Вікіпедія

Лінн Форестер де Ротшильд

Лінн Форестер де Ротшильд (англ. Lynn Forester de Rothschild, нар. 2 липня 1954(19540702) Берген, Нью-Джерсі, США) — американсько-британська бізнес-леді, головна виконавча директорка E.L. Rothschild, холдингової компанії, якою вона володіє зі своїм третім чоловіком, сером Евеліном Робертом де Ротшильдом[en], членом сім'ї Ротшильдів.[2]

Лінн Форестер де Ротшильд
Ім'я при народженні англ. Lynn Forester
Народилася 2 липня 1954(1954-07-02) (69 років)
Ораделл, Берген, Нью-Джерсі, США[1]
Країна  США
Місце проживання Нью-Йорк
Лондон
Діяльність адвокат, світська особа, бізнесвумен
Alma mater Колумбійська школа права, Pomona Colleged і Женевський інститут міжнародних відносин та розвитку
Заклад Simpson Thacher & Bartlettd, Metromediad, Estée Lauder Companies і The Economist Group
Партія Демократична партія США
У шлюбі з Evelyn Robert de Rothschildd

Компанія управляє інвестиціями в The Economist Group, є власницею журналу The Economist, Congressional Quarterly та Economist Intelligence Unit, E.L. Rothschild LP, а також є провідною незалежною компанією з менеджменту в США та в галузях нерухомості, сільського господарства та продовольства.[3]

Лінн публічно підтримує багатьох політиків, включно з Гіларі Клінтон[4]. Підтримує політичний рух «Ініціатива інклюзивного капіталізму[en]». Очолювала Конференцію інклюзивного капіталізму в Лондоні у 2014 та 2015 роках і заснувала Коаліцію за інклюзивний капіталізм.[5]

Ранні роки життя та освіта ред.

Народилася в окрузі Берген, штат Нью-Джерсі, передмісті великого Нью-Йорка,[6] і виросла в Ораделлі, штат Нью-Джерсі, єдина дівчина серед трьох братів[7]. Лінн — дочка Аннабель (уроджена Г'юїтт)[8] та Джон Кеннет Форестер, президент та власник авіаційної компанії загальної авіації, нині Меридіан, у Тетерборо, штат Нью-Джерсі. Навчалася у коледжі Помона[en] та Колумбійській школі права, де брала участь у передвиборчій кампанії до Сенату демократа Даніеля Патріка Мойнігана[6]

Вивчала міжнародне право в Інституті міжнародних досліджень у Женеві, Швейцарія[9]

Кар'єра ред.

Після закінчення юридичного факультету чотири роки була юристом юридичної фірми Simpson Thacher & Bartlett[en], а потім в 1980-х працювала на мільярдера телекомунікацій Джона Клуге[en][6], допомагаючи йому придбати невеликі компанії, які мали місцеві ліцензії на стільникову мережу[7].

Потім Ротшильд інвестував у телекомунікаційний бізнес у Північній Америці та Європі у партнерстві з Motorola.[7]

Лінн стала виконавчим віце-президентом з розвитку компанії Metromedia Inc[en] з 1984—1989 рр. В 1989—1995 рр. Лінн була мажоритарним акціонером, головою та виконавчим директором TPI Communications International, Inc., одного з найбільших постачальників пейджингових послуг, послуги бездротового передавання даних та стільникового телефону в Латинській Америці, що належить компанії Motorola.

Під її керівництвом TPI втричі збільшила свій розмір та доходи на кожного клієнта, а грошовий потік зріс утричі у порівнянні із середнім показником США. Вона продала свою частку у TPI компанії Motorola в 1995 році, як повідомлялося, від 80 до 100 мільйонів доларів.[7]

В 1995 році Ротшильд заснувала в США FirstMark Communications Inc, широкосмугову бездротову компанію. В 1997 році вона продала свої інтереси в США, щоб зосередитися на міжнародних можливостях. В 1998 році вона заснувала FirstMark Communications of Europe з метою створення загальноєвропейської широкосмугової Інтернет-компанії. Забезпечивши ліцензії в Німеччині, Франції, Іспанії, Швейцарії, Люксембурзі та Фінляндії, вона побудувала 20 000 км волоконної мережі в 15 країнах. Компанія була продана в червні 2000 року коштом фінансування в 1 млрд. Доларів, найбільшого розміщення приватних інвестицій в історії європейського конкурентного телекомунікаційного сектору.

На початок 2020-х Лінн є членкинею ради директорів компаній Estée Lauder[en], The Economist Group,[6] Bronfman E.L. Rothschild LP та Christies International. Вона також була членкинею Ради директорів Gulfstream Aerospace Corporation та General Instruments, Inc.

