Михайлівська пустинь
50°40′40″ пн. ш. 34°25′00″ сх. д. / 50.67778° пн. ш. 34.41667° сх. д. / 50.67778; 34.41667
Розташування Україна УкраїнаМихайлівка (Лебединський район, Сумська область)
Поч. будівництва 70 рр. XVII ст.
Належність УПЦ МП

Повна назва монастиряРедагувати

Іоано-Предтечева пустинь с. Михайлівка

Стисла характеристика, приналежність до певної конфесіїРедагувати

Московський Патріархат, Українська Православна Церква, Харківська єпархія.

Розташування монастиряРедагувати

Михайлівський Предтечів монастир знаходився приблизно на відстані 12 км від Лебедина, на околиці с. Михайлівки на високій горі, оточеній столітніми дубами. Праворуч і ліворуч напівколом її оточували інші гори, внизу – тихоплинний Псел, луки, покриті зеленими травами.

Історія монастиряРедагувати

ЗаснуванняРедагувати

 
Герб Самойловичів

Іоано-Предтечева пустинь заснована гадяцьким полковником Михайлом Васильовичем Самойловичем – племінником Гетьмана України Івана Самойловича. Пустинь розбудовувалася впродовж 1680-1685 рр., одночасно із заселенням Михайлівки. Місце для будівництва обрали на південно-східному схилі мальовничого лісового урочища. Поруч – село Михайлівка, в протилежному напрямку дорога веде до Кісілівки (тепер Межиріч). Це місце вибрали не випадково, бо колись тут жили в печері “два странника, иноки Афонские”, що підтверджується документально. Так, у межовій виписці за 1676р. про землі Ворожбянського сотника Григорія Доценка говориться: “…от леска прямо лебединскою дорогою, а с той дороги ко Пслу, где живет чернец. Следовательно в 1676 г. на месте Михайловской пустыни действительно жил уединённо инок-пустынник”.

РозквітРедагувати

 
Герб Полуботків

Бурхливою була діяльність із розбудови Михайлівської пустині за часів родини Самойловичів. Тут спорудили головний храм – Іоано-Предтечева церква, монастирські келії, огорожу, йшло подальше облаштування території монастиря. Та недовго судилося тішитися Михайлу Васильовичу діянням рук своїх. Невдовзі в боротьбі за гетьманську булаву Іван Самойлович і вся його родина, включаючи і засновника пустині, були засуджені, й після тривалих допитів у Москві їх відправили на заслання в далекий Тобольськ (тепер Тюменська область).

Після Михайла Васильовича, опікунами Михайлівського монастиря були поміщики Обідовські, Полуботки, Коробовські, які з кінця XVII – XVIII ст. по черзі володіли Михайлівкою.

У документі про розмежування земель за 1785 р. читаємо: «В хуторе Андреевском, заштатный мужской монастырь, называемый Предтечева пустынь, она состоит на содержании бригадира Александра Федоровича Коробовского. Положение имеет на косогоре и при копанном пруду, в той пустыни церковь деревянная во имя Крестителя Господня Ионна, кельи монашеские и ограда деревянная: из живущих там постриженных монахов 6, да непостриженных послушников 5 человек. За пустынею крестьян г. Коробовского 52 души мужского и 52 женского пола в 11 дворах.»

У Михайлівський монастир на храмове свято прибувало багато віруючих з різних сіл і містечок, для них завжди готувався святковий обід.

За час існування пустині в ній змінилося одинадцять ігуменів:

  1. ігумен Ніфонт;
  2. ігумен Іринарх;
  3. ігумен Мелетій Гнедич;
  4. ігумен Іона;
  5. ігумен Іоаким;
  6. ігумен Ніфонт;
  7. ігумен Варлаам;
  8. ігумен Кирило Григорович;
  9. ігумен Іоасаф Роменський;
  10. ігумен Тихон;
  11. ігумен Варлаам.

