Відкрити головне меню

Менська сотня (1654–1782 рр.) - створена на початку 1654 р. як військова та адміністративна одиниця Ніжинського полку. Включала містечко Мену та села Бабичі, Дубравну, Дягове, Куковичі, Макошин, Ушню, Максаки. Мала старшину: писаря Семена Мартиновича, осавула Богдана Найденовського і хорунжого Прокопа Богдановича. У 1672 р. Іван Самойлович передав Менську сотню до складу Чернігівського полку, який хотів зміцнити. У ньому ж сотня знаходилася аж до ліквідації у 1782 р. Протягом зими 1781–1782 рр. територія сотні була включена до Чернігівського намісництва. Сотенний центр: містечко Мена, нині — райцентр Чернігівської області. До 1648 р. Мена — центр Менської волості Чернігівського повіту Чернігівської губернії. Населені пункти: с. Баба, с. Бондарівка, с. Бреч, с. Бутівка, с. Величківка, с. Данилівка, с. Деснівка, Дівича, слобода, с. Домашлин, с. Дубравка, с. Дягів, с. Куковичі, с. Макошине, с. Максаки, м. Мена, Микольська слобідка, с. Осмаки, хутір Остапівка, хутір Рожківка, с. Слобідка, Тютюнникова слобідка, с. Утівка, с. Ушня, с. Феськівка, с. Хавдіївка. За винятком нових хуторів, ці ж населені пункти значаться і в описі 1769 р. Тобто адміністративна територія сотні була стабільною протягом 110 років існування.

Реєстр менських сотниківРедагувати

Сотник Роки сотникування
Данилов Степан 1654
Пилипенко Михайло 1669
Лисенко Іван Якович 1669
Бобир Іван 1670
Онищенко Федір 1671
Левченко Тарас 1672
Корсун Роман 1672
Ониськів Федір 1672 — 1677
Курочка Іван Леонтійович 1681
Крупинський Овсій 1683
Курочка Іван Леонтійович 1685; 1686–1689
Cахновський[Васютинський] Гнат Васильович 1696 — 1722
Гуринович Кузьма нак. 1700
Сахновський Іван Гнатович 1723 — 1739
Троцький Іван нак. 1735
Сахновський Яким Іванович 1739 — 1743
Троцький Іван нак. 1741
Дейнека Костянтин нак. 1741
Кузьминський Григорій Сидорович 1742 — 1753
Сахновський Павло 1753 — 1767
Селиванович Костянтин 1770 — 1779
Климович Іван 1774
Сахновський Яким Якимович 1782

Докладніше чит.: Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 рр. / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ, 2007.

Сотник Період управління сотнею
Перегуда (1651, нак.)
Данилович Степан (?- 1654-?)
Сахновський Василь (?- 1662-?)
Пилипенко Михайло (?- 1669.04.-?)
Лисенко Іван Якович (? — 1669.04.-?)
Дорошенко Федір Ониськович (?- 1671 — ?)
Корсун Роман (? — 1672.02. -?)
Левченко Тарас (? — 1672.03.)
Дорошенко Федір Ониськович (1672. 03. — 1677.16.12.-?)
Габриель, Леонтійович Іван (?-1681.08.-?)
Крупинський Овсій (? −1683.03. -?)
Павловський Павло (?- 1683.07.- ?)
Курський (Курка, Курочка) Іван Леонтійович (?-1685. 09.-1696.02.-?)
Стефанович Федір (1693. 05., нак.)
Сахновський Гнат Васильович (?-1700.01.-1719.01.-?)
Гуринович Кузьма (1700, нак.)
Сахновський Іван Гнатович (?-1723-1739.30. 01.)
Богдановський (1735.02., нак.)
Самойленко Кирило (1737, нак.)
Сахновський Яким (1739–1742)
Дейнека Костя (1741, нак.)
Кузьминський Григорій Сидорович (1742. 14.12.-1753)
Сахновський Павло Петрович (1753.07. — 1770)
Селиванович Костянтин (1770–1782)

Докладніше див.: Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В. В. Кривошея. — К.: Стилос, 2005.