Політика ред.

Лінн бере активну участь у політичних та соціальних питаннях, включаючи розв'язання проблем нерівності в доходах, підтримку малого та середнього бізнесу, мікрофінансування, ділову етику та права жінок.

В 1993—1995 роках Лінн працювала у Національній консультативній раді з питань інформаційної інфраструктури президента Білла Клінтона. В 1998—2000 роках вона працювала у Дорадчому комітеті Міністерства енергетики США[9].

Лінн фінансувала президентські компанії Білла та Гілларі Клінтон з 1992 року.[10] Незважаючи на те, що Лінн керувала збором на підтримку Гіларі Клінтон на президентських виборах в 2008 році, вона підтримала кандидатуру від республіканців Джона Маккейна, коли Барак Обама переміг Клінтон, ставши на той час знаменитістю на кабельному телебаченні за напад на Обаму в серії інтерв'ю.[6]

22 червня 2011 року провела збір коштів для президентської кампанії Джона Гантсмана-молодшого — проте до початку літа 2011 року планувала підтримати Мітт Ромні[11]. Влітку 2016 року вона провела збір коштів для президентської кампанії Гіларі Клінтон.[12]

В 2012 році Лінн була співголовою ініціативи Товариство Генрі Джексона (HJI) з питань інклюзивного капіталізму, яка мала на меті пом'якшити наслідки фінансової кризи 2007—2008 років та пов'язаного з цим руху протесту «Захопи Волл-стріт».

Лінн 27 травня 2014 року провела Конференцію інклюзивного капіталізму в Лондоні з метою пристосування капіталістичної системи до роботи для більшої кількості людей, де мали вступне слово принц Чарльз та Білл Клінтон.[13][14] Друга конференція відбулася у Лондоні 26 червня 2015 року.

В 2006 році обійняла посаду члена Групи радників ООН з питань інклюзивних фінансових послуг. Вона є головою правління американських меценатів галереї Тейт (FAI) та Міжнародної консультативної ради Колумбійського університету школи права.[9] Крім того, вона є довіреною особою фонду ERANDA (фонд сім'ї Ротшильдів), організації Outward Bound Trust, Товариства міжнародного діалогу Deutsche Bank імені Альфреда Гергаузена та Консультативної ради Глобального комерційного мікрофінансового консорціуму Deutsche Bank[9]. Вона також є членом ради Інституту Маккейна.[15]

Вона є членкинею Ради з міжнародних відносин (США), Chatham House (Велика Британія), Інституту стратегічних досліджень (Велика Британія), Міжнародної консультативної ради Asia House (Велика Британія) та Асоціації зовнішньої політики[en] (США).[9]

Особисте життя ред.

Лінн була тричі одружена. Її перший шлюб був з Олександром Гартлі Платтом з Нью-Джерсі і відбувся в Брикській пресвітеріанській церкві 20 травня 1978 р.[16]

Її другим чоловіком був Ендрю Штейн[en] (народився 4 березня 1945 р.), Нью-йоркський політик і син бізнесмена-мільйонера Джеррі Фінкельштейна[en][17]. Штейн на дев'ять років старший за Форестер та очолював Мангеттенський район на момент їх одруження 12 березня 1983[18]. Разом вони мали двох дітей до розлучення через десять років у 1993[19]

Її третім чоловіком є ​​сер Евелін де Ротшильд[en] (народився 29 серпня 1931 р.), з яким її познайомив Генрі Кіссінджер на конференції Більдерберзької групи в Шотландії 1998[20] Вони одружилися 30 листопада 2000 у Лондоні, Англія[2], після того як де Ротшильд розлучився зі своєю дружиною у 2000[21] Це його третя дружина[2] Після оголошення шлюбу подружжя Ротшильдів запросили провести медовий місяць у Білому домі подружжя Клінтонів[22]. Пара мешкає у Нью-Йорку, у Лондоні, у літньому будинку на винограднику Марти та історичною заміською садибою родини Ротшильдів Аскотт[en] в Англії. Через її шлюб з лицарем вона є леді де Ротшильд[6]

Примітки ред.

