Вікіпедія

Марія Луїза Єлизавета Орлеанська

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Марія Луїза Єлизавета Орлеанська (20 серпня 1695, Версаль-21 липня 1719 року, Ла-Мюретт, XVI округ Париж) — французька принцеса, дружина Карла Беррійського.

Марія Луїза Єлизавета Орлеанська
фр. Marie-Louise-Élisabeth d'Orléans
ПрізвиськоJoufflotte
Народилася20 серпня 1695(1695-08-20)[1][2][…]
Версальський палац, Версаль[1]
Померла21 липня 1719(1719-07-21)[1][2][…] (23 роки)
Ла-Мюетт, XVI округ Парижа, Париж
·післяпологові ускладнення
ПохованняАбатство Сен-Дені
Країна Франція
Діяльністьаристократка
Знання мовфранцузька[2]
Титулгерцог і принцеса
РідОрлеанський дім
БатькоФіліпп II Орлеанський
МатиФрансуаза-Марі де Бурбон
Брати, сестриЛюдовик де Бурбон, герцог Орлеанський, Луїза Єлизавета Орлеанська, Louise Adélaïde d'Orléansd, Philippine Élisabeth d'Orléansd, Louise Diane d'Orléansd, Шарлотта Аглая Орлеанськаd і Angélique de Froissyd
У шлюбі зCharles of France, Duke of Berryd і Armand d'Aydic, Comte de Riond
ДітиCharles de Berryd, unnamed daughter de Bourbond[4] і Marie Louise Elisabeth de Bourbond[4]
Автограф

Біографія

ред.
 
Мадемуазель Орлеанська

Марія Єлизавета була старшою дочкою Філіппа II Орлеанського та Франсуази-Марі де Бурбон, дочки Людовика XIV та його офіційної фаворитки маркізи Монтеспан, яка залишилася живою. Вона була хрещена в Сент-Клауді 29 липня 1696 року[5]. З народження і до шлюбу вона була відома як мадемуазель Орлеанська.

Луїза Єлизавета виросла в Пале-Роялі, в паризькій резиденції Орлеанського дому. У 6 років вона видужала від майже смертельної хвороби; батько особисто доглядав за нею вдень і вночі[6]. У 10 років Луїза Єлизавета підхопила віспу, і її бабуся Єлизавета Шарлотта Пфальцська писала в мемуарах, що мадемуазель Орлеанська вважалася мертвою понад 6 годин[7].

Шлюб

ред.

За допомогою Марії Аделаїди, герцогині Бургундської, та її майбутньої невістки Луїза Єлизавета стала нареченою Карла, герцога Беррійського, молодшого сина Великого Дофіна. 5 липня 1710 року прийшов Папський дозвіл, а вже наступного дня, 6 липня, в Версальському палаці відбулося їх весілля. Король наказав своїм іншим онучкам (мадемуазель де Шартр і мадемуазель де Валуа) приїхати на церемонію з монастиря в Шеллі.

Дружина герцога Сен-Сімона стала почесною дамою юної герцогині, а її двоюрідна сестра, Марія Анна де Бурбон, фрейліною; пізніше Марія Анна подала у відставку через розпусну поведінку своєї кузини.

У липні 1711 року молода герцогиня народила дочку, в палаці Фонтенбло. Дівчинка померла при народженні, в її смерті звинувачували короля, який відіслав Луїзу Єлизавету в Фонтенбло, попри те, що лікарі радили їй залишитися в Версалі . Король відправив Луїзу Єлизавету на баржі, а не в кареті. Під час плавання баржа вдарилася в міст в Мелені та мало не затонула. Луїза Єлизавета ледь не загинула; за словами лікарів, смерть дитини сталася через стрес від нещасного випадку. Однак принцеса швидко одужала.

26 березня 1713 року в Версалі герцогиня Беррійська народила сина, якому було присвоєно звання герцога Алансонського, а 16 червня після кількох нападів судом дитина померла в Версалі. Герцогиня розпорядилася, щоб гувернантки її сина продовжили отримувати щорічну зарплату.

