Медісон Міллс (англ. Madison Mills; 15 жовтня 1810(1810жовтня15), Катарин, Тайога, Нью-Йорк, США — 28 квітня 1873, Нью-Йорк, там же) — американський військовий діяч, хірург, бригадний генерал Армії США, начальник медичної служби[en] Теннесійської армії генерала Улісса Гранта (1863).

Медісон Міллс
англ. Madison Mills
Народження 15 (27) жовтня 1810
Смерть 28 квітня (10 травня) 1873 (62 роки)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
CMNS: Медісон Міллс у Вікісховищі

Біографія ред.

Медісон Міллс народився 15 жовтня 1810 року у Катарині, округ Тайога, штат Нью-Йорк[1]. Батьки: Джордж Міллс (1765—1858) і Дженні Мерфі (пом. 1825)[2][3][4].

 
Медісон Міллс

1 квітня 1834 року як асистент хірурга[en] вступив до Армії США[5][1][6]. Служив у гарнізонах фортів Армістед (квітень 1834—липень 1835) і Мітчелл (липень 1835—серпень 1836), штат Флорида[7]. До квітня 1837 року кочував з індіанцями, після чого відряджений у розпорядження Драгунського полку[en] і до квітня 1839 року служив у гарнізоні форту Гібсон, Нація Чикасо[en] (індіанська територія)[8]. Взяв участь у семінольській війні у Флориді[9][1]. Потім служив у гарнізонах фортів Бреді[en], штат Мічиган (вересень 1840—жовтень 1841), і Ніагара[en], штат Нью-Йорк (жовтень 1841—серпень 1845), поки не вирушив до Техасу[8].

16 лютого 1847 призначений на посаду головного хірурга[1][5][6]. Брав участь у мексиканській війні[1]: працював у шпиталі 5-го піхотного полку у Корпус-Крісті, штат Техас[10], звідки у складі військ під командуванням генерала Закарі Тейлора дійшов до Ріо-Гранде[11]. Приймав поранених після битви при Пало-Альто[12][13]: солдати здебільшого вмирали від хвороб, а не від бойових ран, у зв'язку з чим Міллс розробив особливі правила поведінки в армійському таборі — спалювати або закопувати відходи, відганяти москітів, митися якнайчастіше, причому нижче за течією річки від місця забору питної води[14]. Пізніше очолював шпиталь у Пуеблі[15], яка була обложена військами Санта-Анни[16]. Оскільки гарнізон становив всього вісім сотень людей, з півтори тисячі хворих Міллс відібрав тих, хто був у змозі тримати зброю й організував з них ополчення, це зробило значний внесок у захист міста[17]. Залишив військовий щоденник, у якому описав також і мексиканські пейзажі[11].

Після мексиканської війни служив при 3-му піхотному полку, а потім у гарнізоні форту Лівенворт (січень 1850—травень 1855)[8]. 1854 року став членом Асоціації міста Пауни[en], брав участь в організації Території Канзас[6]. Потім служив у гарнізоні форту Коламбус[en] у нью-йоркській бухті (травень 1855—травень 1857)[8]. 1858 року взяв участь у ютській експедиції проти мормонів, обійнявши посаду начальника медичної служби[en] Департаменту Юта, на якому пробув до початку Громадянської війни[16][9][1]. Деякий час прослужив у гарнізоні форту Лівенворт[8], а у серпні 1860 року очолив шпиталь форту Райлі, штат Канзас[6]. У вересні 1861 року був директором шпиталю у Сент-Луїсі, штат Міссурі, а потім до березня 1853 року обіймав посаду начальника медичної служби Департаменту Міссурі[8][9]. Листувався з президентом Авраамом Лінкольном, пропонував ідеї щодо реорганізації армійської медичної служби[en][18].

 
Наказ про Мілса
 
Обложений Віксберг

Приблизно у березні 1863 року, під час Віксберзької кампанії, генерал Улісс Грант ухвалив рішення про створення у своїй Теннесійській армії Корпусу швидкої допомоги, за прикладом і досвідом надзвичайно ефективної медичної служби IV корпусу генерал-майора Вільям Текумсе Шермана[19]. Після цього, 22 березня того ж року за рішенням Гранта та наказом його ад'ютанта Джона Роулінса Міллс став начальником медичної служби у штабі Теннесійської армії[20][21][22]. Він створив систему польових шпиталів і таборів реабілітації, що було продиктовано бажанням Гранта врятувати та зберегти у своєму розпорядженні якомога більше хворих і поранених, своїх солдатів[20]. У кожному полку був створений власний шпиталь для легкопоранених і не дуже тяжкохворих. Солдати, одужання яких тривало більше очікуваного, і ті, хто вже не міг оговтатися від ран, евакуювалися з району Віксберга на шпитальних судах у Мемфіс, штат Теннессі. Пацієнти, в очікуванні евакуації, тимчасово розміщувалися у шпиталях, які розташовувалися біля Віксберга та перетворених на єдину систему[23]. Евакуацію ускладнювали брудні дороги та паводки, відчувалася сильна нестача найпростіших речей, зокрема ліків і бинтів, які Міллс був змушений діставати в аптеках селищ, через які проходили війська[24]. Також він регулярно готував зведення погоди, яка у той час вважалася важливим фактором, що впливає на перебіг хвороб[6]. Робота Міллса ускладнювалася тим, що Грант кинув усі сили на взяття Віксберга та деякі частини армії Союзу, які з боями просувалися по сільській місцевості по обидва боки від річки Міссісіпі, не намагалися захопити ворожу територію, залишивши позаду понад 2 тисячі поранених, хоча Грант докладав багато зусиль для виправлення такого положення[20][25]. Разом з тим, на медслужбу Міллса лягли також обов'язки з медичного спостереження та лікування близько 6—7 тисяч захоплених у полон солдатів армії конфедератів[26][25]. Під час кампанії Чаттануг до наявних проблем, крім незручностей гористої місцевості та поганого комунікаційного зв'язку, додався і голод[27]. Наступник Міллса, хірург Гловер Перін, який заступив на посаду до битви під Чикамогою, скористався його досвідом, але також і провів реорганізацію служб швидкої допомоги[28]. За свою роботу Міллс заслужив на особливу подяку від генерала Гранта[29].

 
Медісон Міллс

29 листопада 1864 року «за заслуги при облозі Віксберга» був тимчасово підвищений у званні до підполковника, а потім — до полковника[5][6]. 1 грудня того ж року обійняв посаду медичного генерал-інспектора, змінивши Джозефа Барнса[en][30][31][5]. 13 березня 1865 року «за вірну та похвальну службу» отримав звання бригадного генерала[5][6]. Працював у форті Лівенворт (жовтень 1865 — лютий 1866), обіймав посаду начальника медичної служби Департаменту Міссурі (лютий 1866 — квітень 1871)[8][9]. 1868 року під час індіанських воєн видав директиву для офіцерів, в якій наголосив на важливості збереження останків, зброї та посуду індіанців, зібравши таким чином в антропологічних цілях велику колекцію черепів для Армійського медичного музею[en][32][33][34][35][36]. Пізніше дані артефакти були передані у колекцію Смітсонівського інституту та Національного музею американських індіанців, деякі з них повернуті корінним американцям[32][37][34]. Був професійним та досвідченим хірургом, працював до останніх днів[9][1].

Медісон Міллс помер 28 квітня 1873 року після 39 років військової служби від перитифліту у форті Коламбус, штат Нью-Йорк[38][39][1][6]. Некролог для журналу Американської медичної асоціації написав головний хірург Армії США[en] Джозеф Барнс[1]. Похований на цвинтарі Гроув у Труменсбурзі, округ Томпкінс, штат Нью-Йорк[40][41].

Особисте життя ред.

21 грудня 1840 року одружився з Маргарет Гелсі (1817—1880) у Гелсівіллі, штат Нью-Йорк[42][43][44]. Дочка — Клара Міллс (1851—1931), вийшла заміж за Генрі Гаррісона Чейза Данвуді (1842—1933), випускника Військової академії у Вест-Пойнті (1886), бригадного генерала Армії США[45][46][22]. Онук Гелсі Данвуді (1881—1952) — випускник Вест-Пойнта (1905), полковник, учасник Першої світової війни[47][48]. Правнук Гарольд Гелсі (1919—2015), випускник Вест-Пойнта (1943), бригадний генерал, учасник Другої світової, корейської та в'єтнамської воєн, кавалер хреста «За видатні заслуги»[49][50][51]. Праправнучка Енн Елізабет (нар. 1953) — генерал, перша жінка[en] у військовій історії США, яка досягла чотиризіркового генеральського звання[52][53].

Примітки ред.