  1. ↑ https://njmonthly.com/articles/jersey-living/lady-lynn-rothschild-jersey-royalty/
  2. ↑ а б в Valynseele, Joseph; Henri-Claude Mars (2004). Le Sang des Rothschild. Paris: ICC Editions. с. 87. ISBN 978-2-908003-22-2.
  3. ↑ Grove, Lloyd (October 5, 2007). «The World According to Lynn Forester de Rothschild» [Архівовано 23 травня 2012 у Wayback Machine.], Upstart Business Journal; retrieved November 5, 2007.
  4. ↑ Johnson, Richard (11 серпня 2016). Lady Lynn Forester de Rothschild throws Hillary fundraiser. New York Post: Page Six. New York Post. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 15 червня 2017.
  5. ↑ Coalition for Inclusive Capitalism: Lady Lynn Forester de Rothschild. Coalition for Inclusive Capitalism. Архів оригіналу за 21 серпня 2016. Процитовано 12 серпня 2016.
  6. ↑ а б в г д е Spence, Alex and Matthew Karnitschnig (August 5, 2015). «A Jersey Lady and The Economist: Lynn Forester de Rothschild won't allow an ownership change without having something to say about it» [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.], Politico.com; retrieved December 14, 2015.
  7. ↑ а б в г Hitchcock, Jane Stanton (May 12, 2014). «Portrait of a Lady: Lynn Forester de Rothschild» [Архівовано 26 лютого 2021 у Wayback Machine.], Harper's Bazaar; retrieved December 14, 2015.
  8. ↑ Wooster Alumni & Friends: Obituary for Annabelle Hewitt Forester ‘39" [Архівовано 16 березня 2016 у Wayback Machine.], February 15, 2009; retrieved August 24, 2013.
  9. ↑ а б в г д Lynn Forester de Rothschild: McCain Institute. www.mccaininstitute.org. The McCain Institute for International Leadership at Arizona State University. Архів оригіналу за 28 серпня 2016. Процитовано 12 серпня 2016.
  10. ↑ Keating, Dan (November 19, 2015). «Here are the 146 donors who have supported all six of the Clintons’ federal races» [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.], The Washington Post; retrieved December 14, 2015.
  11. ↑ Zeleny, Jeff (22 червня 2011). Huntsman Finishes Opening Day with Big Money Haul. The New York Times. Архів оригіналу за 2 лютого 2021. Процитовано 13 лютого 2021.
  12. ↑ Chozick, Amy; Martin, Jonathan (3 вересня 2016). Where Has Hillary Clinton Been? Ask the Ultrarich. The New York Times. Архів оригіналу за 23 січня 2021. Процитовано 5 вересня 2016. Lady Lynn Forester de Rothschild, a backer of Democrats and a friend of the Clintons’, made sure attendees did not grill Mrs. Clinton at the $100,000-per-couple lamb dinner Mrs. Forester de Rothschild hosted under a tent on the lawn of her oceanfront Martha’s Vineyard mansion.
  13. ↑ Brooks-Pollock, Tom (July 24, 2014). «'Inclusive capitalism' conference ends in High Court battle between organisers» [Архівовано 26 січня 2021 у Wayback Machine.], Telegraph.co.uk; retrieved December 14, 2015.
  14. ↑ «Those weird billionaires who are turning into Marxists» [Архівовано 29 липня 2019 у Wayback Machine.], afr.com; accessed June 15, 2017.
  15. ↑ Williams, Vanessa (May 2, 2015). «They were Hillary Clinton's die-hard loyalists. Here's where they are now» [Архівовано 20 лютого 2021 у Wayback Machine.], The Washington Post; retrieved December 14, 2015.
  16. ↑ Lynn Forester Becomes Bride Of A.H. Platt. New York Times. 21 травня 1978. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 18 вересня 2008.(потрібна безкоштовна реєстрація)
  17. ↑ Andrew J. Stein, Borough President, To Wed Lynn Forester Next Month. New York Times. 16 січня 1983. Процитовано 18 вересня 2008.
  18. ↑ Andrew J. Stein Marries Lawyer. New York Times. 13 березня 1983. Процитовано 18 вересня 2008.
  19. ↑ Brozan, Nadine (4 серпня 1993). Chronicle. New York Times. Процитовано 18 вересня 2008.
  20. ↑ Gerard, Jasper. «Jasper Gerard meets Lynn de Rothschild», timesonline.co.uk, July 27, 2003; retrieved September 23, 2008.
  21. ↑ «ROTHSCHILD, Sir Evelyn de», Who's Who 2009, A & C Black, 2008; online edn, Oxford University Press, December 2008; accessed February 27, 2009.
  22. ↑ Usherwood, Zoe (27 серпня 2008). I Love My Country Over My Party. Sky News HD. Архів оригіналу за 6 травня 2013. Процитовано 14 грудня 2015.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лінн_Форестер_де_Ротшильд&oldid=41622853