Медовець бурий

вид птахів
Медовець бурий

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Медолюбові (Meliphagidae)
Рід: Медовець (Lichmera)
Вид: Медовець бурий
Lichmera indistincta
Vigors & Horsfield, 1827[2]
Підвиди
  • L. i. nupta (Stresemann, 1912)
  • L. i. melvillensis (Mathews, 1912)
  • L. i. indistincta (Vigors & Horsfield, 1827)
  • L. i. ocularis (Gould, 1838)
Синоніми
Meliphaga indistincta Vigors & Horsfield, 1827
Gliciphila indistincta Gadow, 1884
Посилання
Вікісховище: Lichmera indistincta
Віківиди: Lichmera indistincta
ITIS: 560811
МСОП: 103684809
NCBI: 266363

Медо́вець бурий[3] (Lichmera indistincta) — вид горобцеподібних птахів родини медолюбових (Meliphagidae). Мешкає в Австралії, на Новій Гвінеї та на островах Ару[4].

Опис ред.

Довжина птаха становить 12-16 см, розмах крил 18-23 см, вага 9-11 г. Самиці дещо менші за самців. Голова, спина, надхвістя і верхні покривні пера хвоста коричневі, крила темно-коричневі. За очима невеликі жовті плямки, на крилах і хвості тьмяні жовтувато-оливкові плямки[5]. У самців лоб і тім'я темно-коричнево-сірі, потилиця бура. У самиць лоб і тім'я оливково-бурі, як і решта тіла. Молоді птахи схожі на самиць, плями за очима у них невиразні або відсутні. Дзьоб бурого медовця довгий, чорний, вигнутий, пристосований для споживання нектару з глибоких трубчастих квіток[6]. Під час сезону розмноження внутрішня частина дзьоба у самців чорна, в негніздовий період — жовта. У самиць внутрічшя частина дзьоба завжди жовта, у пташенят — яскраво-жовта.

Бурим медовцям притаманний гучний, мелодійний щебет. Деякі дослідники вважали бурих медовців наймелодійнішими серед усіх медолюбів Австралії[7][8].

Підвиди ред.

Виділяють чотири підвиди:[9]

Мангрового медовця (Lichmera limbata) деякі дослідники вважають підвидом бурого медовця. Генетичне дослідження 2017 року підтверджує тісний зв'язок між цими видами, які розділилися кілька десятків тисяч років тому[10].

Поширення і екологія ред.

Бурі медовці широко поширені в Австралії, за винятком південних регіонів[11]. Вони живуть в різноманітних природних середовищах, які включають в себе тропічні і мангрові ліси, савани, чагарникові зарості, парки і сади. Бурі медовці сезонно кочують, переміщуючись у місця цвітіння квіткових рослин.

Живлення ред.

Бурі медовці часто шукають їжу в складі змішаних зграй птахів, до яких можуть входити також рудогорлі мієлєро, чорногорлі медопійчики, тропічні медники і пекторалові медолюби.

 
Бурий медовець ловить комах в польоті
 
Бурий медовець на квітці банксії

Бурі медовці живляться переважно нектаром рослин. Вони віддають перевагу Eucalyptus miniata, банксіям і гревілеям[12]. Також вони полюють на комах, яких шукають серед листя, а іноді ловлять в польоті або на землі[13].

Бурі медовці є найбільш активними рано вранці. Найбільш активно вони шукають їжу в перші години після пробудження[14] Взимку, коли необхідно віднослювати більше енергії, бурі медовці живляться частіше[15][16].

Розмноження ред.

Початок сезону розмноження бурих медовців різниться в межах ареалу, однак в кожному окремому місці є стабільним. За сприятливих умов бурі медовці можуть гніздитися двічі на рік. Гніздо являє собою невелику глибоку чашу, сплетену з трави і м'якої кори Melaleuca, скріплену павутинням і встелену рослинними волокнами або шерстю. Воно розміщується на дереві, в розвилці гіроки, на висоті понад 2 м над землею. часто біля води, на відстані не менше 20 м від гнізда інших бурих медовців[17]. Гніздо будує пара птахів.

Яйця бурих медовців білі, іноді коричнюваті або рожевуваті, їхні розміри становлять 17×13 мм. Вони можуть бути поцяткованими червонуватими або коричнюватими плямками. В кладці може бути 2-3 яйця. Лише самиця насиджує яйця, однак самець також допомагає доглядати за пташенятами. Пташенята покидають гніздо на 13-14 день, відсоток виживання пташенят становить 44%.