У листопаді 1713 року стало відомо, що герцог Беррійський взяв собі за коханку одну з фрейлін дружини. У свою чергу Луїза Єлизавета мала коханця, «месьє ле Хай», якому передував месьє де Салвер. Коли стало відомо про її роман з ла Хаєм, герцог пригрозив відіслати її в монастир.

 
Герцогиня-вдова Беррійська пензля невідомого художника, 1714 р

Вдівство

ред.

5 травня 1714 року Луїза Єлизавета стала вдовою герцогинею Беррійською. Через сім тижнів після смерті чоловіка, 16 червня 1714 року, вона народила дочку, яка померла наступного дня.

1 вересня 1715 року помер Людовик XIV, а мадам Беррійська, офіційно перебуваючи в жалобі, пообіцяла, що не даватиме ніяких бенкетів протягом шести місяців, проте вже у вересні 1715 року переїхала в Люксембурзький палац, де стала давати чудові бенкети. Закриття Люксембурзького саду для публіки зробило його непопулярним серед населення Парижа. 23 вересня 1715 року вона зробила Люксембурзький палац своєю резиденцією і отримала від батька роту охоронців. Попри траур, герцогиня Беррійська дозволила грати в азартні ігри в своєму новому палаці. Під час регентства Людовика XV Луїза Єлизавета отримувала річний дохід в 600 тисяч фунтів стерлінгів.

У січні 1716 року мадам Беррійська закрилася в Люксембурзькому палаці, офіційно пояснивши це «нездужанням від сильної застуди»[8]. Насправді ж у неї почалися пологи, які вона намагалася приховати. Дочка прожила лише три дні, а секрет не вдалося зберегти, і про приватне життя молодої вдови стали складати пісні і сатиричні вірші, жартуючи про її «незліченних» коханців і позашлюбні вагітності[9].

21 травня 1717 року герцогиня прийняла в Люксембурзькому палаці російського царя Петра I, який був у Франції з напівофіційним візитом. Згідно Gazette de la Régence на цьому прийомі Луїза Єлизавета з'явилася «міцною як вежа» (фр. puisssante comme une tour, рідкісна ідіома, що означала жінку з великим животом через пізній термін вагітності)[10].

Герцогиня провела більшу частину весни і літа 1717 року в своєму замку Ла-Мюретт[11]. Gazette de la Régence згадує, що такий тривалий термін і відмова від полювання і кінних прогулянок викликав непристойні чутки[12]. Писали, що живіт принцеси став таким великим, що лікарі побоювалися за її життя[13]. З чуток, до кінці липня вона народила[14]. Як і в 1716 році, народження секретного бастарда викликало чергову хвилю сатиричних пісень, які знущалися над аморальною поведінкою герцогині.

У березні 1718 року вона доглядала за хворою матір'ю. Навесні 1718 року знову була вагітна. Анонімний автор листів, надісланих з Парижа до Голландії і зібраних в Gazette de la Régence 9 травня 1718 року згадує, що герцогиня Беррійська залишиться в Ла-Мюетт до Дня всіх святих і «їй робили кровопускання останні дні через її становище»[15]. Принцеса, ймовірно, була на 3-4 місяці вагітності. У той час кровопускання зазвичай проводилося на різних етапах вагітності, а також при пологах. Незабаром герцогиня пережила викидень. Вона знову завагітніла вже в липні, і ця вагітність, яка стала причиною чергових пересудів, виявилася для неї фатальною.

 
Портрет пензля П'єра Гобера, 1718

Смерть

ред.

