Відкрити головне меню
Магнітострикція

Магнетостри́кція (англ. magnetostriction; нім. Magnetostriktion f; рос. магнитострикция) — зміна форми або розмірів тіл (з нікелю, легованого залізонікелевого, залізокобальтового або залізоалюмінієвого сплаву, нікелевого фериту тощо) при намагнічуванні й розмагнічуванні їх, що викликана зміною взаємозв'язків між атомами в кристалічній ґратці.

Магнітострикцію використовують в магнітострикційних перетворювачах ультразвуку — пристроях, що перетворюють енергію магнітного поля на енергію механічних коливань або навпаки. Явище, зворотної магнітострикції носить назву магнетопружний ефект або ефект Вілларі (Emilio Villari, 1836—1904). Вперше ефект було досліджено Джеймсом Джоулем у 1842 році під час спостереження зразка нікелю[1].

Магнітострикцією зумовлене гудіння трансформаторів.

Зміст

МатеріалиРедагувати

Як магнітострикційні матеріали застосовують нікель, пермендюри (сплави Fe-Co, що відрізняються найвищою намагніченістю насичення), альфери (сплави Fe-Al), нікелевий і нікелькобальтовий ферити тощо.

Нікель має велике абсолютне значення коефіцієнта магнітострикції насичення lS = Dl/l=-35×10−6 (l — довжина пластини до впливу поля, Dl — зміна довжини в результаті впливу поля; знак мінус означає зменшення довжини). Звичайно застосовують нікель марки Н товщиною 0,1 мм у вигляді жорсткої необпаленої стрічки. Після вирубування пластини оксидують нагріванням на повітрі до 800оС протягом 15-25 хв. Утворена таким чином оксидна плівка служить для електричної ізоляції пластин при складанні пакета. Нікель має високі антикорозійні властивості і малий температурний коефіцієнт модуля пружності.

Також широко застосовують магнітострикційні ферити, особливо в прецизійних фільтрах.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. (англ.) Joule, James (1842), Sturgeon's Annals of Electricity 8: 219.

Джерела інформаціїРедагувати

ПосиланняРедагувати