Магнус Сергій Рейнгольдович
Сергій Рейнгольдович Магнус (24 квітня 1871, Російська імперія — 28 вересня 1914, Ханко) — російський військовий моряк, Капітан 1-го рангу.
Сергій Рейнгольдович Магнус | |
---|---|
Народження |
24 квітня 1871 Російська імперія |
Смерть |
28 вересня 1914 (43 роки) Ханко, Фінляндське князівство, Російська імперія |
Приналежність |
![]() |
Рід військ | Російський імператорський флот |
Роки служби | 1887 — 1914 |
Звання |
![]() |
Війни / битви |
Російсько-японська війна Перша світова війна |
Нагороди |
Біографія
ред.Народився в збіднілій шляхетській родині лютеранського віросповідання. У вересні 1884 року вступив до Морського училища, на військовій службі з 1887 року. На додаток у 1892 р. закінчив навчання у Морській стрілецькій команді, в 1895 р. у Мінному офіцерському класі, 1907 р. у Навчальному загоні підводного плавання. Перебував у закордонному плаванні на крейсері «Генерал-Адмирал» (1893—1894), міноносці № 120 (1896—1897), ескадреному броненосці «Наварин» (1897—1900), ескадреному броненосці «Победа» (1902—1904). 1899 року призначений одним із мінних офіцерів 1-го розряду. Учасник облоги Порт-Артура, бувши офіцером Порт-Артурської ескадри, після здачі фортеці перебував у полоні в Японській імперії. Завідувач Загону підводних човнів Владивостоцького порту з 16 жовтня 1906 р. до 1908 р. З 18 травня 1909 р. до 28 вересня 1910 р. був командиром ескадреного міноносця «Гайдамак». Потім, до 1913 року, був начальником 2-го дивізіону підводних човнів морських сил Балтійського моря.[1] З 21 січня 1913 р. до 28 вересня 1914 р. був командиром крейсера «Паллада». Загинув разом із крейсером, потопленим німецьким підводним човном U-26. Після його смерті без засобів для існування залишилася вдова Ольга Магнус, що мешкала в Гатчині з чотирма дітьми. Станом на сьогодні нащадки С. Р. Магнуса проживають у Санкт-Петербурзі.
Звання
ред.Нагороди
ред.- орден Святого Станіслава III ступеня (1899);
- орден Святої Анни IV ступеня з написом «За хоробрість» (1904).
Примітки
ред.- ↑ Балтийский флот. 1911 год. Архів оригіналу за 7 лютого 2023. Процитовано 7 вересня 2022.
- ↑ Магнус 1 Сергей Рейнгольдович. Архів оригіналу за 7 вересня 2022. Процитовано 7 вересня 2022.
Література
ред.- Граф Г. К. На «Новике». Балтийский флот в войну и революцию. — СПб.: «Гангут», 1997. — С. 51-52.
- В. Кислов. Гатчина и гатчинцы в великой войне (1914–1918). Очерк пятьдесят третий. Гатчинские офицеры – герои Великой войны. Сергей Романович Магнус (1871–1914) (PDF). kraeved-gatchina.de (рос.).
Посилання
ред.Ця стаття недостатньо чи зовсім не категоризована, або категорії, до яких вона належить, не існують. (14 травня 2024) |