У травні 1717 року Вольтер був ув'язнений в Бастилію після того, як в присутності поліцейського інформатора припустив, що герцогиня Беррійська очікує дитину від власного батька[16]. Під час свого ув'язнення Вольтер завершив п'єсу «Едіп», прем'єра якої відбулася 18 листопада 1718 року в «Комеді Франсез». Регент був присутній на прем'єрі і привітав Вольтера з успіхом. Таємні вагітності герцогині Беррійської часто приписували її гіпотетичним кровозмісним відносинами з регентом. Ці шкідливі чутки зробили п'єсу Вольтера спірною задовго до прем'єри[17]. За іронією долі, герцогиня Беррійська також була присутня в театрі в той день. Вона увійшла в театр як королева в супроводі своїх фрейлін і особистої охорони. На тлі чуток про чергову вагітність сатирики стали відпускати коментарі, що глядачі не тільки побачать Едіпа (регента) і Епікасту (герцогиню), але і виявлять присутність Етеокла. Поява на прем'єрі скандально відомої і при тому явно вагітної герцогині сприяла успіху п'єси у публіки[18]. 11 лютого 1719 року герцогиня відвідала ще один показ «Едіпа» для її племінника Людовика XV в Луврі. Луїза Єлизавета набрала велику вагу, і її вільний одяг не приховував живіт. В кімнаті було дуже людно і жарко; вона відчула себе погано і втратила свідомість, коли в п'єсі прозвучала згадка про кровозмісну вагітність Епікасти. Цей інцидент відразу ж викликав радість пліткарів, які очікували, що герцогиня Беррійській (вона ж Епікаста) народить Етеокла прямо в середині вистави. Проте, коли відкрили вікно, герцогиня прийшла до тями[19].

2 квітня 1719 року, після важких чотириденних пологів вона народила дівчинку. За словами Сен-Симона, батьком дитини був лейтенант її гвардії, Антонін Арманд Огюст Ніколя д'Айді, шевальє де Ріон[20]. Принцеса мало не померла під час пологів і закрилася в маленькій кімнаті в Люксембурзькому палаці. Священик Жан-Батист Ланже де Жержі з церкви Сен-Сюльпіс відмовився відпустити їй гріхи і не дозволив комусь ще здійснювати причастя, якщо вона не прожене з палацу свого коханця. Регент марно намагався переконати розгніваного священика змилостивиться над його дочкою. За словами Сен-Симона, герцогиня Беррійська таємно одружилася з шевальє де Ріоном кілька днів по тому, сподіваючись пом'якшити скандал, викликаний народженням бастарда і відмовою церкви причастити її[21]. Хоча її здоров'я було смертельно підірване важкою вагітністю, вона поїхала з Парижа в свій замок в Медоні, де влаштувала прийом на честь батька. Регент не схвалив її шлюб з Шевальє і відіслав його з Парижа. Ще не оговтавшись від ускладнених пологів, на прийомі вона сильно застудилася.

23-річна герцогиня оселилася в замку Ла-Мюетт, де померла 21 липня 1719 року. За словами Сен-Симона, розтин показав, що «бідна принцеса» носила в утробі новий плід, якому було кілька тижнів. 22 липня 1719 року її серце було відправлено до церкви Валь-де-Грас в Парижі, а 24 липня 1719 року вона була похована в базиліці Сен-Дені[22]. Її похорон були організовані особисто Сен-Симоном[23].

Діти

ред.

У шлюбі з герцогом Беррійським народила троє дітей, жоден з них не прожив довше місяця:

  • дочка (21 липня 1711 — 23 липень 1711), Мадемуазель де Беррі.
  • Шарль, герцог Алансонський (26 березня 1713 — 16 квітень 1713)[24]
  • Марія Луїза Єлизавета (16 червня 1714 — 17 червень 1714), ім'я дано посмертно.

Справжнє батьківство перших трьох дітей достеменно не відоме. Овдовівши, герцогиня таємно народила ще трьох дітей, батьки яких точно не встановлені:

  • дочка (27 або 28 січня 1716). Батько невідомий, прожила три дні.
  • дочка (липень 1717). Герцогиня поїхала в замок Ла-Мюретт, щоб приховати вагітність. Передбачуваний батько дитини Антонін Арманд Огюст Ніколя д'Айді, шевальє де Ріон, став коханцем герцогині в 1716 або 1717 році. Вона ледь не померла під час пологів, вагітність викликала публічний скандал[25]. За словами Дюкло, дівчинка згодом стала черницею в абатстві Понтуаз[26].
  • дочка (2 квітня 1719), померла при народженні. Ймовірно батьком також був шевальє де Ріон.