Щодо реєстру Менських сотників дані професорів Віктора Заруби та Володимира Кривошеї інколи різняться між собою, втім це не знижує вартості їхніх даних в процесі вивчення козацьких часів на Менщині.

Сотенна старшинаРедагувати

ОТАМАНИ
Сахновський Василь (? — 1677 — ?)
Стефанович Федір (? — 1696 — ?)
Курський Григорій Іванович (? −1700.12. — 1702 — ?)
Павлович Захар (? −1725 — 1732 -?)
Павлович Василь (?- 1739 -?)
Оникійович Кирило (?-1743-?)
Павловський Василь (?-1753)
Климович Іван (1754–1757)
Омелета Яків (1772–1779 -?)
Писарі
Мартинович Семен (?- 1654 — ?)
Ісаєвич Ничипір (? — 1725 — 1726-?)
Лободовський Михайло (? — 1743–1746 — ?)
Романовський Гнат (1760.9.03. — 1778)
Омелета Данило Якович (1778–1782)
Осавули
Найденовський Богдан (? — 1654 — ?)
Войченко Хома (?- 1725 -?)
Дейнека Костянтин (?- 1739–1746 -?)
Корнієвський Прокіп (1769–1772)
Якименко Василь (1773–1779 -?)
Хорунжі
Богданов Прокіп (? — 1654 -?)
Омелюта Євстафій (? — 1739 — ?)
Омелета Юхим (? — 1743–1746 -?)
Омелета (? — 1768)
Корнієвський Прокіп (1768–1769)
Падалка Трохим (1773–1779 -?)

* Докладніше: Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. — К.: Стилос, 2005.

Присяга 1654 р.Редагувати

В середині XVII ст. місто Мена ніби «виринає» з історичного небуття. Політична активність населення нашого краю, яке проявила себе в ході Національно-визвольної війни 1648–1657 рр., сприяла перетворенню Менщини на впливовий регіон Чернігівського воєводства. Ці процеси посилилися з моменту утворення менської сотні, в 1654 р., яку спочатку буде включено до складу Ніжинського, а з часом Чернігівського полку.

В ході українсько-польського протистояння середини XVII ст., Богдан Хмельницький був змушений укласти воєнно-політичний союз з Московією, для відновлення війни проти Речі Посполитої. Як відомо, в ході дипломатичних взаємин між Гетьманщиною та Московським царством, 8(18) січня 1654 р. в м. Переяславі відбулася урочиста присяга гетьмана, козацької старшини, разом з переяславцями, на вірність московському царю Олексію Михайловичу.

Згідно україно-московських домовленостей, те ж саме повинні були зробити мешканці значних (полкових та сотенних) міст та містечок. Після «приведення до присяги» жителів Сосниці, 10 (20) лютого 1654 р., московські посланці: стольник Михайло Дмитрієв та піддячий Степан Федоров, прибули до Мени. Їм дозволили оглянути місто і виконати заплановану місію. На підставі побаченого та почутого, згадані російські резиденти, склали статистичний звіт, про перебування на теренах сучасної Менщини.

Під час нетривалого візиту до Мени, російські емісари здійснили перепис найбільш політично свідомих верств населення — міщан та козаків, які присягнули на вірність московському монарху. Відбувся такий собі перепис-плебісцит («приведение к вере»), який, на тлі недоступності для дослідників литовських та польських історичних хронік, є першим відомим описом, з зазначенням посад, імен та прізвищ козацької старшини та значної частини міського населення, міста Мена та деяких сусідніх населених пунктів.

