Мовна стійкість

риса поведінки особи, термін соціолінгвістики

Мовна стійкість — намір та поведінка особистості[1] чи групи людей[2] спрямовані на послідовне, непохитне користування в щоденному спілкуванні певною мовою чи мовними засобами, незалежно від мови співрозмовника.[3]

Сучасне розумінняРедагувати

Одним із найперших це поняття досліджував український соціолінгвіст Орест Ткаченко, доповнивши ним поняття «мовної стабільності» (англ. language stability), що характеризує стан мови.[1] За його словами:

  Втративши свою мовну стабільність, народ завдяки мовній стійкості може поступово повернути й свою мовну стабільність, навіть зміцнити її.
Втративши мовну стабільність і не маючи або не виробивши мовної стійкості, народ може втратити навіть найстабільнішу і найвпливовішу, найпоширенішу свого часу у світі мову, про що свідчать долі таких колись поширених світових мов, як давньоєгипетська, шумерська, аккадська (ассиро-вавилонська), хетська, що стали мертвими і тепер відомі лише з пам'яток.[4]
 

На думку Ореста Ткаченка, головні джерела, що живлять мовну стійкість:[4]

Стійкість до вживання української мови називають українськомовною стійкістю.[3]

Стан мовної стійкості в УкраїніРедагувати

Деякі дослідження виявляють занизький рівень мовної стійкості українців порівняно з російським населенням України, що, відповідно, загрожує українській мові зникненням.

Так, за розвідкою Тетяни Бурди (1999), 83,2 % молодих українців Києва[5] при звертанні до них українською також відповідають українською. Але при звертанні до них російською мовою 90,6 % респондентів-українців переходить на російську. У той же час, росіян в Україні характеризує висока мовна стійкість: вони переважно відповідають російською і коли до них звертаються російською (98,2 %), і у відповідь на звертання українською (95,3 %).[2]

Мовна стійкість у художній літературіРедагувати

Один з ранніх прикладів українськомовної стійкості знаходимо у поемі Тараса Шевченка «Сон»:

Штовхаюсь я; аж землячок,
Спасибі, признався,
З циновими ґудзиками:
«Де ты здесь узялся?»
«З України». — «Так як же ти
Й говорить не вмієш
По-здешнему?» — «Ба ні, — кажу, —
Говорить умію,
Та не хочу». — «Экой чудак! …» [6]

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Гуменюк Т. І. До питання про мовну стійкість в Україні — 2011.
  2. а б Лариса Масенко. Мовна поведінка особистости у ситуації білінгвізму. Поняття мовної стійкости // Часопис «Ї», № 35 — 2004.
  3. а б Тетяна Симоненко. Стимулювання студентів до українськомовної стійкості Архівовано 13 квітень 2009 у Wayback Machine. // Українська мова і література в школі. — 2004. — № 1
  4. а б Орест Ткаченко. Проблема мовної стійкості та її джерела // Людина і політика, № 2 (8), 2000.
  5. Олег Медведєв. Мовна евтаназія // Дзеркало тижня, № 35, 25.09.2010.
  6. Тарас Шевченко. Сон (комедія) — 08.07.1844.

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Ткаченко О. Б. Проблема мовної стійкості та її джерел // Мовознавство. — 1990. — № 4. — С. 3–10
  • Ткаченко О. Б. До проблеми мовної стійкості (питання внутрішніх перешкод) // Мовознавство. — 1991. — № 2. — С. 14-18.
  • Масенко Л. Т. Мовна стійкість і мовна стабільність // Наукові записки НаУКМА. — 2002. — Т. 20: Філологічні науки. — С. 11-14.
  • Ткаченко О. Б. Українська мова і мовне життя світу. — К.: Спалах, 2004. — 272 с.
  • Гуменюк Т. І. До питання про мовну стійкість в Україні // Магістеріум. — Вип. 43: Мовознавчі студії. — 2011. — С. 17-20.
  • Селігей П. О. Мовна свідомість: Структура, типологія, виховання. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. — 120 с.