Метеороїд

Метеоро́їд — невелике тверде небесне тіло, що рухається у міжпланетному просторі, розміром значно менше ніж астероїд, але значно більше ніж атом^[1]. Лондонське королівське астрономічне товариство висунуло інше формулювання, згідно з яким метеороїд — це тіло діаметром від 100 мкм до 10 м^[2]. Інші джерела обмежують розміри метеороїда до 50 м^{[джерело?]}.

Видимий слід метеороїда, який увійшов у атмосферу Землі, називається метеором, а метеороїд, що впав на поверхню Землі — метеоритом.

Найдрібніші метеорні тіла інтенсивно розсіюють сонячне світло і спостерігаються у вигляді зодіакального світла. За фотографічними і радіолокаційними спостереженнями визначено орбіти декількох десятків тисяч метеорних тіл. Переважна більшість їх рухається еліптичними орбітами навколо Сонця. Метеороїди скупчуються в площині екліптики й рухаються в тому ж напрямку, що й планети. Рух метеорних тіл визначається гравітаційним тяжінням Сонця і планет, а також негравітаційними силами, що є результатом взаємодії метеорних тіл з електромагнітним і корпускулярним сонячним випромінюванням (світловий тиск, ефект Пойнтінга — Робертсона тощо). Світловий тиск може виштовхувати за межі Сонячної системи найдрібніші метеорні тіла (менші 10^-4 см). У більших, але не досить великих, тіл під дією ефекту Пойнтінга — Робертсона поступово зменшуються розміри та ексцентриситет орбіти, із часом вони можуть впасти на Сонце^[3]. На шляху до Сонця метеорне тіло може бути захоплене планетами; найбільше речовини перехоплює Юпітер. Час існування метеорних тіл у внутрішніх областях Сонячної системи (усередині орбіти Юпітера) набагато менший за вік власне планетарної системи. Тому метеорна речовина тут постійно поповнюється.

Джерела метеорної речовини

Докладніше: Метеорний рій

Переважна більшість метеорних тіл має орбіти, схожі з орбітами короткоперіодичних комет. Вони утворюються внаслідок розпаду комет або подрібнення малих планет унаслідок зіткнень^[4]. Орбіти дрібніших метеорних тіл можуть досліджуватись лише методами радіолокації. Такі дослідження не дозволяють достеменно вирішити питання про походження таких тіл^{[джерело?]}.

Метеорний потік

Докладніше: Метеорний потік

Коли Земля перетинає орбіту метеорного рою, спостерігається метеорний потік. До метеорних потоків належить близько половини яскравих метеорів^[3], серед тьмяних метеорів їх відсоток зменшується^{[джерело?]}.

Примітки

↑ International Meteor Association glossary. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 24 січня 2010.
↑ Beech, M.; Steel, D. I. (September 1995). On the Definition of the Term Meteoroid. Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society. 36 (3): 281—284. Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 31 серпня 2006.)
↑ ^а ^б Метеорний потік // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 285. — ISBN 966-613-263-X.
↑ Метеорне тіло // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 286. — ISBN 966-613-263-X.

Див. також

Джерела

Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] International Meteor Association glossary. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 24 січня 2010.

[2] Beech, M.; Steel, D. I. (September 1995). On the Definition of the Term Meteoroid. Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society. 36 (3): 281—284. Архів оригіналу за 28 травня 2020. Процитовано 31 серпня 2006.)

[aesmp-3] а ^б Метеорний потік // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 285. — ISBN 966-613-263-X.

[aesmt-4] Метеорне тіло // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 286. — ISBN 966-613-263-X.

[1]

[2]

[3]

[4]