До перепису не ввійшли селяни, діти (неповнолітні) та жінки. Останні, як відомо, внаслідок тогочасного упослідженого становища, були відсторонені від громадсько-політичної діяльності. В реєстрі присяги немає прізвищ і, навіть, релігійних імен православних священиків, адже українська православна церква, на чолі якої стояв митрополит Сильвестр Косів, з усім кліром, відмовилася присягнути на вірність московитам. В той же час, деякі священики згадуються в описі церков та монастирів нашого краю.

Даний історичний документ дозволяє зрозуміти яким була сучасна Мена та інші населені пункти зазначені в реєстрі присяги: с. Дягова (с. Деговая), с. Жовтневе (с. Бабичи), с. Куковичі (с. Коковичи), смт. Макошине (с. Маковшины, а можливо і с. Смаковшино), в середині XVII ст.

Окрім того слід звернути увагу на імена та прізвища жителів Мени. Їх аналіз дозволяє встановити певну соціальну та етнічну закономірність. Ми майже не зустрінемо тут польських та єврейських прізвищ. Вочевидь суспільна неприязнь, яка далася в знаки в роки Національно-визвольної війни, призвела до знищення, або еміграції майже всіх поляків та євреїв.

Не залишається непоміченим відсутність прізвища в багатьох міщан, яких реєстр персоніфікує по іменам. Прізвища та імена деякі осіб свідомо, чи несвідомо спаплюжені. Московити, досить часто, невдало перекладали імена та прізвища з української мови на російську. Це ж саме стосується і населених пунктів. Мова опису нагадує сучасний суржик. В дужках подані сумнівні частини тексту, які важко розібрати.

Опис міста, перепис окремих прошарків населення Мени за нової доби, експонує її як колишнє польське місто-фортецю, вотчину відомого магната Адама Киселя, яку адміністрація Гетьманщини того ж року, перетворить на сотенний осередок. З цього періоду фактично почалася міська історія Мени, яка за сучасними мірками, стане столицею невеличкого козацького регіону районного масштабу.

Цей статус місто збереже до 1781–1782 року, коли в умовах адміністративної реформи Малоросії, російська влада віддасть Сосниці право бути волосним центром, перетворивши Мену на містечко. Статус міста та районного центру Мена поверне лише в 1966 році.

