Відкрити головне меню

«Мите́ць і знаве́ць» (англ. The Painter and The Buyer) — малюнок, який створив нідерландський художник 16 століття Пітер Брейгель Старший в пізній період творчості.

Пітер Брейгель старший « Митець і знавець »
Pieter Bruegel the Elder - The Painter and the Buyer, 1565 - Google Art Project.jpg
The Painter and The Buyer
Творець: Пітер Брейгель старший
Час створення: Близько 1565 р.
Розміри: (х см)
Матеріал: папір, перо
Техніка: чорнила двох відтінків
Зберігається: Відень, Австрія
Музей: Альбертіна, графічний відділ
Пітер Брейгель старший « Митець і знавець » у Вікісховищі?

Зміст

Загадкові малюнки майстраРедагувати

Загадковість притаманна багатьом творам художника. Порівняння малюнків майстра з гравюрами з тих малюнків, виконані в графічних майстернях, виявили значні розбіжності: для чого вони? Звідки вони?.. Не збігалися написи, бо підписи на готових гравюрах не належали самому художнику. Доповнення вносив володар майстерні (Ієронімус Кок), на якого працював художник. Обидва пригадали зарозумілі і складні для тлумачення твори Ієронімуса Босха, світогляд якого виявився досить близьким до світогляду Брейгеля Старшого. Згодом він стане найкращим продовжувачем традицій Босха в середині 16 століття, талановитим інтерпретатором його стилістики. І досить загадковим спадкоємцем саме національної нідерландської традиції, незважаючи на перебування і навчання в Італії. Не став Брейгель Старший і представником романизму, еклектичної течії нідерландського мистецтва, представники якої некритично комбінували знахідки італійських майстрів зі здобутками національного мистецтва, несхожого з італійським за витоками.

Однак, до найбільш загадкових малюнків майстра відносять:

  • «Ельк» (в перекладі — кожний), бл. 1558 р.
  • «Бджолярі», бл. 1568 р., Берлін
  • «Митець і знавець». бл. 1565 р., Альбертіна, Відень.

Всі вони далекі від змісту творчості і стилістики Босха.

ДатуванняРедагувати

Дослідження і самого малюнка мало чим могло допомогти науковцям. Якщо частка малюнків майстра підписана і навіть датована ним, але не цей. А підпис понизу ліворуч неавторський, пізній, сумнівний. В ранніх творах художник постає як пейзажист. Він досить точно фіксує побачені краєвиди, особливо ті, що відрізнялись від долинних, звичних для нього в Нідерландах («Гірський пейзаж з італійським монастирем», 1552, Берлін, «Пейзаж зі скелястими горами», 1553, Дрезден, «Альпійський пейзаж з малюючим художником», 1554, Лондон, приватн. збірка)

В картинах майстра людські постаті тісно пов'язані з краєвидом, не відокремлені від нього. Лише в пізній період творчості Брейгель старший ніби поміняв власну манеру і став приділяти помітнішу увагу людській особі. Тому малюнок «Митець і знавець» логічно відносять до пізнього періоду творчості. Але датування має значний діапазон: від 1560 до 1568-го. Звідси умовна дата 1565 рік.

Опис творуРедагувати

На невеликому шматку паперу подано дві чоловічі постаті. Вони значно наближені до глядача, що досить незвично для художника. Всі тіні створені ретельною штриховкою, як у майстра, що знайомий з технікою гравюри чи традиціями митців північних шкіл Західної Європи (німецької, нідерландської тощо). Так, представники венеціанської школи малювали м'якими штрихами, а тіні — здебільшого плямами.

Добре розпізнається постать якогось художника, на що вказує пензель в його руці. Поряд — постать старого знавця в окулярах, що лізе в гаманець з грошима. Надзвичайно індивідуалізовані обличчя обох персонажів. Художник з кудлатим волоссям і нестриженою бородою натхненно працює. Знавець підсліпувато слідкує за рухами майстра і ніби вже готовий заплатити за твір, котрий щойно народжується, але який не може бачити глядач. Брейгель Старший, як в театральній виставі, майстерно використовує умовність, натяк, дозволяючи глядачеві домалювати недостатнє. Але нема жодних вказівок на те, що це автопортрет художника. Ще більше інтерпретацій з постаттю старого знавця, підсліпуваті очі якого і рот, наче нашвидкуруч прорізаний ножем не викликають ні поваги, ні довіри.

Інтерпретація сюжетуРедагувати

 
Пітер Брейгель Старший, «Сліпі», 1568, музей і галерея Каподімонте

Звичайно ж, найменше — це побутова сцена, що демонструє стосунки мецената та творця, замовника і художника. Хоча збережена «побутовість» події і навіть можна домалювати майстерню, де подія відбувалась.

Художника і особу Пітера Брейгеля Старшого роками хвилювала проблема людської короткозорості, внутрішньої сліпоти, відсутності мудрості. Зацікавленість в цій темі відбилась в різних творах митця. «Засліплений» гонитвою за швидким збагаченням, алхімік не помічає руйнацій і власної оселі, і власної родини. Він не відривається від вкотре неуспішних експериментів навіть тоді, коли нема чого їсти власним дітям і тих, зголоднілих і осиротілих, віддають до притулку (малюнок «Алхімік» 1558 р., Берлін, гравюра того ж року). Найбільш повно і неприховано ідея внутрішньої сліпоти людей розв'язана в картині «Сліпі», створеної згідно з біблійною притчею.

Не міг не знати Брейгель Старший і широко відомий тоді твір «Човен дурнів», котрий створив німецький письменник-гуманіст, поет Себастіан Брант. Письменник ще на початку 16 століття насмілився покарати сміхом і ганьбою навіть паломника по святих місцях, що був і залишився внутрішньо сліпим після відвідин низки святих місць:

Поехать в Павию иль в Рим: Иль даже в Иерусалим,
Скажу, заслуга небольшая.
А знания преумножая,
Чужие посещать края: Считаю добрым делом я.
Но если даже привезешь: И сотню крестиков, ты всё ж,
Не будешь доблестно отмечен,
Ибо тебе хвалиться нечем,
Коль столько стран ты обошёл,
А глуп остался, как осёл. (Переклад Льва Пеньковського.)

Запропонована гіпотеза, що і малюнок «Митець і знавець» теж не що інше, як алегорія мудрості і людської сліпоти. Від невеликого малюнка віє такою значною творчою силою, що він переростає простенький, невибагливий сюжет. Це помітив не один дослідник. Художник вклав в малюнок такий могутній імпульс, що наблизив твір і до філософських узагальнень, і до шедеврів.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Климов P. «Питер Брейгель». — М., 1959.
  • Гершензон-Чегодаева Н. М. «Брейгель». — М., 1983, с. 133—155.
  • С. Брант, «Корабль дураков», М, 1965, с. 106.