Мальтійська абетка

Латинський алфавіт мальтійської мови

Мальтійська абетка заснована на латинській абетці з додаванням деяких літер з діакритичними знаками та диграфами. Вона використовується для написання мальтійської мови, яка розвинулась від одного з вимерлих діалектів сицилійської арабської мови внаслідок 800 років незалежного розвитку.[1][2][3] Абетка містить 30 букв: 24 приголосних і 6 голосних (а, е, і, о, у, іе).

Великі літери А Б Ċ Д E F Ġ G H Ħ I Ie J К L M N О P Q R S Т U V W X Ż Z
Малі літери a b ċ d е f ġ g h ħ i ie j k l m п о p q r s t u v w x ż z

Існує два типи мальтійських приголосних:

В алфавітній послідовності c тотожне або k (перед a, o, u або приголосним або як остання літера слова) або z (перед e або i). Буква y тотожна i.

Старіші версії абетки ред.

 
Абетка Вассаллі (1788)
 
Абетка Панцавечіа (1845)

До стандартизації мальтійської абетки існувало кілька способів написання звуків, властивих мальтійській мові, а саме ⟨ċ⟩, ⟨ġ⟩, ⟨għ⟩, ⟨ħ⟩, ⟨w⟩, ⟨x⟩ та ⟨ż⟩.

/t͡ʃ/ раніше писався як ⟨c⟩ (перед ⟨e⟩ та ⟨i⟩, на італійський лад). Велла використовував ⟨ç⟩ як /t͡ʃ/. ⟨ç⟩ можна зустріти в книжках протягом 19 століття. Замість того, щоб використовувати c із седілою, ⟨ç⟩, Панцавечіа використовував c з огонеком ⟨c̨⟩. Коротка граматика мальтійської мови використовує ⟨ch⟩ для /t͡ʃ/ на англійський лад. Лише в 1866 році почали використовувати ⟨ċ⟩.

/d͡ʒ/ and /g/, які тепер пишуться відповідно через ⟨ġ⟩ та ⟨g⟩, раніше плутали. Коли вони були розрізнені, /g/ писався як ⟨gk⟩, ⟨g⟩, ⟨gh⟩ та (за Вассаллі) як дзеркальний арабсько-сирійський ґімель що нагадував бокову літеру V. V. З іншого боку, /d͡ʒ/ було більш поширеним, пишеться як ⟨g⟩ або ⟨j⟩ на англійський лад. Велла використовував ⟨g⟩ з дієрезисом, ⟨g̈⟩, але в 1843 році скоротив її до однієї крапки, започаткувавши сучасну ⟨ġ⟩.

До середини 19 століття два звуки, які зливалися в /ˤː/, були диференційовані. Вони по-різному представлялися як ⟨gh⟩, ⟨ġh⟩, ⟨gh´⟩, ⟨gh˙⟩ та з двома літерами, не представленими в Юнікоді (вони нагадували перевернуте U). Панцавечіа використав спеціально розроблений шрифт із фігурним ⟨gh⟩. У Короткій граматиці мальтійської мови використовується ⟨a⟩ з надрядковим арабським ʿайин (⟨ع⟩) для відображення /ˤː/. Саме ⟨għ⟩ вперше використано в Nuova guida alla conversazione italiana, inglese e maltese.

Буква ⟨ħ⟩ мала найбільше варіацій до того, як була стандартизована в 1866 році. Вона по-різному писалася як ⟨ch⟩ і як ⟨h⟩ з різними діакритичними знаками або фігурними модифікаціями. Деякі з цих символів використовувалися для [ħ], а деякі для [x]. Жодного з них немає в Юнікоді. ⟨ħ⟩ вперше використано в 1900 році, хоча велика ⟨Ħ⟩ використовувалася раніше (у 1845 році), де його відповідником у нижньому регістрі була h з крапкою.

/w/ писалась як ⟨w⟩, ⟨u⟩ чи як модифікована u (не внесена до Юнікоду).

Звуки /ʃ/, /ʒ/ (зараз позначаються як ⟨x⟩) традиційно записувалися як ⟨sc⟩ або ⟨x⟩. Вассаллі винайшов спеціальний символ, схожий на ⟨Ɯ⟩, але ширший, а Панцавечіа використав лігатуру ⟨sc⟩ для представлення цих звуків на італійський лад.

/t͡s/ та /d͡z/ (зараз ⟨z⟩) раніше плутались із /z/ (зараз ⟨ż⟩). Коли їх розділили, /t͡s/ and /d͡z/ писались як ⟨ts⟩, ⟨z⟩, ⟨ʒ⟩ і навіть ⟨ż⟩. З іншої сторони, /z/ писалось ⟨ż⟩, ⟨ds⟩, ⟨ts⟩, ⟨ʒ⟩ and ⟨z⟩.

До 1900 р. /k/ писалась як ⟨k⟩, а також ⟨c⟩, ⟨ch⟩ і ⟨q⟩ (у словах, що походять від італійської та латинської мов).

Робота Вассаллі 1796 року містила кілька нових літер для позначення звуків мальтійської мови, серед яких впровадження кількох спеціальних літер, а також використання кирилиці г, ч, ш та з. Його абетку викладено повністю з сучасними еквівалентами, де відомі: А, а = а

B, b = b

T, t = t

D, d = d

E, e = e

F, f = f

[ V, або сирійсько-арабський ґімель, відкритий праворуч] = g

[Ч], ɥ = ċ

H, h = h

ȣ

Ө, ө

Y, y = j

Г = ġ

З, з

U = ħ

I, i = i

J, j = j

K, k = k

[I з накладеною літерою c]

L, l = l

M, m = m

N, n = n

О, о = о

P, p = p

R, r = r

S, s = s

Ɯ, ɯ = x

V, v = v

U, u = u

W, w = w

Z, z = z

Ʒ, ʒ = ż

Æ, æ = е

П'ять голосних з наголосом також використовуються для позначення складу, який має бути наголошеним: Àà, Èè, Ìì, Òò і Ùù.

Примітки ред.

  1. Borg and Azzopardi-Alexander, 1997 (1997). Maltese. Routledge. с. xiii. ISBN 0-415-02243-6. In fact, Maltese displays some areal traits typical of Maghrebine Arabic, although over the past 800 years of independent evolution it has drifted apart from Tunisian Arabic
  2. Brincat, 2005. Maltese - an unusual formula. Originally Maltese was an Arabic dialect but it was immediately exposed to Latinisation because the Normans conquered the islands in 1090, while Christianisation, which was complete by 1250, cut off the dialect from contact with Classical Arabic. Consequently Maltese developed on its own, slowly but steadily absorbing new words from Sicilian and Italian according to the needs of the developing community.
  3. So who are the 'real' Maltese. 14 September 2014. The kind of Arabic used in the Maltese language is most likely derived from the language spoken by those that repopulated the island from Sicily in the early second millennium; it is known as Siculo-Arab. The Maltese are mostly descendants of these people.

Джерела ред.

Посилання ред.