Арсеній (Арсен) Мартинович Макара (31 січня 1916, с. Луб'янка, Київський повіт, Київська губернія — 17 квітня 1975, Київ) — український науковець–зварювальник, металознавець, металург, член-кореспондент АН УРСР, доктор технічних наук, професор. Заклав основи технології зварювання металів плавкою.

Макара Арсеній Мартинович
Народився31 січня 1916(1916-01-31)
Київський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер17 квітня 1975(1975-04-17) (59 років)
Alma materКиївський політехнічний інститут
Науковий ступіньдоктор технічних наук
ДітиВолодимир Макара
Нагороди
Державна премія УРСР у галузі науки і техніки
Орден «Знак Пошани»

Біографія

ред.

Народився в с. Луб'янка Київської області. Працював слюсарем у Київському обласному транспортному тресті і одночасно навчався на робітфаку. У 1935 р. Арсеній Макара став студентом КПІ. У 1940 році закінчив Київський політехнічний інститут і працював в Інституті електрозварювання АН УРСР.

У 1946 р. А. М. Макара захищає кандидатську дисертацію, а з 1948 очолює лабораторію, яка незабаром була перетворена у відділ зварювання високоміцних середньо-легованих сталей. Талант дослідника проявився вже у важких умовах роботи в воєнні роки на «Уралвагонзаводі» в Нижньому Тагілі.

 
Могила Арсенія Макари та його родини, Байкове кладовище

У 1954 р. А. М. Макара призначається заступником директора Інституту електрозварювання. Тривалий час є головою наукових семінарів, членом Вченої ради інституту. У 1964 р. А. М. Макара захищає докторську дисертацію.

Син — фізик-матеріалознавець, доктор фізико-математичних наук Володимир Макара (1945—2020).

З 1956 року до кінця життя жив в Києві, в будинку № 10 по вулиці Свердлова[1]. Раптово помер на 60-му році життя 17 квітня 1975 року, під час доповіді на засіданні президії Академії наук УРСР[2]. Похований разом з родиною на Байковому кладовищі (ділянка № 47, 50°25′10″ пн. ш. 30°30′08″ сх. д. / 50.4195056° пн. ш. 30.5024417° сх. д. / 50.4195056; 30.5024417).

У 1986 році в Києві на вулиці Горького, 69, де працював учений, було відкрито меморіальну дошку.

Наукова діяльність

ред.

З середини 1930-х років особливу увагу в інституті приділялося поліпшенню якості зварних з'єднань і підвищенню продуктивності дугового зварювання. Молодший науковий співробітник Арсеній Макара працював в технологічному відділі під керівництвом В. І. Дятлова і підключився до вирішення металургійних проблем, над якими в цей період працювали спеціалісти в багатьох країнах. Цьому складному направленню зварювальної науки він залишився вірним до кінця життя.

 
Меморіальна дошка на вулиці Антоновича

Ночами, у вільний від роботи час, на позиченому осцилографі Б. Є. Патон і А. М. Макара досліджували процеси, що протікають при автоматичному зварюванні під флюсом і довели наявність дугового розряду. В монографії молодих вчених вперше були описані умови розробки нових флюсів, вибір режимів, викладена теорія створення автоматів для дугового зварювання. В цей же період А. М. Макара бере участь в експериментах по зварюванню декількома дугами, перевіряє перспективність ряду ідей. Отримані результати в подальшому були розвинені в високопродуктивні технології.

Проте головним у науковій діяльності А. М. Макари стала зварка спеціальних сталей. Саме йому довелося закріпити пріоритет Інституту електрозварки в області створення (вперше в світі) технології дугового автоматичного зварювання броньових сталей. У 1948 р. стаття А. М. Макари і Б. І. Медовара про кристалізацію зварювальної ванни ініціювала дискусію, в результаті якої сформувався ряд актуальних напрямів розвитку зварювальної науки. Зокрема, були отримані унікальні результати дослідження умов кристалізації швів при великих швидкостях зварювання.

А. М. Макара бере участь у виконанні програми з 25 тем, висунутої Е. О. Патоном в 1948 р. у зв'язку з дискусією по зварних мостах і починає вести ще один науково-практичний напрямок: поліпшення і створення нових конструкційних низьколегованих сталей. У 1952 р. А. М. Макара бере участь в розробці низькокремністих і низькомарганцових плавлених флюсів, які забезпечують зниження шкідливих домішок і зрушують поріг холодноламкості легованих сталей. Роботи А. М. Макари знаходять широке застосування в танко- і суднобудуванні, у виробництві будівельних конструкцій. В цей же період завдяки впровадженню високошвидкісного дугового зварювання вирішується проблема випуску труб на заводах Харцизька та Маріуполя.

Переваги електрошлакових процесів не могли б повністю реалізуватися без участі А. М. Макари і співробітників його відділу. Дослідження умов виникнення тріщин при зварюванні легованих сталей, впливу параметрів режиму зварювання і термообробки на механічні властивості з'єднань і ряд інших робіт відкрили нові можливості електрошлакового зварювання сталей, з яких виготовляють конструкції потужного металургійного і енергетичного устаткування, стартових установок для балістичних ракет, корпусів підводних човнів і ін.

В останні роки А. М. Макара працює над створенням технологій і матеріалів для електродугової, електрошлакової, електронно-променевої і дифузійної зварки високоміцних і різнорідних сталей, отримання традиційними методами стійких проти утворення перегріву сталей і їх термічної обробки, отримання методами спеціальної електрометалургії і зварювання композиційних сталей. Він вивчає закономірності плавлення, зміни хімічного складу, кристалізації металу, формування з'єднань при зварюванні і споріднених процесах, дифузії елементів в зоні з'єднання. Велику увагу приділяє глибоким і всебічним дослідженням природи і механізму утворення холодних тріщин в зварних з'єднаннях сталей, фазових і структурних перетворень при зварюванні.

А. М. Макара користувався великою повагою серед співробітників і колег. Питання наукового й організаційного характеру вирішувалися їм не поспішаючи, з ретельним обмірковуванням дрібниць, що забезпечувало повне їх виконання. Ним підготовлено понад 15 кандидатів і докторів наук, опубліковано 8 монографій.

Нагороди

ред.

Нагороджений орденом «Знак Пошани», Лауреат Державної премії УРСР та Премії імені Е. О. Патона (1970).

Примітки

ред.
  1. Прорізна, 10. Архів оригіналу за 10 січня 2024. Процитовано 10 січня 2024.
  2. Історія науки і техніки, 2015, вип. 7