

Місце колізії Східноєвропейської платформи і Авалонії зараз відоме, як зона або лінія Тейсейра-Торнквіста, названа на честь своїх першовідкривачів — польського геолога Вавжинця Тейсейра (1860—1939) і німецького геолога Олександра Торнквіста (1868—1944). Це лінеамент на місці переходу від Східно- — і Північновропейської докембрійської платформи до Західноєвропейської і Середземноморської палеозойської складчастості. Крім того, лінія Тейсейра—Торнквіста є частиною широкої зони деформації, що проходить уздовж всієї Європи, від Британських островів до Чорного моря, відомої як Транс'європейський сутурна зона[4][5].

Примітки

ред.
  1. а б McKerrow W. S., Mac Niocaill C., Ahlberg P. E., Clayton G., Cleal C. J., Eagar R. M. C. The late Palaeozoic relations between Gondwana and Laurussia // Geological Society, London, Special Publications. — 2000. — Т. 179. — С. 9-20. — DOI:10.1144/GSL.SP.2000.179.01.03. Архівовано з джерела 11 січня 2018. Процитовано 9 січня 2018.(англ.)
  2. Torsvik T. H., Smethurst M. A., Van der Voo R., Trench A., Abrahamsen N., Halvorsen E. Baltica. A synopsis of Vendian-Permian palaeomagnetic data and their palaeotectonic implications // Earth-Science Reviews. — 1992. — Т. 33, вип. 2. — С. 133—152. — DOI:10.1016/0012-8252(92)90023-M.
    Torsvik T. H., Rehnström E. F. The Tornquist Sea and Baltica–Avalonia docking // Tectonophysics. — 2003. — Т. 362. — С. 67-82. — DOI:10.1016/S0040-1951(02)00631-5. Архівовано з джерела 5 березня 2016. Процитовано 9 січня 2018.
    У статті 1993 року запропонована ідея «довенлокської колізії», проте в статті 2003 року терміни переміщено на Верхній ордовик
  3. Nance R. D., Gutiérrez-Alonso G., Keppie J. D., Linnemann U., Murphy J. B., Quesada C., Strachan R. A., Woodcock N. H. Evolution of the Rheic ocean // Gondwana Research. — 2010. — Т. 17, вип. 2-3. — С. 194-222. — DOI:10.1016/j.gr.2009.08.001. Архівовано з джерела 22 листопада 2015. Процитовано 9 січня 2018.
  4. Teisseyre R., Teisseyre B. Wawrzyniec Karol de Teisseyre: A Pioneer in the Study of "Cryptotectonics". — Eos, 2002. — Т. 83. — С. 541–546. — DOI:10.1029/2002EO000370. Архівовано з джерела 12 січня 2018. Процитовано 9 січня 2018.
  5. Grad M., Guterch A., Polkowska-Purys A. Crustal structure of the Trans-European Suture Zone in Central Poland — reinterpretation of the LT-2, LT-4 and LT-5 deep seismic sounding profiles // Geological Quarterly. — 2005. — Т. 49, вип. 3. — С. 243–252. Архівовано з джерела 4 березня 2016. Процитовано 9 січня 2018.