ЗанепадРедагувати

 
Зверинский В. В. Преобразование старых и учреждение новых монастырей с 1764-65 по 1 июля 1890 год

Трагічним для Михайлівської Іоано-Предтечевої пустині став 1790 рік: монастир назавжди зачинив свої двері. Ліквідація пустині тривала два роки. За цей час було розібрано головний Предтечевий храм, монастирські келії та господарські будівлі. Цінності: ікони, богослужбові книги, предмети ритуалу Божої служби, іконостас тощо перейшли в розпорядження михайлівської Богородицьної церкви, за виключенням двох дзвонів, які передані в Харківський Покровський монастир. Деякі з цих речей сьогодні становлять собою “золотий фонд культурної спадщини Слобожанщини”. На сьогодні збереглися царські врата та кілька ікон: “Свята Анна”, “Святий Іоаким” та “Святий Микола з житієм”. Усі вони походять із Михайлівської Іоано-Предтечевої пустині і були написані впродовж 1680-1685 рр. на замовлення Михайла Самойловича. Ці речі перебувають у постійній експозиції Національного художнього музею України в Києві.

Із справи про закриття монастиря, за 1788 рік, дізнаємося, що в пустині, крім головного Предтечевого храму, була ще церква входу Богоматері в храм з братньою трапезою і що цей трапезний храм «от господ помещиков генерал-майора и обер-коменданта Андрея Григорьевича Иваненкова и майора Ивана Миклашевскаго отдан на построение вместо погорелой в г. Лебедине Воскресенской церкви». Як відомо, пожежа в Лебедині сталася 1787 р., а 1789 р. церква вже діяла.

ВідродженняРедагувати

Попри те, що пустинь припинила свою діяльність, у храмові дні, як і колись, сюди сходилися прихожани. До 1918 року два рази на рік – весною на день знайдення голови Іоана Хрестителя та восени на свято Усічення голови Іоана Предтечі – до михайлівської церкви сходяться сотні людей: місцевих селян, жителів Лебедина та навколишніх сіл. До лісового урочища «Монастирщина» вирушає хресний хід – це переносять храмову ікону Іоана Предтечі на її літнє перебування в каплиці, яка ще тоді стояла на місці колишньої головної монастирської церкви. Попереду – настоятель Михайлівської Богородичної церкви з храмовою іконою, за ним священики інших церков, далі церковний зведений хор і хор графа Капніста. Замикають урочисту ходу миряни та гості. Біля каплиці священики відправляють урочисту літургію, встановлюють ікону на її місце. На галявині біля підніжжя гори відбувалася трапеза.

ФотогалереяРедагувати

     

ЛітератураРедагувати

  1. Зверинский В. В. Материал для историко-топографического исследования о православных монастырях в Российской Империи с библиографическим указанием. I. Преобразование старых и учреждение новых монастырей с 1764-65 по 1 июля 1890 год / В. В. Зверинский. – СПб, 1890.
  2. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отделение III. Уезды Ахтырский и Богодуховский, Сумский и Лебединский. – М., 1857.
  3. Лисянський В. Повернення із забуття / В. Лисянський // Життя Лебединщини. – 2009. – 24 червня.
  4. Михайловская пустынь // Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отделение I. Краткий обзор епархии и монастыри. - Харьков: В университетской типографии, 1859.
  5. Ткаченко Б. І. Лебедія. Історичні нариси в двох книгах. Книга перша / Б. І. Ткаченко. – Суми: Слобожанщина, 2000.
  6. Шедеври українського іконопису XII–XIX ст. – К.: Мистецтво, 1999.
  7. Шкурка М. С. Воскресінська церква гідна воскресіння / М. С Шкурка // Вісті. – 2007. – 6 серпня.

ПосиланняРедагувати

  1. Михайло Шкурка ТАЄМНИЦІ ЛІСОВИХ УРОЧИЩ ЛЕБЕДИНЩИНИ: “МОНАСТИРЩИНА”
  2. Слобожанщина втрачає унікальну козацьку церкву
  3. МИХАЙЛОВСКАЯ ПУСТЫНЬ
  4. МИХАЙЛОВСКАЯ ПУСТЫНЬ
  5. Історико-статистичний опис Харківської єпархії (Т. 3, 1857)