Відкрити головне меню

Миха́йло Станісла́вович Тишке́вич (нар. 7 квітня 1857, с. Андрушівка (тепер — Вінницька область[1]) — 3 серпня 1930, Жиданув, Польща) — граф, український дипломат, публіцист, митець і меценат.

Михайло Тишкевич
Tyshkevych dyplomat.jpg
Народився 7 квітня 1857(1857-04-07)
с. Андрушівка, Липовецький повіт, Київська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 3 серпня 1930(1930-08-03) (73 роки)
Жиданув, Познанське воєводство, Польща Польська Республіка
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian State.svg УНРПольща Польська республікаFlag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець/поляк
Діяльність дипломат, публіцист, митець і меценат
Титул граф
Конфесія католицизм
Рід Тишкевичі
Батько Станіслав Тишкевич
Герб

Тричі номінований на Нобелівську премію миру (1910, 1911 і 1927).

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 7 квітня 1857 року у селі Андрушівці (Київська губернія, Липовецький повіт), у родині уманського маршалка Станіслава Тишкевича. Юнаком жив у Варшаві та Вільні, захопився там живописом, із срібною медаллю закінчив Петербурзьку академію мистецтв і далі навчався на Заході.

Згодом повернувся до батьківського маєтку, присвятився господарству та громадській праці серед селян. Тоді ж «повернувся до українства» і заявив про це в київській газеті «Рада». Водночас віддався політиці, публіцистиці та філантропії.

У 1888 заснував «Михайлову премію» за найкращий літературний твір з минулого України для товариства «Просвіта» (Львів), допомагав українським і польським митцям і письменникам. З нагоди 100-літнього ювілею Тараса Шевченка (1914) подарував 20 000 крб Українському Науковому Товариству в Києві (був його почесним членом). До 1914 заснував кілька товариств (Związek Katolicki, Союз землевласників, Partia Krajowa), в яких підтримував проукраїнські тенденції; обороняв вимоги українців у російських і польських газетах.

Під час Першої світової війни жив у Лозанні (Швайцарія), де розвинув жваву проукраїнську діяльність: статті в західній пресі, листування з впливовими політиками та державними діячами Антанти, пропагував ідеї української самостійності, допомагав тижневикові «L'Ukraine» (ред. Володимир Степанківський); був головою Україно-Литовського товариства та спричинився до заснування інформаційного товариства «Ucraina».

У 1917 у Києві очолив Союз українців-католиків.

У лютому 1919 уряд УНР призначив Тишкевича головою дипломатичного представництва при Ватикані.

22 серпня 1919 став головою української місії при мировій Конференції в Парижі (по Григорію Сидоренку). Внаслідок розходжень з урядом УНР вийшов із місії.

З 1920 жив у маєтку свого сина в Жидануві біля Познані (Польська республіка), де й помер.

ПраціРедагувати

Тишкевич видав «Documents reiatifs a l'histoire de l'Ukraine (1569—1764)», І—II. «Cartes de l'Ukraine» (1919), «Ukraine face au Congrès» (1919), «Уривки з спогадів» (ЛНВ, 1928, 1929).

ЛітератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Відкриття виставки «Поема в дереві з Надросся». Вiнничани у Києві. 23.09.2013. Процитовано 08.08.2018. 

ПосиланняРедагувати