Загрози ред.

Гнізда бурих медовців можуть розорити хижі мурахи Oecophylla smaragdina і строкаті куравонги. Бурі медовці часто стають жертвами гніздового паразитизму з боку австралійських кукавок, рудохвостих дідриків і блідих зозуль.

Збереження ред.

МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження.

Примітки ред.

  1. BirdLife International (2016). Lichmera indistincta. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  2. Vigors, N. A.; Horsfield, Thomas (February 1826). A description of the Australian birds in the collection of the Linnean Society; with an attempt at arranging them according to their natural affinities. Transactions of the Linnean Society of London. London, UK: Linnean Society. 15 (1): 170—331. doi:10.1111/j.1095-8339.1826.tb00115.x. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. Higgins, P.J.; Peter, J.M.; Steele, W.K. (2001). Tyrant-flycatchers to Chats. Handbook of Australian, New Zealand and Antarctic birds. Т. 5. Melbourne, Vic: Oxford University Press. с. 970—984. ISBN 0-19-553071-3.
  5. Officer, Hugh R. (1964). Australian Honeyeaters. Melbourne, Vic: The Bird Observers Club of Melbourne. с. 32—33. ISBN 978-0-909711-03-0.
  6. Morcombe, Michael (2003). Field Guide to Australian Birds. Archerfield, Qld: Steve Parrish Publishing. с. 260. ISBN 1-74021-417-X.
  7. Ashby, E. (1920). Notes on birds observed in Western Australia, from Perth northwards to Geraldton. Emu. Collingwood, Vic: CSIRO. 20 (3): 130—7. doi:10.1071/mu920130. ISSN 0158-4197. Архів оригіналу за 29 жовтня 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  8. Gwynne, A. J. (1947). Notes on the Brown Honeyeater. Emu. Melbourne, Vic: CSIRO. 47 (3): 161—164. doi:10.1071/MU947161.
  9. Gill, Frank; Donsker, David; Rasmussen, Pamela, ред. (2021). Honeyeaters. IOC World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
  10. Marki, Petter Z.; Jønsson, Knud A.; Irestedt, Martin; Nguyen, Jacqueline M.T.; Rahbek, Carsten; Fjeldså, Jon (2017). Supermatrix phylogeny and biogeography of the Australasian Meliphagides radiation (Aves: Passeriformes). Molecular Phylogenetics and Evolution. 107: 516—29. doi:10.1016/j.ympev.2016.12.021. PMID 28017855.
  11. Brown Honeyeater. Birds in Backyards. Australian Museum. Архів оригіналу за 5 October 2011. Процитовано 29 September 2011.
  12. Storr, G. M.; Johnstone, R. E. (1985). A Field Guide to the Birds of Western Australia (вид. Second). Perth, WA: Western Australian Museum. с. 146. ISBN 0-7244-8698-4.
  13. Tullis, K.J.; Calver, M.C.; Wooller, R.D. (1982). The invertebrate diets of small birds in Banksia woodland near Perth, W.A., during winter. Australian Wildlife Research. 9 (2): 303—309. doi:10.1071/WR9820303. Архів оригіналу за 3 листопада 2021. Процитовано 29 жовтня 2021.
  14. Collins, Brian G. (1981). Nectar Intake and Water Balance for Two Species of Australian Honeyeater, Lichmera indistincta and Acanthorhynchus superciliosis. Physiological Zoology. 54 (1): 1—13. doi:10.1086/physzool.54.1.30155799. JSTOR 30155799.
  15. Collins, Brian G.; Briffa, Peter (1983). Seasonal and diurnal variations in the energetics and foraging activities of the brown honeyeater, Lichmera indistincta. Australian Journal of Ecology. 8 (2): 103—111. doi:10.1111/j.1442-9993.1983.tb01598.x.
  16. Collins, Brian G.; Cary, Gayle (1981). Short-term regulation of food intake by the brown honeyeater, Lichmera indistincta. Comparative Biochemistry and Physiology A. 68 (4): 635—640. doi:10.1016/0300-9629(81)90370-4.
  17. Beruldsen, Gordon R. (1980). A Field Guide to Nests and Eggs of Australian Birds. Adelaide, S.A.: Rigby Publishers. с. 382. ISBN 0-7270-1202-9.