Мастерс Монте-Карло

Координати: 43°45′06″ пн. ш. 7°26′26″ сх. д. / 43.75167° пн. ш. 7.4407278° сх. д. / 43.75167; 7.4407278

Мастерс Монте-Карло — щорічний тенісний турнір для чоловіків тенісистів-професіоналів, який проводиться в Рокбрюне-Кап-Мартіні, Франція, [1] комуні, яка межує з Монако. Турнір є частиною туру ATP Мастерс 1000 Асоціації тенісистів-професіоналів (ATP). Турнір проводиться на ґрунтових кортах щороку у квітні-травні.

Поточне змагання Rolex Monte-Carlo Masters 2020
Logo site AP2S.png
ATP World Tour
Назва події Rolex Мастерс Монте-Карло
Rolex Monte-Carlo Masters
Розташування Рокбрюн-Кап-Мартен
Франція Франція
Арена Монте-Карло Каунтрі Клаб
Покриття ATP Мастерс 1000
Ґрунт / відкриті корти
Турнірна сітка 56 одиночний
28 кваліфікація
24 парний
Призові €5,433,555 (2020)
Сайт Офіційний сайт

Чемпіонат з тенісу в Монте-Карло вперше відбувся в 1897 році. Він став "Відкритим" в 1969 році. З 1970 по 1972 рік і з 1978 по 1989 рік це був великий турнір Туру Гран-прі у рамках змагань найвищого рівня Супер серії Гран-прі. У 1973 році турнір був частиною весняних середземноморських турнірів Ротманс. [2] З 1974 по 1977 рік турнір входив до складу чемпіонату світу з тенісу (WCT). У 1990 році він став турніром серії Мастерс ATP.

Починаючи з 2009 року, Монте-Карло став єдиним турніром туру ATP Мастерс 1000, в якому не обов'язково брати участь. Більшість кращих гравців все ще обирають грати тут, попри цей статус.

Рафаель Надаль вигравав титул вісім разів поспіль між 2005 та 2012 роками, що зробило його єдиним гравцем, який виграв вісім титулів поспіль на тому ж турнірі. У 2017 році, у своєму 11-му фіналі проти Альберта Рамоса Віньоласа, він виграв титул рекордний за "Відкритої ери" 10-й раз. Наступного року Надаль покращив цей рекорд до 11 перемог у фіналі проти Кеі Нішікорі.


ФіналиРедагувати

З 1968 року:

