Вікіпедія

Марія-Йоанна Вельопольська

Марія-Йоанна Вєльопольська (пол. Maria Jehanne Wielopolska, нар. 16 лютого 1882 в Суходолі на Київщині — помер. 1940, місце не відоме) — польська письменниця, публіцистка і літературний критик.

Марія-Йоанна Вельопольська
пол. Maria Jehanne Wielopolska
Народилася 16 лютого 1882(1882-02-16)[1]
Суходіл, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Померла 1940
Країна  Республіка Польща
Діяльність письменниця, публіцистка
Знання мов польська
Роки активності 1904 — 1940
Жанр новела і оповідання
Рід Валевські
Батько Antoni Colonna-Walewskid
Мати Q125240310?
У шлюбі з Konrad Wielopolskid
Нагороди
Медаль Незалежності офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Золоті академічні лаври Хрест 70-ліття Січневого повстання

Життєпис ред.

Народилася у шляхетській родині Антона Колонна-Валевського і Сабіни Коритко. Систематичної освіти не отримала, але самостійно опанувала знання з літератури, філософії, історії, релігієзнавства. У 1902 році вийшла заміж за шляхтича Конрада Вєльопольського і оселилася у Львові, де брала участь у мистецькому та літературному житті польської спільноти, відвідувала лекції Львівського університету[2]. Дебютувала драмою «Стерв'ятник», яку поставив аматорський експериментальний Незалежний театр. Після цього надрукувала новели та повісті.

Мала атеїстичні погляди, тяжіла до соціалізму, що відбилося у багатьох статтях і повісті «Крияки», де критично оцінено роль клерикальних кіл у січневому повстанні. Через своє походження і творчість отримала прізвисько «Червоної графині». Вдруге одружилася з Єжи Стжемя-Яновським.

У часи І Світової війни працювала в санітарній службі І Бригади Легіонів Польських. Була інтернованою в Угорщині. Навесні 1919 року під час українсько-польських змагань за Галичину була арештована та ув'язнена. Це вплинуло на її ставлення до українців[2], відбиті у мемуарах «Гонтівщина. Спогади про український бунт у Східній Малопольщі» (1924), у яких зробила українцям ті самі закиди, які висміювала раніше у повісті «Крияки», коли вони стосувались поляків.

Після війни мешкає в Познані і друкує низку творів, що забезпечили їй визнання як письменниці. 1928 року переїхала до Варшави, розлучившись з другим чоловіком. Активно друкувалася у варшавській та познанській пресі.

Була залучена до націонал-визвольного руху, підтримувала культ Юзефа Пілсудського і після травневого замаху на нього покинула літературу, зосередившись на публіцистиці на підтримку Пілсудського. Дискутувала з прихильниками Народної демократії, зокрема письменником Адольфом Новачинським. Пропонувала ввести «цивільне салютування»[3] як вираз поваги до очільника держави, армії, полеглим.

Окрім політичної публіцистики, Вєльопольська переймалася також пропагуванням правил гарних манер і написала порадник «Товариські звичаї»[4]. Але протиріччя пропагованих норм із звичними для неї мовними практиками викликало критику і насмішки.

Померла 1940 року за нез'ясованих обставин. Ймовірно, загинула в радянськім або німецькім концтаборі[5].

Характеристика творчості ред.

Літературна творчість жанрово і стилістично різноманітна. Твір «Крияки. Розповідь про шістдесят третій рік» називають важливим і вдалим наративом про Січневе повстання. Художньою оригінальністю визначаються прозові збірки «Пані Ель. Сучасний цикл» (1911), «Горлиці» (1915), «Ліхтарі з контр-фалу у св. Агнєшки» (1922) і короткі повісті «Фаунесси. Сучасна повість» (1913) чи «Феміна. Мелодраматична повість», які Люцина Мажец назвала «еманацією вразливості стилю денді в жіночому естетичному та есеїстичному вимірі»[6]. Водночас «Братерство народів» позначене ідеями колоніалізму (1925). У співавторстві з Зоф'єю Налковською написала збірку «Книга про приятелів», яка об'єднала портрети тварин. Але найбільшу популярність мали її фейлетони і рецензії на фільми. За ідейну контраверсійність отримала прізвисько Леді парадокс.

Окрім художньої творчості, у її доробку є книжки про Пілсудського «Дороги ув'язнень коменданта» (1935) та «Маршалок у щоденному житті» (1937) та путівник по Варшаві «Столиця Польщі: путівник для екскурсій на один, два і три дні у Варшаві»[7] (1939).

Нагороди ред.

Твори ред.

