Відкрити головне меню

Барон Манфред фон Арденне (нім. Manfred von Ardenne; 20 січня 1907, Гамбург — 26 травня 1997 року, Дрезден) — німецький фізик, дослідник та винахідник, професор, лауреат Сталінської премії (1947, 1953)[1] і Національної премії НДР (1958, 1965). Учасник Німецької ядерної програми у 1939-1945 роках і в СРСР після 1945 року. Почесний громадянин Дрездена.

Манфред фон Арденне
нім. Manfred von Ardenne
Bundesarchiv Bild 183-K0917-500, Prof. Manfred v. Ardenne.jpg
Манфред фон Арденне у 1930 році
Народився 20 січня 1907(1907-01-20)
Гамбург
Німецька імперія Німецька імперія
Помер 26 травня 1997(1997-05-26) (90 років)
Дрезден
Німеччина
Поховання
Лісовий цвинтар Вайсер-Гірш : 
зображення місця поховання
Громадянство Німецька імперія Німецька імперіяFlag of the NSDAP (1920–1945).svg Третій РейхFlag of East Germany.svg НДРНімеччина Німеччина
Національність німець
Діяльність фізик, винахідник, політик, викладач університету
Галузь Прикладна фізика і ядерна фізика
Alma mater Гумбольдтський університет Берліна
Володіє мовами німецька
Заклад Дрезденський технічний університет
Членство Міжнародна академія астронавтики
Титул барон
Посада Член Народної палати НДР
Нагороди
Почесна пряжка до ордена «За заслуги перед Вітчизною»
Державна премія СРСР
GDR National Prize of GDR BAR.png(1958) GDR National Prize of GDR BAR.png(1965)
Сталінська премія(1947) Сталінська премія(1953)
Звання професор

Зміст

ЖиттєписРедагувати

 
Манфред фон Арденне у 1933 році

Під час Другої світової війни Манфред фон Арденне очолював приватну дослідницьку лабораторію в Ліхтерфельде (працюючи в ній, Фрідріх Гоутерманс довів, що ізотопи трансуранових елементів, такі як нептуній і плутоній, можуть бути використані як ядерне паливо замість урану).

У 1945 році Манфреду фон Арденне, а також ряду інших великих вчених, конструкторів та інженерів Третього рейху, які мають хоча б якесь відношення до ядерних матеріалів, "було запропоновано виїхати на роботу в Радянський Союз". Це була "пропозиція" НКВС від якої неможливо було відмовитись. Або їдеш працювати, або тобі "шиють" справу з усіма сумними наслідками.

Радянському Союзу дістався весь науковий складу лабораторії Фон Арденне, вся апаратура і працююча уранова центрифуга інституту, з усією документацією та реактивами, запаси плівки і папір для самописців, фоторегістратора, дротяні магнітофони для телеметрії та оптика, електротрансформаторам і т. Д., А також обладнання берлінського кайзерівських інституту та 15 тонн металевого урану.

З доповіді Л. П. Берії і Г. М. Маленкова І. В. Сталіну про результати роботи комісії НКВС на території Німеччини 14 травня 1945:

... цілком зберігся приватний інститут вченого зі світовим ім'ям барона фон Арденне ... Фон Арденне передав мені заяву на ім'я Раднаркому СРСР про те, що він хоче працювати тільки з російськими фізиками і надає інститут і самого себе в розпорядження радянського уряду. Враховуючи виняткову важливість для Радянського Союзу всього вищепереліченого обладнання і матеріалів, просимо Вашого дозволу про демонтаж і вивіз устаткування в СРСР ...

На базі санаторію «Синоп» під Сухумі, у жовтні 1945 року, НКВС організовує для фон Арденне Інститу «А» для дослідження проблем збагачення і розділення ізотопів урану для радянського атомного проекту. Інститут був оснащений німецьким обладнанням та приладами, вивезеними з Німеччини (в основному з Кайзерівського інституту в Берліні та власного інституту Арденне в Берліні-Ліхтерфельде-Ост). В інституті ним було створене нове потужне джерело іонів для мас-спектрометра, для аналізу сумішей ізотопів урану[2]. Тут же в групі Макса Штеенбек була створена газова центрифуга для розділення ізотопів урану. На базі об'єктів, керованих Манфредом фон Арденне і Густавом Герцем, пізніше був створений Сухумський фізико-технічний інститут (SIPT).