Одиночний розрядРедагувати

Рік Переможець Фіналіст Рахунок
1968   Нікола П'єтранджелі   Олександр Метревелі 6–2, 6–2
1969   Том Оккер   Джон Ньюкомб 8–10, 6–1, 7–5, 6–3
1970   Желько Франулович   Мануель Орантес 6–4, 6–3, 6–3
1971   Іліє Настасе   Том Оккер 3–6, 8–6, 6–1, 6–1
1972   Іліє Настасе (2)   Франтішек Пала 6–1, 6–0, 6–3
1973   Іліє Настасе (3)   Б'єрн Борг 6–4, 6–1, 6–2
1974   Ендрю Паттісон   Іліє Настасе 5–7, 6–3, 6–4
1975   Мануель Орантес   Боб Г'юїтт 6–2, 6–4
1976   Гільєрмо Вілас   Войцех Фібак 6–1, 6–1, 6–4
1977   Б'єрн Борг   Коррадо Бараццутті 6–3, 7–5, 6–0
1978   Рауль Рамірес   Томаш Шмід 6–3, 6–3, 6–4
1979   Б'єрн Борг (2)   Вітас Герулайтіс 6–2, 6–1, 6–3
1980   Б'єрн Борг (3)   Гільєрмо Вілас 6–1, 6–0, 6–2
1981 (Без переможця)   Джиммі Коннорс
  Гільєрмо Вілас
5–5 (припинено через дощ)
1982   Гільєрмо Вілас (2)   Іван Лендл 6–1, 7–6, 6–3
1983   Матс Віландер   Мел Перселл 6–1, 6–2, 6–3
1984   Генрік Сундстрем   Матс Віландер 6–3, 7–5, 6–2
1985   Іван Лендл   Матс Віландер 6–1, 6–3, 4–6, 6–4
1986   Йоакім Нюстрем   Яннік Ноа 6–3, 6–2
1987   Матс Віландер (2)   Джиммі Аріас 4–6, 7–5, 6–1, 6–3
1988   Іван Лендл (2)   Мартін Хайте 5–7, 6–4, 7–5, 6–3
1989   Альберто Манчіні   Борис Бекер 7–5, 2–6, 7–6, 7–5
1990   Андрій Чесноков   Томас Мустер 7–5, 6–3, 6–3
1991   Серхі Бругера   Борис Бекер 5–7, 6–4, 7–6(8–6), 7–6(7–4)
1992   Томас Мустер   Аарон Крікштейн 6–3, 6–1, 6–3
1993   Серхі Бругера (2)   Седрік Пйолін 7–6(7–2), 6–0
1994   Андрій Медведєв   Серхі Бругера 7–5, 6–1, 6–3
1995   Томас Мустер (2)   Борис Бекер 4–6, 5–7, 6–1, 7–6(8–6), 6–0
1996   Томас Мустер (3)   Альберт Коста 6–3, 5–7, 4–6, 6–3, 6–2
1997   Марсело Ріос   Алекс Корретха 6–4, 6–3, 6–3
1998   Карлос Моя   Седрік Пйолін 6–3, 6–0, 7–5
1999   Густаво Куертен   Марсело Ріос 6–4, 2–1 відмова
2000   Седрік Пйолін   Домінік Грбати 6–4, 7–6(7–3), 7–6(8–6)
2001   Густаво Куертен (2)   Хішам Аразі 6–3, 6–2, 6–4
2002   Хуан Карлос Ферреро   Карлос Моя 7–5, 6–3, 6–4
2003   Хуан Карлос Ферреро (2)   Гільєрмо Кор'я 6–2, 6–2
2004   Гільєрмо Кор'я   Райнер Шуттлер 6–2, 6–1, 6–3
2005   Рафаель Надаль   Гільєрмо Кор'я 6–3, 6–1, 0–6, 7–5
2006   Рафаель Надаль (2)   Роджер Федерер 6–2, 6–7(2–7), 6–3, 7–6(7–5)
2007   Рафаель Надаль (3)   Роджер Федерер 6–4, 6–4
2008   Рафаель Надаль (4)   Роджер Федерер 7–5, 7–5
2009   Рафаель Надаль (5)   Новак Джокович 6–3, 2–6, 6–1
2010   Рафаель Надаль (6)   Фернандо Вердаско 6–0, 6–1
2011   Рафаель Надаль (7)   Давид Феррер 6–4, 7–5
2012   Рафаель Надаль (8)   Новак Джокович 6–3, 6–1
2013   Новак Джокович   Рафаель Надаль 6–2, 7–6(7–1)
2014   Стен Вавринка   Роджер Федерер 4–6, 7–6(7–5), 6–2
2015   Новак Джокович (2)   Томаш Бердих 7–5, 4–6, 6–3
2016   Рафаель Надаль (9)   Гаель Монфіс 7–5, 5–7, 6–0
2017   Рафаель Надаль (10)   Альберт Рамос-Віньолас 6–1, 6–3
2018   Рафаель Надаль (11)   Кеі Нішікорі 6–3, 6–2
2019   Фабіо Фоніні   Душан Лайович 6−3, 6−4
2020 Турнір не проводився (через пандемію коронавірусної хвороби 2019)[3]