  1. а б в г д е ж и к American Medical Necrology. — Transactions. — American Medical Association, 1874. — Вип. XXV. — С. 537—538. — 587 с.
  2. History, 1879, с. 645.
  3. George Mills. Find a Grave. Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  4. Jenny Murphy Mills. Find a Grave. Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  5. а б в г д Francis B. Heitman. Historical Register and Dictionary of the United States Army. — United States Congressional Serial Set[en]. — Government Publishing Office[en], 1903. — С. 713.
  6. а б в г д е ж и George E. Omer, Jr. An Army Hospital: From Dragoons to Rough Riders. — Kansas Historical Society[en]. — 1957. — Вип. XXIII, № 4. — 337—367 с.
  7. Henry, 1873, с. 98—99.
  8. а б в г д е ж Henry, 1873, с. 99.
  9. а б в г д Military Division of the Atlantic. — Army and Navy Journal[en]. — 3 мая 1873. — С. 3.
  10. Brown, 1873, с. 176.
  11. а б Mills, Madison, d. 1873. Diary, 1846-1847. The Filson Historical Society[en]. Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 8 февраля 2018. 
  12. Haecker, Mauck, 1997, с. 49.
  13. Thompson, Gallagher, 2001, с. 11.
  14. Battling Disease: U.S.-Mexican War Technology. Служба национальных парков. Архів оригіналу за 16 лютого 2017. Процитовано 8 февраля 2018. 
  15. Brown, 1873, с. 186.
  16. а б Brown, 1873, с. 194.
  17. Rodenbough, Haskin, 1896, с. 89—90.
  18. Madison Mills to Abraham Lincoln. Библиотека Конгресса. 7 января 1861. Архів оригіналу за 9 лютого 2018. Процитовано 8 февраля 2018. 
  19. Gillett, 1987, с. 216—217.
  20. а б в Gillett, 1987, с. 217.
  21. the miscellaneous documents of the House of Representatives. — Government Publishing Office[en], 1891. — С. 128.
  22. а б Annual report of the Association of the Graduates. — United States Military Academy, Association of Graduates. — The Moore Printing Company, Inc, 1933. — Т. 64. — С. 53—56.
  23. Gillett, 1987, с. 218—219.
  24. Gillett, 1987, с. 217—218.
  25. а б Freemon, 1998, с. 117.
  26. Gillett, 1987, с. 218.
  27. Gillett, 1987, с. 220.
  28. Gillett, 1987, с. 219—220.
  29. Grant, 1979, с. 356—357.
  30. Brown, 1873, с. 238.
  31. Brinton, 1914, с. 324.
  32. а б Ambler et al., 2008, с. 23.
  33. McKeown, 2013, с. 32.
  34. а б Lobo, Talbot, Carlston, 2016, с. 313.
  35. Daniel K. Inouye. Joint Hearing Before The Select Committee On Indian Affairs United States Senate. — U.S. Government Publishing Office[en], 1988. — Т. I. — С. 1.
  36. David J. Harris. Respect for the Living and Respect for the Dead: Return of Indian and Other Native American Burial Remains // Journal of Urban and Contemporary Law[en]. — Washington University in St. Louis, 1991. — Вип. 39 (27 березня). — С. 203.
  37. McKeown, 2013, с. 32—33.
  38. Brown, 1873, с. 261.
  39. Official Army Register. — Published by Order of the Secretary of War, 1874. — С. 236.
  40. Hunt, Brown, 1990, с. 416.
  41. BG Madison Mills. Find a Grave. Архів оригіналу за 7 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  42. History, 1879, с. 400.
  43. Married // The New World[en]. — . — Вип. II. — № 3. — С. 16.
  44. Margaret Halsey Mills. Find a Grave. Архів оригіналу за 8 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  45. Clara Mills Dunwoody. Find a Grave. Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  46. BG Henry Harrison Chase Dunwoody. Find a Grave. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  47. COL Halsey Dunwoody. Find a Grave. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  48. Halsey Dunwoody 1905. West Point Association of Graduates. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  49. Gen Harold Halsey Dunwoody. Find a Grave. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  50. Harold H. Dunwoody Jun 1943. West Point Association of Graduates. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  51. Harold H. Dunwoody Obituary. The Post-Journal[en]. 1 сентября 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  52. Rachel L. Swarns (30 июня 2008). A step up for women in the U.S. military. The New York Times. Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 
  53. Jamie McIntyre (14 ноября 2008). Behind the Scenes: Saluting a female general. CNN. Архів оригіналу за 5 лютого 2018. Процитовано 7 февраля 2018. 

Література ред.

Посилання ред.