Подкопаєва Лілія Олександрівна
Лі́лія Олекса́ндрівна Подкопа́єва (нар. 15 серпня 1978, Донецьк, Україна) — українська спортсменка (спортивна гімнастика). Заслужена майстриня спорту України (1994). Суддя міжнародної категорії.
| Лілія Олександрівна Подкопаєва | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 Лілія Подкопаєва | ||||||
| Народилася |
15 серпня 1978 (45 років) Донецьк, Українська РСР,  СРСР | |||||
| Країна |
 Україна | |||||
| Національність | українка | |||||
| Діяльність | спортивна гімнастика | |||||
| Відома завдяки | олімпійська чемпіонка | |||||
| Alma mater | Донецьке вище училище олімпійського резерву імені Сергія Бубки | |||||
| Титул | Заслужений майстер спорту | |||||
| Вага | 42 кг[1] | |||||
| Зріст | 155 см[2][3][…] | |||||
| Нагороди |
| |||||
| IMDb | ID 1728818 | |||||
| Сайт | podkopayeva.com | |||||
| ||||||
| Спортивні медалі | |||
|---|---|---|---|
| Спортивна гімнастика | |||
| Представник Україна
| |||
| Олімпійські ігри | |||
| Золото | Атланта 1996 | Абсолютна першість | |
| Золото | Атланта 1996 | Вільні вправи | |
| Срібло | Атланта 1996 | Вправи на колоді | |
| Чемпіонат світу | |||
| Золото | Сабае 1995 | Абсолютний залік | |
| Золото | Сабае 1995 | Опорний стрибок | |
| Срібло | Брисбен 1994 | Колода | |
| Срібло | Сабае 1995 | Колода | |
| Срібло | Сабае 1995 | Різновисокі бруси | |
Володарка Кубка Європи (1995); має 45 золотих, 21 срібних та 14 бронзових медалей. Абсолютна чемпіонка світу зі спортивної гімнастики (1995), чемпіонка Європи (1996), Олімпійська чемпіонка Ігор в Атланті (1996).
Біографічні дані ред.
Народилася 15 серпня 1978 року в Донецьку. Спортивною гімнастикою почала займатися завдяки своїй бабусі з п'яти років.[5]
У 1993 році виграла звання чемпіонки України і вперше взяла участь у чемпіонаті світу.
На чемпіонаті світу 1994 року зайняла шосте місце у багатоборстві і завоювала срібну медаль у вправах на колоді.
На чемпіонаті світу 1995 року стала абсолютною чемпіонкою, завоювала золоту медаль в опорному стрибку і срібні на брусах і на колоді.
На початку 1996 року Лілія отримала на тренуванні важку травму — зламала два ребра після падіння з колоди.[5] Однак вже в травні виступила на чемпіонаті Європи, завоювавши золоті медалі в багатоборстві, на брусах і вільних вправах, а також бронзові медалі в опорному стрибку і командному заліку.
На Олімпійських іграх 1996 року вона стала чемпіонкою в абсолютній першості і вільних вправах, а також завоювала срібну медаль на колоді. Лілія Подкопаєва стала єдиною гімнасткою — абсолютною олімпійською чемпіонкою, яка не завоювала медаль в команді, оскільки збірна України зайняла п'яте місце.
Після Олімпіади Лілія планувала продовжувати виступи і у 1997 році на першому командному чемпіонаті Європи з гімнастики у складі збірної України завоювала бронзову медаль. Але травми змусили її завершити кар'єру.
Освіта ред.
- У 2001 році закінчила Національний університет фізичного виховання та спорту України, тренер-викладач.
- У 2002 році вступила до Донецької державної академії управління.
Сім'я ред.
Була одружена з донецьким бізнесменом Тимофієм Нагорним. Має трьох дітей. У липні 2006-го Ліля і Тимофій усиновили 8-місячного донецького сироту Вадика. Наприкінці того ж року у подружньої пари народилася дочка Кароліна. Хресна мама дівчинки — співачка Ані Лорак.
Прийомний син Вадим Нагорний (народився 27 листопада 2005). Його усиновили 13 липня, а забрали з інтернату 31 липня 2006 (він знявся в кліпі Аліни Гросу).
Громадська діяльність ред.
Після закінчення спортивної кар'єри Л.Подкопаєва розгорнула в США власний бізнес з виробництва спортивного одягу, взялася за створення в Донецькій області мережі гімнастичних шкіл. Стала засновницею і головою Міжнародного благодійного фонду «Здоров'я поколінь». Організувала спортивний фестиваль «Золота Лілія», який в 2007 році в Києві пройшов вже в сьомий раз.
