Відкрити головне меню

Домашли́н — село в Україні, в Корюківському районі Чернігівської області. Населення становить 505 осіб.[1] Орган місцевого самоврядування — Домашлинська сільська рада, якій підпорядковані с. Бешківка, с. Луковець.

село Домашлин
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Корюківський район
Рада/громада Домашлинська сільська рада
Код КОАТУУ 7422482501
Основні дані
Засноване 1500
Населення 505
Площа 2,333 км²
Густота населення 216,46 осіб/км²
Поштовий індекс 15362
Телефонний код +380 4657
Географічні дані
Географічні координати 51°39′34″ пн. ш. 32°19′03″ сх. д. / 51.65944° пн. ш. 32.31750° сх. д. / 51.65944; 32.31750Координати: 51°39′34″ пн. ш. 32°19′03″ сх. д. / 51.65944° пн. ш. 32.31750° сх. д. / 51.65944; 32.31750
Середня висота
над рівнем моря
146 м
Місцева влада
Адреса ради 15362, Чернігівська обл., Корюківський р-н, с.Домашлин, вул. Молодіжна, 22 , тел. 2-72-34
Карта
Домашлин. Карта розташування: Україна
Домашлин
Домашлин
Домашлин. Карта розташування: Чернігівська область
Домашлин
Домашлин
Мапа

Географічне положенняРедагувати

Село розташоване за 18 км від районного центру і 16 км залізничної станції Мена на лінії Бахмач — Гомель.[2] Висота над рівнем моря — 146 м.[3]

ТопонімікаРедагувати

Походження назви села найвірогідніше відповідає версії, що запропоновував Іван Пуховий. Назва в нинішньому прочитанні є незрозумілого фонетичного походження, але в архівних матеріалах село згадується під назвами Домишлин та Домислин. Скоріш за все назва походить від слова «домислювати», тобто вигадувати надумані речі. Написання села латинкою внаслідок ополячення України того часу привело до деформації звуків.[4]

ДемографіяРедагувати

За даними сайту Верховної Ради України у Домашлині станом на початок 2012 року мешкає 505 жителів.[1]

Динаміка населення
1866 1897 1988 2012
873 1736 658 505

ІсторіяРедагувати

Село Домашлин засновано за різними даними в 1500—1550 рр. за часів входження України в Литовську державу[1].

Під час пошуків краєзнавець Іван Пуховий знайшов родичку Василя Полоницького, який колись володів селом, Валерію Шахбазову, м. Москва. Завдяки цьому вдалося відновити частину історії. Полоницькому село дісталось у 1710 році від наказного гетьмана Павла Полуботка, який поміняв його на с. Боровичі біля Любеча. До Полуботка селом володів генеральний писар гетьмана Івана Мазепи — Пилип Орлик. Перед Орликом село до 1700 року належало Менському сотнику Івану Куриці (Курочка, Курський).[4]

Василь Полоницький активно заселяв землі у своїх домашлинських володіннях. 13 серпня 1710 року він отримав універсал гетьмана Івана Скоропадського з дозволом поселити при Брецькому хуторі «людей заграничных литовских» для «гаченя гребли». У 1710 році Полоницький заснував поблизу Домашлина слобідку Володимирівку, а у 1714 та 1716 рр. — слободу Іванівку при Хавдіївському млині та слободу Михайлівку Тютюнниківську.[5] Станом на 1726 рік йому належало у Домашлині 99 дворів «пахатных мужиков» та 24 двори городників. Володимирівка, Іванівка та Михайлівка налічували відповідно 35, 19 та 14 дворів[6]. Але господарювання Полоницького у своїх маєтностях супроводжувалося численними зловживаннями та здирствами по відношенню до власних підданих. У 1715 та 1727 роках домашлинці скаржились на нього за надмірні побори, відібрання ґрунтів та іншого майна.[7] У 1727 році Генеральна військова канцелярія розглядала справу про навернення Полоницьким у підданство декількох домашлинських козаків. Всупереч її наказу, він побив їхнього отамана Василя Ананченка, а потім погрожував сотнику Івану Сахновському та старшині, яка приїхала на скаргу отамана. За наказом канцелярії Полоницького доставили до Глухова, де за подальшим слідством у нього хотіли відібрати Домашлин. Проте згодом залишили, присудивши тримати Полоницького «на армате» та стягнути з нього «навязки» в розмірі 40 коп на користь Ананченка та вдвічі більше за погрози сотнику.[8]

