Відкрити головне меню

Григорій Матковський
Народився 1851(1851)
Помер 1941(1941)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Діяльність театральний режисер, педагог, антрепренер, актор
Відомий завдяки актор і режисер Театру Соловцова, викладач Музично-драматичної школи М. Лисенка
У шлюбі з друга дружина Валентина Едуардівна Тефельберг
Діти три доньки (Тамара, Ліда, Олена) від першого шлюбу

Григо́рій Гна́тович Матко́вський (нар. бл. 1851(1851) — пом. зима 1941, Київ, Українська РСР, СРСР) — актор театру Російської імперії і СРСР, режисер, антрепренер і педагог. Викладач Музично-драматичної школи М. Лисенка.

ЖиттєписРедагувати

Артистичну діяльність розпочав 1879 року в антрепризі О. П. Лавровської-Долинської в Кременчуці.

Згодом був актором, а з 1885 і режисером в приватних театрах. Його здобутки як актора були не такими значними як в режисурі і педагогіці. Так, газета «Одесский листок» у січні 1896 року повідомляла, що в сильно драматичній ролі Ананія з «Гіркої долі» Олексія Писемського він викликав «гомеричний» сміх глядачів. «Матковський володів вражаючою зовнішністю, великим сценічним досвідом. Його виконання було відзначено невимушеністю. Однак ліричні сцени актор грав з відтінком сентиментальності, героїчні — з деякою сухістю і монотонністю».[1]

А ось в режисурі справи йшли краще. Крім Одеси він працював у великих антрепризах[2] інших міст, серед яких приватні театри Смоленська, Катеринослава (нині — Дніпра), Москви (Театр Ф. А. Корша, 1897—1898), Києва (Театр М. М. Соловцова, 1902—1905), Вільно (Театр К. М. Незлобіна) та ін.

Мав власні антрепризи в Житомирі (1886), Ризі (1899), Києві (1905).

Значною була допомога Григорія Гнатовича Матковського Миколі Лисенку при створенні музично-драматичної школи у Києві. Він не лише допомагав Миколі Віталійовичу організаційно, але також багато років викладав театральну культуру в Музично-драматичній школі М. Лисенка: «суворий і непримиренний. Щоб актори знали ролі напам'ять, завів пса, який просто виривав роль у них з рук, закладених за спину».[3] Викладав російською мовою.[4]

Співпрацював з Марією Старицькою як викладач школи Лисенка і як режисер. 1914 взяв участь у постановці нею «Камінного господаря» Лесі Українки у Театрі Миколи Садовського.

Але після 1917 року ім'я Матковського було практично викреслене з історії театру. Він категорично відмовився викладати за новою програмою і завищувати оцінки студентам рабфаку, тож єдиним його прибутком стали приватні уроки новим «Присипкіним», яких він навчав азам логічного мислення, поведінки і рухові на сцені, а головне — літературі всесвітнього театру.

Після смерті дружини Григорія Гнатовича старша дочка його Тамара мала виховувати двох своїх молодших сестер: Ліду і Олену. Але невдовзі не стало і Тамари. Перед смертю вона заповідала своїй подрузі актрисі Ганні Леонідівні Єгоровій (бабусі художниці Ірини Левитської) опікуватися ними.[3] А сам Григорій Гнатович вдруге одружився з молодою друкаркою Валюшею Тефельберг, молодшою від нього на п'ятдесят років. Її друкарська машинка до самої смерті Матковського (взимку 1941 в майже 90-річному віці) була єдиним засобом їхнього існування.

Дата народження і смерті Матковського довго не були відомі. Ірина Левитська, яка була свідком його поховання, показала могилу Григорія Гнатовича на старому Байковому кладовищі науковцям музею М. В. Лисенка, що допомогло їм встановити роки життя режисера.

Зі спогадів Леоніда Мироновича Леонідова також дізнаємося, що Григорій Матковський прожив не менше 84 років («Два года тому назад, во время гастролей МХАТ в Киеве, он заходил ко мне. Восемьдесят четыре года, но так же говорит в нос, так же аккуратен, так же „не один“. Память и все остальное в полном порядке»).[5]

РоліРедагувати

  • Гамлет, Президент («Підступність і кохання» Шіллера)
  • Курганов («Самородок» Ге)
  • Чардин («Щасливець» Немировича-Данченка)

ПриміткиРедагувати

  1. Матковский Григорий Игнатьевич / История театра(рос.)
  2. Трагедия трагика: Леонид Леонидов. Документальное повествование / М. Л. Рогачевский. — Москва: Искусство, 1998. — С.51
  3. а б Все моє з собою: omnia mea mecum porto / Ірина Левитська, Микола Маричевський. — К.: ВТС «Софія», 2004. — С. 26; 144; 148;
  4. Олександр Мишуга: Спогади. Матеріали. Листи. К.: Музична Україна, 1971. — С. 162
  5. Ежегодник. МХАТ. М.: Искусство — 1946. — С. 402

ПосиланняРедагувати

  • Театральная энциклопедия. Том 3 / Глав. ред. П. А. Марков — М.: Советская энциклопедия, 1964
  • газета «Театр и жизнь», 1885, 16 листопада, № 215; «Театр и искусство», 1898, № 49, 1900, № 18, 21, 22, 1902, № 41.