У 1955 році Манфреду фон Арденне дозволили повернутися до Німеччини (НДР). З цього року він очолював науково-дослідний інститут в Дрездені та працював у Дрезденському технічному університеті. Йому були повернені і доставлені назад в Німеччину всі прилади, конфісковані у 1945 році. За гроші, які він заробив у СРСР, зумів відкрити й обладнати перший в соціалістичному світі приватний науковий інститут[3].

Сім'яРедагувати

Одружився із Бетіною Берґенґрюн у 1938 році. Бетіна була племінницею німецького письменника Вернера Берґенґрюна. У подружжя було троє синів та дочка[4].

Вибрані праціРедагувати

 
Манфред фон Арденне у 1986
 
Могила Манфреду фон Арденне на Лісовому цвинтарі Вайсер-Гірш
  • 1930: Die physikalischen Grundlagen der Rundfunk-Anlagen.
  • 1933: Die Kathodenstrahlröhre und ihre Anwendung in der Schwachstromtechnik.
  • 1940: Elektronen-Übermikroskopie. Physik, Technik, Ergebnisse. J. Springer, Berlin.
  • 1956: Tabellen zur Elektronenphysik, Ionenphysik und Übermikroskopie.
  • 1956: Tabellen zur angewandten Kernphysik.
  • 1962: Tabellen zur angewandten Physik (1962–1973)
  • 1997: Systemische Krebs-Mehrschritt-Therapie. Hyperthermie und Hyperglykämie als Therapiebasis. Grundlagen, Konzeption, Technik, Klinik (bearbeitet von P. G. Reitnauer)
  • 1999: Wo hilft Sauerstoff-Mehrschritt-Therapie? (3. Auflage)

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Ein glückliches Leben für Technik und Forschung. Autobiographie, Verlag der Nation, Berlin 1972. Neuausgabe unter dem Titel Sechzig Jahre für Forschung und Fortschritt. Verlag der Nation, Berlin 1987.
  • Manfred von Ardenne: Erinnerungen, fortgeschrieben. Autobiographie (Fortsetzung), Droste 1997, ISBN 3-7700-1088-4.
  • Reichshandbuch der Deutschen Gesellschaft – Das Handbuch der Persönlichkeiten in Wort und Bild. Erster Band. Deutscher Wirtschaftsverlag, Berlin 1930, ISBN 3-598-30664-4, S. 33.
  • Cet article est partiellement ou en totalité issu de l’article de Wikipédia en allemand intitulé «Manfred von Ardenne».
  • Rainer Karlsch: Hitlers Bombe, DVA, München 2005, ISBN 3-421-05809-1.
  • Michael Schaaf: Heisenberg, Hitler und die Bombe, Gespräche mit Zeitzeugen. GNT-Verlag, Berlin 2001, ISBN 3-928186-60-4.
  • РГАСПИ. Ф. 644. Оп. 2. Д. 493. Лл. 62—64.(рос.)
  • Отчет И. В. Курчатова, Б. Л. Ванникова и М. Г. Первухина на имя И. В. Сталина о состоянии работ по проблеме использования атомной энергии за 1945—1946.(рос.)
  • Barkleit, Gerhard. Manfred von Ardenne. Selbstverwirklichung im Jahrhundert der Diktaturen. — B.: Duncker & Humblot, 2006. — ISBN 978-3-428-12084-0(нім.)
  • Heinz Barwich and Elfi Barwich. Das rote Atom; Als deutscher Wissenschaftler im Geheimkreis der russischen Kernphysik (Scherz, 1967) (Europ. Buch- u. Phonoklub, 1969) (Fischer-Bücherei, 1970) (Fischer-TB.-Vlg.,Ffm, 1984)(нім.)
  • Max Steenbeck. Impulse und Wirkungen. Schritte auf meinem Lebensweg. Berlin 1977. 

ПосиланняРедагувати