  • Walewska, Maria-Jehanne, hrabina Wielopolska Pani El. Cykl nowoczesny, Kraków 1911[11].
  • Wielopolska, Maria-Jehanne, Faunessy. Powieść dzisiejsza, Wydawnictwo Księgarni Literackiej, Kraków 1913[12].
  • Wielopolska, Maria-Jehanne, Kryjaki, 1913.[13]
  • Wielopolska, Maria-Jehanne, Synogarlice. Nowele, Warszawa-Kraków 1915.
  • Wielopolska, Maria-Jehanne, Kontryfałowe lichtarze u św. Agnieszki. Nowele, Warszawa 1922.
  • Wielopolska, Maria-Jehanne, Femina. Opowieść melodramatyczna, Poznań 1924[14].
  • Wielopolska, Maria-Jehanne, Gontowszczyzna. Wspomnienia z rebelii ukraińskiej w Małopolsce Wschodniej, Poznań 1925.
  • Wielopolska, Maria-Jehanne Braterstwo ludów. Rzecz o dziele nieświadomości, Wydawnictwo Płomień Książnicy Naukowej w Przemyślu 1926.
  • Wielopolska, Maria-Jehanne Nuwopowry (nowobiedaccy). Trzyaktowa bajka z 1001 nocy o powojennej prozie, Poznań 1927[15].
  • Wielopolska, Maria-Jehanne Józef Piłsudski w życiu codziennym, 1936.
  • Wielopolska, Maria-Jehanne Obyczaje towarzyskie, Lwów 1938.
  • Dzieła Marii Wielopolskiej w Polonie [Архівовано 10 квітня 2021 у Wayback Machine.]

Переклади українською ред.

  • Бульдожка (у книзі "Модерністки. Антологія польської жіночої прози міжвоєнного періоду)
  • Ройза (у книзі "Модерністки. Антологія польської жіночої прози міжвоєнного періоду)

Примітки ред.

  1. ↑ https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/maria-jehanne-wielopolska-z-domu-walewska-2v-janowska-pisarka
  2. ↑ а б Maria-Jehanne Wielopolska. Wielkopolski Słownik Pisarek (польською) . Архів оригіналу за 10 квітня 2021. Процитовано 10.04.2021.
  3. ↑ Wielopolska, Maria Jehanne (LXIII (64), 5 marca 1939, s. 4-5.). Salut cywilny,. „Kurier Poranny” (польською) .
  4. ↑ Maria Jehanne z Colonna Walewskich Wielopolska (1938). Obyczaje towarzyskie,. Lwów:: Państwowe Wydawnictwo Książek Szkolnych, 1938.
  5. ↑ Człowiek znika bez śladu, [w:] Herminia Naglerowa, Wspomnienia o pisarzach. Londyn. 1960,. с. 66.
  6. ↑ Мажец, Люцина. (2018). Марія-Йоанна Вєльопольська// Модерністки. Антологія польської жіночої прози міжвоєнного періоду/ укладачі Оля Гнатюк, Катажина Котинська, Івона Борушковська (українською) . Львів: Вид-во Старого Лева. с. 54—55.
  7. ↑ Maria Jehanne Wielopolska,. Stolica Polski: przewodnik dla wycieczek. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  8. ↑ M.P. z 1935 r. nr 258, poz. 308 „za zasługi na polu pracy dziennikarsko-publicystycznej”. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
  9. ↑ Stefan Oberleitner (Zielona Góra: Kanion, 1992,). Polskie ordery, odznaczenia i niektóre wyróżnienia zaszczytne 1705-1990. T. 1. Zielona Góra: Kanion, 1992, s. 244. Zielona Góra: Kanion,. с. 244.
  10. ↑ M.P. z 1935 r. nr 257, poz. 305 „za wybitną twórczość literacką”. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  11. ↑ Wielopolska, Maria Jehanne. Pani El: cykl nowoczesny,. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  12. ↑ Wielopolska, Maria Jehanne. Faunessy: powieść dzisiejsza. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  13. ↑ Wielopolska, Maria Jehanne. Kryjaki. O sześćdziesiąt trzecim roku opowieść. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  14. ↑ Maria Jehanne Wielopolska,. Femina: opowieść melodramatyczna. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
  15. ↑ Maria Jehanne Wielopolska. Nuwopowry (nowobiedaccy):. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.

Джерела ред.

  • Мажец Люцина. Марія-Йоанна Вєльопольська// Модерністки. Антологія польської жіночої прози міжвоєнного періоду/ укладачі Оля Гнатюк, Катажина Котинська, Івона Борушковська. Львів.: Вид-во Старого Лева, 2018. С. 54-55.
  • Faryna-Paszkiewicz Hanna: Polemira. Niesłusznie zapomniana, Narodowe Centrum Kultury, Wydawnictwo Nisza, Warszawa 2016 (biografia Marii Jehanne Wielopolskiej)
  • Baranowska Agnieszka, Lady Paradox, w: Perły i potwory. Szkice o literaturze międzywojennej, Warszawa 1986, s. 44-71.
  • Jaworska Monika, Prababka polskiej rewolucji kobiecej — Maria Jehanne Wielopolska, w: Akant. R.10, nr 12 (2007), s. 22-23.
  • Kądziela Jerzy, Maria Jehanne Wielopolska. 1882—1940, w: Literatura okresu Młodej Polski, t.3, red. K. Wyka, A. Hutnikiewicz, M. Puchalska, Kraków 1973, s. 455—470.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія-Йоанна_Вельопольська&oldid=36112050