У 2005 році Подкопаєва стала послом доброї волі ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні. Вона також є послом Ради Європи з питань спорту, толерантності та чесної гри.
У 2014 році профінансувала реставрацію будинку офіцерів у м. Дубно для розміщення у ньому Дубенської ДЮСШ.
У 2022 році різко засудила російську агресію та разом з іншими зірками українського шоу-бізнесу звернулася з закликом зупинити війну[6]. Для підтримки особливо вразливих верств населення України Лілія перезапустила в США Міжнародний благодійний фонд «Здоров'я поколінь» – "Health of Generations".
Телебачення ред.
- 2006 Лілія перемогла на українській версії проєкту «Танці з зірками». У парі з Сергієм Костецьким у вересні 2008 року представила Україну на Танцювальному Євробаченні 2008, де вони зайняли 3 місце.
- У червні 2011 року поблизу Севастополя почалися зйомки спортивно-розважального шоу «Я - герой!», в якому ведучими стали: Лілія Подкопаєва, Сергій Притула та Олександр Педан. Шоу показали восени на Новому каналі.
Здобутки ред.
Абсолютна чемпіонка світу (1995, Японія, Сабає), Європи (1996, Велика Британія, Бірмінгем).
Володарка Кубка Європи (1995).
У 1996 р. на XXVI Олімпійських іграх в Атланті посіла перше місце в абсолютній першості, перше місце у вільних вправах, друге місце на колоді.
Виступала за товариство «Динамо».
Володарка 45 золотих, 21 срібної та 14 бронзових медалей.
Організатор турніру «Золота лілія».
Переможниця другого сезону українського шоу «Танці з зірками» разом з хореографом Сергієм Костецьким
Нагороди ред.
- Почесна відзнака Президента України (21 грудня 1995) — за видатні досягнення, вагомий особистий внесок в утвердження авторитету України у світовому спортивному співтоваристві[7]
- Відзнака Президента України — хрест «За мужність» (7 серпня 1996) — за видатні спортивні перемоги на XXVI літніх Олімпійських іграх в Атланті, особистий внесок у піднесення авторитету і престижу України в світі[8]
- Орден «За заслуги» II ст. (29 листопада 2002) — за значний особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, досягнення найвищих спортивних результатів на Олімпійських іграх[9]
- Орден княгині Ольги III ст. (16 січня 2009) — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України[10]
- Почесна грамота Кабінету Міністрів України (13 серпня 2003)[11]
- Орден Святого Станіслава[12].
- Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» в номінації «Рейтинг» (2012) та Наставник проєкту «Я зможу».
Переконання ред.
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Подкопаєва Лілія Олександрівна |
До школи, в котрій будуть навчатись її діти, в олімпійської чемпіонки були дві вимоги — близькість до дому та українська мова навчання.
|
Школа тільки українською мовою. Я вважаю, що тільки одна єдина державна мова має бути українська[13] | 
|
Примітки ред.
- ↑ Olympedia — 2006.
- ↑ http://www.blik.ua/content/view/777/47/
- ↑ http://www.polezno.com/interesno/44
- ↑ http://fashiony.ru/page.php?id_n=31318
- ↑ а б Лилия Подкопаева: "За несколько месяцев до Олимпиады в США я получила перелом двух ребер". sport.fakty.ua (укр.). Процитовано 21 квітня 2021.
- ↑ «Ваші сини вбивають». Катя Осадча, Лілія Подкопаєва, Олена Кравець та інші зірки звернулися до росіян. life.nv.ua (укр.). Процитовано 14 квітня 2024.
- ↑ Указ Президента України від 21 грудня 1995 року № 1171/95 «Про нагородження Почесною відзнакою Президента України»
- ↑ Указ Президента України від 7 серпня 1996 року № 662/96 «Про нагородження відзнакою Президента України хрестом "За мужність"»
- ↑ Указ Президента України від 29 листопада 2002 року № 1078/2002 «Про відзначення державними нагородами України чемпіонів та призерів Олімпійських ігор, тренерів та організаторів спортивного руху»
- ↑ Указ Президента України від 16 січня 2009 року № 26/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 року № 1252 «Про нагородження Подкопаєвої Л. О. Почесною грамотою Кабінету Міністрів України».
- ↑ Міжнародний орден Святого Станіслава. Персональна сторінка Подкопаєвої Л. О. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 31 січня 2021.
- ↑ Лілія Подкопаєва для свого сина шукала школу тільки з українською мовою. ТСН. Газета по-українськи. 30 серпня 2012. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 30 серпня 2012.