Парний розрядРедагувати

Рік Переможець Фіналіст Рахунок
1968   Сергій Ліхачов
  Олександр Метревелі
  Патріс Бест
  Даніель Конте
5–7, 9–7, 6–4, 5–7, 7–5
1969   Овен Девідсон
  Джон Ньюкомб
  Панчо Гонсалес
  Денніс Ралстон
7–5, 11–13, 6–2, 6–1
1970   Марті Ріссен
  Роджер Тейлор
  П’єр Бартес
  Нікола Пилич
6–3, 6–4, 6–2
1971   Іліє Настасе
  Іон Ціріак
  Том Оккер
  Роджер Тейлор
1–6, 6–3, 6–3, 8–6
1972   Патріс Бест
  Даніель Конте
  Їржі Гржебец
  Франтішек Пала
3–6, 6–1, 12–10, 6–2
1973   Хуан Гісберт, ст.
  Іліє Настасе (2)
  Жорж Говен
  Патрік Пруазі
6–2, 6–2, 6–2
1974   Джон Александер
  Філ Дент
  Мануель Орантес
  Тоні Роше
7–6, 4–6, 7–6, 6–3
1975   Боб Г'юїтт
  Фрю Макміллан
  Артур Еш
  Том Оккер
6–3, 6–2
1976   Войцех Фібак
  Карл Майлер
  Б'єрн Борг
  Гільєрмо Вілас
7–6, 6–1
1977   Франсуа Жоффре
  Ян Кодеш
  Войцех Фібак
  Том Оккер
2–6, 6–3, 6–2
1978   Пітер Флемінг
  Томаш Шмід
  Хайме Фійоль
  Іліє Настасе
6–4, 7–5
1979   Іліє Настасе (3)
  Рауль Рамірес
  Віктор Печчі
  Балаж Тароці
6–3, 6–4
1980   Паоло Бертолуччі
  Адріано Панатта
  Вітас Герулайтіс
  Джон Макінрой
6–2, 5–7, 6–4
1981   Гайнц Гюнтгардт
  Балаж Тароці
  Павел Сложил
  Томаш Шмід
6–3, 6–3
1982   Пітер Макнамара
  Пол Макнамі
  Марк Едмондсон
  Шервуд Стюарт
6–7, 7–6, 6–3
1983   Гайнц Гюнтгардт (2)
  Балаж Тароці (2)
  Анрі Леконт
  Яннік Ноа
6–2, 6–4
1984   Марк Едмондсон
  Шервуд Стюарт
  Ян Гуннарссон
  Матс Віландер
6–2, 6–1
1985   Павел Сложил
  Томаш Шмід (2)
  Шломо Глікштейн
  Шахар Перкісс
6–2, 6–3
1986   Гі Форже
  Яннік Ноа
  Йоакім Нюстрем
  Матс Віландер
6–4, 3–6, 6–4
1987   Ганс Гільдемайстер
  Андрес Гомес
  Мансур Бахрамі
  Мікаель Мортенсен
6–2, 6–4
1988   Серхіо Касаль
  Еміліо Санчес Вікаріо
  Анрі Леконт
  Іван Лендл
6–1, 6–3
1989   Томаш Шмід (3)
  Марк Вудфорд
  Паоло Кане
  Дієго Наргісо
1–6, 6–4, 6–2
1990   Петр Корда
  Томаш Шмід (4)
  Андрес Гомес
  Хав'єр Санчес
6–4, 7–6
1991   Люк Єнсен
  Лорі Вордер
  Паул Гаргейс
  Марк Куверманс
5–7, 7–6, 6–4
1992   Борис Бекер
  Міхаель Штіх
  Петр Корда
  Карел Новачек
6–4, 6–4
1993   Стефан Едберг
  Петр Корда
  Паул Гаргейс
  Марк Куверманс
3–6, 6–2, 7–6
1994   Ніклас Культі
  Магнус Ларссон
  Євген Кафельников
  Даніель Вацек
3–6, 7–6, 6–4
1995   Якко Елтінг
  Паул Гаргейс
  Луїс Лобо
  Хав'єр Санчес
6–3, 6–4
1996   Елліс Феррейра
  Ян Сімерінк
  Йонас Бйоркман
  Ніклас Культі
2–6, 6–3, 6–2
1997   Доналд Джонсон
  Франсіско Монтана
  Якко Елтінг
  Паул Гаргейс
7–6, 2–6, 7–6
1998   Якко Елтінг (2)
  Паул Гаргейс (2)
  Тодд Вудбрідж
  Марк Вудфорд
6–4, 6–2
1999   Олів'є Делетр
  Тім Генман
  Їржі Новак
  Давід Рікл
6–2, 6–3
2000   Вейн Феррейра
  Євген Кафельников
  Паул Гаргейс
  Сендон Столл
6–3, 2–6, 6–1
2001   Йонас Бйоркман
  Тодд Вудбрідж
  Джошуа Ігл
  Ендрю Флорент
3–6, 6–4, 6–2
2002   Йонас Бйоркман (2)
  Тодд Вудбрідж (2)
  Паул Гаргейс
  Євген Кафельников
6–3, 3–6, [10–7]
2003   Магеш Бгупаті
  Максим Мирний
  Мікаель Льодра
  Фабріс Санторо
6–4, 3–6, 7–6
2004   Тім Генман (2)
  Ненад Зімоньїч
  Гастон Етліс
  Мартін Родрігес
7–5, 6–2
2005   Леандер Паес
  Ненад Зімоньїч (2)
  Боб Браян
  Майк Браян
(Технічна поразка)
2006   Йонас Бйоркман (3)
  Максим Мирний (2)
  Фабріс Санторо
  Ненад Зімоньїч
6–2, 7–6
2007   Боб Браян
  Майк Браян
  Жульєн Беннето
  Рішар Гаске
6–2, 6–1
2008   Рафаель Надаль
  Томмі Робредо
  Магеш Бгупаті
  Марк Ноулз
6–3, 6–3
2009   Деніел Нестор
  Ненад Зімоньїч (3)
  Боб Браян
  Майк Браян
6–1, 6–4
2010   Деніел Нестор (2)
  Ненад Зімоньїч (4)
  Магеш Бгупаті
  Максим Мирний
6–3, 2–0 відмова
2011   Боб Браян (2)
  Майк Браян (2)
  Хуан Ігнасіо Чела
  Бруно Соарес
6–3, 6–2
2012   Боб Браян (3)
  Майк Браян (3)
  Максим Мирний
  Деніел Нестор
6–2, 6–3
2013   Жульєн Беннето
  Ненад Зімоньїч (5)
  Боб Браян
  Майк Браян
4–6, 7–6(7–4), [14–12]
2014   Боб Браян (4)
  Майк Браян (4)
  Іван Додіг
  Марсело Мело
6–3, 3–6, [10–8]
2015   Боб Браян (5)
  Майк Браян (5)
  Сімоне Болеллі
  Фабіо Фоніні
7–6(7–3), 6–1
2016   П'єр-Юг Ербер
  Ніколя Маю
  Джеймі Маррі
  Бруно Соарес
4–6, 6–0, [10–6]
2017   Роган Бопанна
  Пабло Куевас
  Фелісіано Лопес
  Марк Лопес
6–3, 3–6, [10–4]
2018   Боб Браян (6)
  Майк Браян (6)
  Олівер Марах
  Мате Павич
7–6(7–5), 6-3
2019   Нікола Мектич
  Франко Шкугор
  Робін Гаасе
  Веслі Колгоф
6–7(3–7), 7–6(7–3), [11–9]
2020 Турнір не проводився (через пандемію коронавірусної хвороби 2019)[3]


РекордиРедагувати

Джерело: The tennisbase [4]

Одиночний розрядРедагувати

Титулів   Рафаель Надаль 11
Фіналів   Рафаель Надаль 12
Титулів поспіль   Рафаель Надаль
(2005 - 2012)
8
Фіналів поспіль   Рафаель Надаль
(2005 - 2013)
9
Зіграних матчів   Рафаель Надаль 72
Виграно матчів   Рафаель Надаль 68
Виграно поспіль матчів   Рафаель Надаль 46
Участь у турнірі   Фабріс Санторо 17
Процент перемог   Реджинальд Догерті 100%
  П'єр Пелліцца
Наймолодший чемпіон   Матс Віландер 18р, 7м, 7д
(1983)
Найстарший чемпіон   Гордон Лоу 38р, 8м, 6д
(1923)

Парний розрядРедагувати

Рекорд перемог — команда   Боб Браян
  Майк Браян
6
Рекорд перемог — індивідуально   Боб Браян 6
  Майк Браян

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. Navettes. Monte Carlo Masters. Процитовано 2017-01-30. 
  2. John Barrett, ред. (1974). World of Tennis '74. London: Queen Anne Press. с. 330, 331. ISBN 9780362001686. 
  3. а б COMMUNIQUÉ OFFICIEL – COVID-19. montecarlotennismasters.com. 2020-03-11. 
  4. Monte Carlo Tournament Records. thetennisbase.com. The Tennis Base, 2016. Процитовано 10 December 2016. 

Зовнішні посиланняРедагувати