Раніше до села належала слобода Михайлівка, яка потім була Михайлівкою Тютюнницькою, зараз с. Тютюнниця. Було ще при селі 2 слободи — Іванівка і Володимирівка, але їх сучасні назви невідомі і немає жодної інформації від жителів та в джерелах.[4]

Бідні селяни, жителі села, в переписах значаться як «огородники», бо землі було мало і не було коней і волів.[4]

У селі стояло в напрямку до с. Ольшане 2 млини. Один з них належав людині на прізвище Ребко (Рябко). Дочка одного з Ребків — Ольга була дружиною письменника Олекси Десняка. У 1869 році була побудована дерев'яна церква з дзвонами, що носила назву Церква Пречистої діви Марії.[2] Церкву, за часів радянської влади, переробили на «Колбуд» — клуб. День села святкується на другу Пречисту — 21 вересня.[4]

Перша школа з дерева збудована земством в 1913 році. Вона служила до 80-х років 20 століття. Нова школа з цегли (двоповерхова) збудована за ініціативою Пухового І. І. та з допомогою начальника Київського військового округу Герасимова, який був депутатом ВР СРСР і написав у відповідь на звернення Пухового І. І. лист. З середини 50-х років школа стала середньою і до неї ходили з навколишніх 4-х сіл.[4]

Під час Голодомору у Домашлині від голоду померла 1 людина, також були знайдені рештки з'їдених дитячих трупів і труп 19-ти річної дівчини, який був приготований для людоїдства.[9]

Невідомо коли в селі викопали водойму — Острів. В центр водойми скидали землю, що утворило острів, де росли дуже старі дерева. Острів знищили при меліоративних роботах в 70-ті роки ХХ ст.[4]

Історичні пам'яткиРедагувати

Поблизу села був знайдений курган часів Київської Русі.[2]

ПерсоналіїРедагувати

У селі народився Харитон Семененко (1886—1941) — один з піонерів вітчизняної авіації.

Мешканець села Федір Лук'янович Більченко, який на початку 1945 року відзначився в боях за звільнення м. Зволень (Польща), отримав звання Героя Радянського союзу[2].

Мешканець села Орешко С. Г. брав участь у штурмуванні Рейхстагу[2].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Домашлин на веб-сайті Верховної Ради України
  2. а б в г д Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — С. 393. — 15 000 прим.
  3. Прогноз погоди в селі Домашлин
  4. а б в г д е ж Домашлин
  5. Василенко Н. П. Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка (1729—1730). — Чернигов, 1908. — Вып. III. — С. 110, 610
  6. Мякотин В. А. Очерки социальной истории Украины в XVII—XVIII вв. — Прага, 1926. — Т.1. — Вып. ІІІ. — С. 18
  7. Лазаревский А. Н. Малороссийские посполитые крестьяне. Историко-юридический очерк (1648—1783) // Записки Черниговского губернского статистического комитета. — Чернигов. — Кн.1. — С. 37, 38
  8. Мякотин В. А. Очерки социальной истории Украины в XVII—XVIII вв. — Прага, 1926. — Т.1. — Вып. ІІІ. — С. 143
  9. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область /Український інститут національної пам'яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада; Редколегія: В. М. Хоменко (голова редколегії) та ін. — Чернігів: Деснянська правда, 2008. — С.23, 316, 848.

ЛітератураРедагувати

  • Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
  • Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область /Український інститут національної пам'яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада; Редколегія: В. М. Хоменко (голова редколегії) та ін. — Чернігів: Деснянська правда, 2008. — 1060 с. ISBN 978-966-502-451-4

ПосиланняРедагувати