Відкрити головне меню

Малиновський Іоанникій (Оникій) Олексійович
Іоанникій Малиновський.jpg
Народився 4 (16) листопада 1868(1868-11-16)
Острог Волинської губернії
Помер 12 січня 1932(1932-01-12) (63 роки)
Київ
Місце проживання Київ
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність адвокат
Alma mater Київський університет
Сфера інтересів історія
Заклад Томський державний університет
Член НАН України
Відомий завдяки: Академік ВУАН
Нагороди
орден Святої Анни III ступеня

Малиновський Іоанникій (Оникій) Олексійович (нар. 4 (16) листопада 1868(18681116), м. Острог Волинської губернії — пом. 12 січня 1932, Київ)  — український історик, правознавець, громадський діяч, академік ВУАН1925).

БіографіяРедагувати

Народився в сім'ї ремісника. Навчався в Острозькій гімназії. У 1888 році закінчив Колегію П. Ґалаґана в Києві. Закінчив юридичний факультет Київського університету Св. Володимира (1892).

У 1892—1895 рр. — викладач законознавства в Київському кадетському корпусі; працював також як приватний учитель. У 1897—1898 рр склав іспити на магістра державного права й отримав звання приват-доцента в Київському університеті.

У 1895—1899 рр. — професор кафедри російської історії Київського університету. У 1899—1911 рр. — завідувач кафедрою історії російського права Томського університету; водночас (1906—1912 рр.) — один з редакторів газети «Сибирская жизнь».

Після захисту у грудні 1912 р. докторської дисертації, 1913 р. за конкурсом одноголосно обирають одночасно на кафедру історії російського права Демидівського юридичного ліцею (м. Ярославль) і в Казанський університет. Однак до викладання у цих навчальних закладах Малиновський так і не приступив через підозру влади на його політичну неблагонадійність.

У 1913—1917 рр. — професор кафедри історії російського права Варшавського університету. Влітку 1915 р. у зв'язку з окупацією Варшави німецькими військами разом з університетом евакуйований до Ростова-на-Дону.

у 1917—1920 рр. — професор Донського університету. Впродовж 1917 р. відзначився як активний громадський діяч (голова Ростовського міського комісаріату, пізніше — гласний міської думи і голова культурно-освітньої комісії міської управи). У 1919 р. — член ради при начальнику управління народної освіти Особливої наради при головнокомандувачі збройними силами на півдні Росії; тоді ж розпочав співробітництво з УАН.

30 червня 1920 р. його заарештовують і обвинувачують в контрреволюційній діяльності. 24 липня 1920 р. Колегією ДонНК М. засуджений за цим обвинуваченням до вищої міри покарання, яку постановою Президії ВНК від 22 грудня 1920 р. замінено 15 роками позбавлення волі, а згодом — згідно з постановою Комісії з перегляду справ у таборах від 19 травня 1921 р. на підставі декрету ВЦВК про амністію — термін покарання було скорочено до 5 років.

У 1921—1922 рр. відряджений на роботу до Інституту радянського права Наркомюсту РСФРР. Працює дійсним членом Інституту в секціях судового права і кримінології та конституційного права, у відділі правових матеріалів, бере активну участь у розробці проекту Кримінального кодексу РСФРР та підручника з кримінального права, пише низку наукових праць на тематику радянського права.

З 1 липня 1922 р. до лютого 1924 р. відбував позбавлення волі в Іванівському таборі, м. Москва.

1925 року був звільнений за клопотанням ВУАН, і у квітні того ж року його вдруге було обрано академіком Всеукраїнської академії наук. З січня 1926 р. — голова Комісії з вивчення звичаєвого права, секції кримінального права у Комісії радянського права, співробітник Комісії для виучування історії західно-руського і українського права. Також брав активну участь у роботі історичного та правничого товариств при Академії, працював в Археографічній комісії. Водночас був головою Товариства правників при ВУАН.

З 1928 р. тимчасово (до обрання академіком кримінального права) виконував обов'язки голови Комісії радянського кримінального права. Досліджував історію кримінального права Великого князівства Литовського, радянське кримінальне і кримінально-виконавче право.

1930 р. звільнений з посад і виключений зі складу ВУАН.

Реабілітований 12 січня 1993 р.

Науковий доробокРедагувати

Як учений О. О. Малиновський сформувався під впливом відомого фахівця з історії права, професора М. Ф. Володимирського-Буданова, котрий був науковим керівником його магістерської та докторської досертацій (обидві захищені в Київському університеті Святого Володимира). Малиновський був яскравим представником школи дослідників західно-руського права, котру заснували М. Ф. Володимирський-Буданов та Ф. І. Леонтович. Малиновський Досліджував давньоукраїнське право доби Київської Русі, Великого князівства Литовського, історію кримінального права, українське звичаєве право, а у своїх пізніших працях досліджував ще й право рядянської доби.

Основні праціРедагувати

Пам'ятьРедагувати

Іменем Іонникія Малиновського названий (з 2011 року) Інститут права у відновленому Національному університеті «Острозька академія»[1].

Сучасні перевидання окремих праць вченогоРедагувати

Сучасні перевидання окремих праць вченого здійснено Інститутом права імені Оникія Малиновського Національного університету «Острозька академія» за участі Західного регіонального наукового центру Національної академії правових наук України.

Станом на початок 2014 р. перевидано в серії «Антология правовой мысли»:

ЛітератураРедагувати

Енциклопедичні виданняРедагувати

Інша літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати