Відкрити головне меню

Малашівці (Хмельницький район)

село у Хмельницькому районі Хмельницької області

Малаші́вцісело в Україні, в Шаровечківській сільській територіальній громаді Хмельницького району Хмельницької області. Населення становить 581 осіб.

село Малашівці
Malashivtsi khm prapor.png
Прапор
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Хмельницький район
Громада Шаровечківська сільська громада
Код КОАТУУ 6825083901
Основні дані
Засноване 1594
Населення 582
Площа 11,23 км²
Густота населення 51,83 осіб/км²
Поштовий індекс 31335
Телефонний код +380 382
Географічні дані
Географічні координати 49°25′50″ пн. ш. 26°51′17″ сх. д. / 49.43056° пн. ш. 26.85472° сх. д. / 49.43056; 26.85472Координати: 49°25′50″ пн. ш. 26°51′17″ сх. д. / 49.43056° пн. ш. 26.85472° сх. д. / 49.43056; 26.85472
Середня висота
над рівнем моря
300 м
Місцева влада
Адреса ради 31335, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, с.Малашівці вул.Котовського,29 , тел. 62-08-21
Карта
Малашівці. Карта розташування: Україна
Малашівці
Малашівці
Малашівці. Карта розташування: Хмельницька область
Малашівці
Малашівці
Мапа

Археологічні розвідки, проведені археологом і краєзнавцем С.Маярчаком свідчать, що життя тут розпочалось з доби бронзи (ІІІ-ІІ тис. до н.е.), відомі також знахідки селищ часів ранньої залізної доби І тис. до н.е. До війни, в 1934 році, в селі Малашівці біля церкви був знайдений склеп з надгробним камінням, на якому були викарбувані слова : Серафім Малишев 1576 рік .». Біля церкви паслись коні  і випадково один із коней провалився під склеп. В той час був секретарем комсомольського осередку, присланий з Проскурівського  райкому комсомолу, Петренко. Він і організував молодь на розкопки склепу, де знайшли випалену дощечку «Серафім Малишев». Документи свідчать, що в часи спустошливих набігів татар і турків , з Поділля багато людей було вивезено в рабство, на ринок рабів в Крим. Малишев з групою людей був пересланий з болотівських земель і був старшим групи – провідником. Тому село було названо в його честь «Малашевцы». Старожили села згадують розповіді своїх дідів про те, що територія сіл Малашівці і Волиця ділилась на частини, які називалися: Висварівці, Кошорівці, Петруші, Абесінія.

Після скасування кріпосного права в 1861 році селяни були наділені земельними ділянками, але не мали чим їх обробляти. Тому землі були скуплені за безцінь землевласниками Куржійом і Сильвестром. Столипінська реформа в 1906 році дала початок утворенню хуторів : Мервінський, Чугаєвський, Гороховський,  Гончарів і Совишин хутір. В селах були побудовані вітряки, крупорушки, чотири млини, дві торгові крамниці. Розвивались кустарні ремесла (чоботарі, столяри, теслі, шевці). Єдиним вогнищем культури був Св. Михайлівський храм, побудований в 1779 році. В 1845 р. проведено його капітальний ремонт і перебудова : підняли церкву на кам’яний фундамент, поставили нову дзвіницю. При церкві відкрилась церковно - приходська школа.

Один із вихідців села Малашівці став членом Державної думи – Козак Михайло Олександрович. Він був самоучкою, а свій маєток в с. Малашівці після революції  віддав під школу. В 1913 році земство відкрило чотирьох класну школу, яка з 1932 року стала семирічкою.

В 1930 році на основі СОЗів селяни почали об’єднуватися в колгоспи 

( колективні господарства). Хто не хотів іти в колгосп , штучно організували голодомор. Активісти ходили по хатах і спеціальними пристроями шукали крупи, пшеницю. Люди вмирали сім’ями на вулицях і в будинках.

         В 1937 - 1940 роках колективна форма праці прижилася. Зросла врожайність зернових, МТС надавали  допомогу колгоспам, зросли матеріальні умови життя. У 1939 році колгосп «Зірка комунізму»  села Малашівці був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки., а в 1940 р. колгосп «Промінь Сонця» с. Волиця зайняв перше місце на Всесоюзній виставці в Москві по врожаю зернових культур.

22 червня 1941 року мирна праця жителів сіл Малашівці і Волиця була перервана війною. При окупації сіл було насильно вивезено на каторжні роботи в Німеччину 37 молодих людей. В селі Волиця є «Бабин Яр». В роки окупації на колгоспних  фермах  був збудований німцями табір для євреїв. Туди німці зганяли всіх євреїв з міста та навколишніх сіл. Літом 1942 року трапилася трагедія Ранком всіх в’язнів погнали в поле рити собі могили, а потім живими засипали в землю. Зі слів очевидці земля два дні рухалася, було чути крики, зойки, плач дітей. Після дощу долина була залита кров’ю.

24 березня 1944 року села було визволено від фашистських загарбників. При визволенні села загинуло 165 чоловік, серед них – Герой Радянського Союзу Губенко Іван Матвійович. На його честь названо одну із вулиць села Малашівці.

У післявоєнні роки почалася відбудова наших сіл. Натхненною працею, пліч-о-пліч, засівалися поля, будувалися будинки, з року в рік підвищувалися врожаї зернових та надої молока.

В 1980-роках в с. Малашівці було побудовано великий молочний комплекс на 1000 голів ВРХ. За кошти колгоспу збудовано 4 одноквартирні будинки для спеціалістів колгоспу.  В 1987 -88 роках побудований новий Будинок культури, зведено два меморіальних комплекси загиблим воїнам – односельчанам  в селах Малашівці та Волиця, проведено реконструкцію могили воїнів – визволителів. Згодом було прокладено шосейну дорогу до сіл – 6 км, а в 1990 – 91 рр. покладено асфальтовану дорогу. Невдовзі після цього висипано щебенем  ще 7 км дороги.

В 1993 році колгосп перетворено в селянську спілку «Обрій», створено фермерське господарство. «Світанок». В 1995 р. в с. Волиця було запалено блакитний вогник, завдяки зусиллям колишнього  агронома колгоспу Дзяворука Володимира Михайловича, який зараз перебуває на заслуженому відпочинку.  В 1997 році з приходом на посаду сільського голови Малашовецької сільської ради Черешні Анатолія Миколайовича, було продовжено газифікацію села Малашівці, яку було закінчено в 1999 р. повністю.  

Благоустрій сіл підтримується на протязі  всіх останніх років і приклад  цьому – засипані щебенем більшість доріг, проведено телефонні лінії по обох селах, наведено порядок на сільських кладовищах, налагоджене транспортне сполучення сіл з райцентром.  Планується провести освітлення центральних вулиць села та відкрити дитячий садок на базі початкової школи.

В 1996 році КСП «Обрій» одним із перших почало паювання земель сільськогосподарського призначення та майна. Всю техніку поділили по бригадах, залишився мінімум, яким було неможливо раціонально працювати. Посівів ставало все менше і менше. Зрештою господарство занепало. Все майно розподілили між власниками майнових сертифікатів і виставили на продаж, а земельні паї передано  в оренду. Люди, які працювали в колгоспі, а це третина населення, залишилась без роботи.

Але надії селяни не втрачали, так як почали будуватися приватні підприємства.  Одним із перших стало будівельне підприємство «Основа», потім – ТзОВ «Автобан», ТзОВ «Веконд – Поділля», які діють і по сьогоднішній день. . Ще ряд підприємств відкрилося у Волиці.

На території сіл функціонує початкова школа ( с.Малашівці), два фельдшерських пункти, Будинок культури в с.Малашівці та сільський клуб в с. Волиця, є сільська бібліотека, проводиться реконструкція початкової школи с. Волиця під дошкільний навчальний заклад. Працює п’ять продовольчих магазинів, функціонує три духовних заклади ( дві церкви та костьол).

На території сільської ради проживає 962 чол. населення. З них: в с. Малашівці – 539 людей; в селі Волиці – 423 чол. В тому числі населення працездатного віку – 482 чол.,  в с.Малашівці – 260, в с. Волиця – 222. Пенсіонерів  - 323, в с. Малашівці – 177, в с. Волиця – 146. Дворів по сільській раді – 578, з них в с. Малашівці – 339, в с. Волиця – 239.

Не оминули жителів нашого села і події, які відбувалися в нашій країні.

 Сосніцький Юрій Васильович, у складі обмеженого контингенту радянських військ, був учасником війни у Афганістані.

Троє жителів села, а саме : Гусак Сергій Мефодійович, Гуменюк Микола Володимирович, Гурний Петро Степанович - були ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС.

Коли розпочались буремні події на Сході нашої країни, жителі сіл Малашівці та Волиця, взявши зброю до рук стали на захист суверенітету нашої  держави.

Учасниками АТО  стали : Ананченко Віталій Вікторович, Скальський Юрій Антонович, Ратушняк Володимир Миколайович, Луцюк Сергій  Володимирович, Алієв Олег Ельманович, Кадиш Василь Миколайович, Суховірський Сергій Миколайович, Салях Артем Вікторович, Кононенко Олексій Володимирович, Данилюк Віктор Васильович, Роюк Дмитро Миколайович, Бойко Артем Анатолійович,  Ляховець Володимир Вікторович, Дзяворук Леонід Леонідович, Очеретний Ігор Петрович, Семенович Максим Іванович. Ковальчук Віталій Олександрович, Конопко Олексій Володимирович.

(Автор нарису: Машталер (Шведа) Лідія Степанівна, житель села, вчитель історії Грузевицької ЗОШ)


ПосиланняРедагувати