Родовід

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #1013287592 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Find a Grave — 1996.
  4. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  5. ↑ Boudet. Antoine, Dictionnaire de la noblesse, seconde édition, [French], Paris, 1776, p.107
  6. ↑ Dufresne, Claude, les d'Orléans, CRITERION, Paris, 1991, p. 94 (French)
  7. ↑ The Orléans Daughter Accessed 20 May 2009
  8. ↑ E. de Barthélémy (ed.), Gazette de la Régence. Janvier 1715—1719, Paris, 1887, p.68
  9. ↑ Émile Raunié (ed.), Chansonnier historique du XVIIIème siècle: recueil Clairambault-Maurepas, Paris, 1880, pp.36-38.
  10. ↑ E. de Barthélémy (ed.), Gazette de la Régence. Janvier 1715—1719, Paris, 1887, p.180
  11. ↑ Jean-Michel Raynaud, Voltaire soi-disant, Presses Universitaires de Lille, 1983, vol.1, p.289.
  12. ↑ E. de Barthélémy (ed.), Gazette de la Regence. Janvier 1715—1719, Paris, 1887, p.175-176
  13. ↑ E. de Barthélémy (ed.), Gazette de la Régence. Janvier 1715—1719, Paris, 1887, p.192
  14. ↑ E. de Barthélémy (ed.), Gazette de la Régence. Janvier 1715—1719, Paris, 1887, p.196. The entry dated 30 July mentions that the Duchess has borne a child several days earlier in an undisclosed place and is returning to La Muette since she is feeling better
  15. ↑ Françoise Weil (ed.), Lettres de Paris à un diplomate hollandais, Champion-Slatkine, Paris & Geneva, 2004, p. 384. According to this revised edition of the Gazette de la Régence, this mention of bloodletting means that Berry was then pregnant.
  16. ↑ Jean-Michel Raynaud, Voltaire soi-disant, Presses Universitaires de Lille, 1983, vol.1, p.289
  17. ↑ Jay Caplan, In the King's Wake: Post-Absolutist Culture in France. University of Chicago Press, 1994, p.50-51.
  18. ↑ Philippe Erlanger, Le Régent, 1985, p.241.
  19. ↑ Édouard de Barthélémy, Les filles du Régent, Paris: Firmin Didot frères, 1874, vol. 1 p.227
  20. ↑ As the famous French historian Michelet put it, Berry's repeated pregnancies finally killed her. Michelet claims that the child borne by the Duchess at the Luxembourg was fathered by the Regent. Driven to incest by her boundless ambition and pride, the princess would have become pregnant during a «private orgy» at the feasts of Saint-Cloud in July 1718. cf. Jules Michelet, Histoire de France, vol.XIV, La Régence, Paris, 1895, pp. 98-99
  21. ↑ On the last few months of the life of the Duchess of Berry, and her secret marriage to the Chevalier de Rion in April 1719: The Memoirs of the Duke of Saint-Simon on the reign of Louis XIV and the Regency, chapter XXIII, pp. 206—220.
  22. ↑ The Memoirs of the Duke of Saint-Simon p. 219.
  23. ↑ The Memoirs of the Duke of Saint-Simon.
  24. ↑ Journal du marquis de Dangeau (on 26 March 1711): Le roi, avant la messe, alla voir M. le duc d'Alençon ; c'est le nom du prince dont madame la duchesse de Berry est accouchée cette nuit à quatre heures.
  25. ↑ Soulié, Dussieux et Feuillet de Conches (éds.) Journal du Marquis de Dangeau avec les additions du duc de Saint-Simon, Paris, Firmin Didot 1860, vol 18, 1719—1720, p.87
  26. ↑ Charles-Pinot Duclos: Œuvres complètes, vol. 5, Paris, Colnet, 1806, p. 401 : «La fille de la duchesse de Berri et du comte de Riom, que j'ai vue dans ma jeunesse, est actuellement religieuse à Pontoise, avec trois cents livres de pension».
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Марія_Луїза_Єлизавета_Орлеанська