Джерела та літератураРедагувати

  1. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — 380 с.
  2. Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України, (1648—1782): персон. склад та родинні зв'язки / В. М. Заруба. — Дніпропетровськ. : ЛІРА, 2011.- 931с.
  3. Именная роспись Черниговского полка 1732 г. /А. Ю. Гриппа, И. Я. Лосиевский, В. Л. Маслийчук, А. Ф. Парамонов. — Харьков.: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2010. — 144 с.
  4. Казіміров Д. Землеволодіння козацької старшини на Менщині у другій половині XVII—XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. — 2006. — № 5. — С. 25-32.
  5. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку за Переписними книгами1666 р. / Д. Казіміров // Сіверянський літопис. — 2010. — № 6. — С. 20-29.
  6. Казіміров Д. Неурядова старшина Менської сотні Чернігівського полку у другій половині XVII—XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. — 2010. — № 39. — С. 18-25.
  7. Казіміров Д. Козацька старшина Менської сотні у другій половині XVII—XVIII ст. / Д. Казіміров // Ґілея. — 2011. — Вип. 52. — С. 267—276.
  8. Казіміров Д. Козацькі родини с. Баби Менської сотні Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць. — К.-Глухів, Центр пам'яткознавства НАН України УТОПІК, 2011. — С. 209—213.
  9. Казіміров Д. Козацькі родини м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765—1769 рр. / Д. Казіміров // Краєзнавство. — 2011.- № 4. — С. 216—221.
  10. Казіміров Д. Соціальна структура населення та типологія сімей міста Мени Чернігівського полку за матеріалами сповідних книг 1746 р. /Д. Казіміров // Література та культура Полісся. — 2011. — Вип. 65. — С. 193—206.
  11. Казіміров Д. З історії артилерії Менської сотні Чернігівського полку доби Геть-манщини / Д. Казіміров // Воєнна історія. — 2010. — № 5. — С. 30-36.
  12. Казіміров Д. Колонізація території Менської сотні у XVII—XVIII ст. /Д. Казі-міров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2009. — С. 70-73.
  13. Казіміров Д. Суперництво старшинських родин Менської сотні Чернігівського полку у першій половині XVIII ст. / Д. Казіміров // Сіверщина в історії України. — Київ-Глухів. — 2009. — Вип. 2. — С. 101—104.
  14. Казіміров Д. З історії тютюнництва у Менській сотні у другій половині ХVII-XVIII ст. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2010. — С. 99-100.
  15. Казіміров Д. Менська сотня Чернігівського полку та російсько-турецька війна 1735—1739 рр. / Д. Казіміров // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — 2010. — Вип. 19. — С. 237—241.
  16. Казіміров Д. Православні храми містечка Мени / Д. Казіміров // Семінаріум. Церква — ментальність — культура: питання історії та історіографії. — Чернігів, 2010. — Вип. 2. — С. 91-105.
  17. Казіміров Д. Винокурні та шинки м. Мени за Генеральним описом Лівобережної України 1765—1769 рр. / Д. Казіміров // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. — Чернігів, 2011. — С. 76-78.
  18. Казіміров Д. Населення маєтностей Макошинського Миколаївського монастиря за сповідними книгами 1746 р. / Д. Казіміров // Церква-наука-суспільство: питання взаємодії. Матеріали Дев'ятої Міжнародної конференції (25-27 травня 2011 р.). — К., 2011. — С. 105—107.
  19. Казіміров Д. В. Особливості формування та розвитку сотенних структур Гетьманщини другої половини XVII—XVIII ст. (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку). Дис. на здобуття ст. канд. іст. наук / Д. В. Казімі-ров. — Київ, 2012. — 265 с.
  20. Казіміров Д. В. Відносини мешканців сотенних містечок та сіл з владними структурами Гетьманщини (за матеріалами Менської сотні Чернігівського полку) / Д. В. Казіміров // Діалог суспільства і влади: правові форми, виклики, перспективи: Збірник матеріалів круглого столу. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. — С. 33-36.
  21. Казіміров Д. В. Структура правління Менської сотні середини ХVII — ХVIII ст / Д. В. Казіміров // Розумовські зустрічі: матеріали науково-практичної конференції «Розумовські зустрічі» (28 листопада 2012 року). — Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. — С.180-184.
  22. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників геть-манської адміністрації. — Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене / В. Кривошея. — К.: Стилос, 2005. — 259 с.
  23. Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Ч.2. Синодики як джерело до козацько-старшинської генеалогії / В.Кривошея. — К.: ІПіЕД НАНУ,1998. — 83 с.
  24. Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 452 с.
  25. Кривошея В. В. Кривошеєя І. І., Кривошеєя О. В. Неурядова старшина Гетьманщини. — К: «Стилос», 2009. — 431 с.
  26. Кривошея І. І. Неурядова старшина Чернігівського полку за присягами XVII—XVIII ст. / І. Кривошея // Сiверянський лiтопис. — 2011. — № 3. — С. 3-11.
  27. Українське козацтво в національній памяті. Чернігвський полк.: Монографія у 2-х т./ Кривошея В. В.- К.: ДП НВЦ Пріоритети, 2012. — Т.II. — 508 с.
  28. Присяга Чернігівського полку 1718 р. / Упоряд. Та вступ І. Ситий, С. Горобець; передмова І. Кривошея. — Чернігів, 2011. — 344 с.
  29. Присяжні книги. Білоцерківський та Ніжинський полки / Ю. Мицик (Київ) М. Кравець(Торонто). — К.: НАН України. — 2003. — 349 с.
  30. «Протокол, или Потребность» Менського намісництва 1720—1735 років / Упорядники І. Ситий, Д. Казіміров. — К.: Темпора, 2012. — 188 с.