Відкрити головне меню

Георгій Павлович Ліленков (рос. Георгий Павлович Лиленков; 11 жовтня 1900 — 7 січня 1967) — радянський воєначальник, генерал-майор (30.05.1942).

Георгій Павлович Ліленков
рос. Георгий Павлович Лиленков
Народження 11 жовтня 1900(1900-10-11)
Новий Усад, Нижньогородська губернія, Російська імперія
Смерть 7 січня 1967(1967-01-07) (66 років)
Горький, Горьковська область, РРФСР, СРСР
Національність росіянин
Громадянство СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 1919—1954
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Війни / битви Громадянська війна в Росії, Друга світова війна
Нагороди
Орден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Червоного ПрапораОрден Суворова II ступеняОрден Кутузова II ступеняОрден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За оборону Ленінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»Медаль «20 років перемоги у ВВВ»
Медаль «За взяття Будапешта»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»

ЖиттєписРедагувати

Народився в селі Новий Усад, нині — Арзамаський район Нижньогородської області Росії. У 1915 році закінчив двухкласне міністерське училище.

У лавах РСЧА з червня 1919 року — червоноармієць і молодший командир 7-го Приволзького запасного полку, з вересня того ж року — курсант і молодший командир 1-го запасного полку Західного фронту. Член РКП(б) з 1920 року. У 1921 році закінчив 31-і Смоленські командні курси. Учасник громадянської війни в Росії. За участь у придушенні Кронштадського повстання нагороджений орденом Червоного Прапора (№ 9652). У 1923 році закінчив відділення середнього командного складу «Постріл» школи 3-го Комінтерну.

У 1936 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе.

Учасник боїв на річці Халхин-Гол у 1939 році.

З грудня 1940 по березень 1941 року — заступник командира 51-ї стрілецької дивізії; з березня по червень 1941 року — командир 211-ї стрілецької дивізії; у червні—липні 1941 року — начальник Ярославського піхотного училища; з 12 липня по 16 грудня 1941 року — командир 288-ї Дновської стрілецької дивізії.

На фронтах німецько-радянської війни з 15 серпня 1941 року. Воював на Волховському, Донському, Південно-Західному, Ленінградському, Південному та 2-му Українському фронтах. Був контужений 2 вересня 1941 року в районі Волховського залізничного мосту. З 5 січня 1942 року — командир 259-ї стрілецької дивізії 52-ї армії; з 10 березня 1942 року — командир 378-ї стрілецької дивізії 59-ї армії; з 30 червня 1942 року — командир 4-ї гвардійської стрілецької дивізії. У січні 1944 року закінчив прискорений курс Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова. З лютого 1944 року і до кінця війни — командир 36-ї гвардійської стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії.

З травня 1945 по травень 1947 року — начальник Симферопольського військового піхотного училища. З липня 1947 по травень 1951 року — начальник Кемеровського військового піхотного училища. У 1951—1954 роках — начальник Омського Червонопрапорного військового піхотного училища імені М. В. Фрунзе.

У жовтні 1954 року вийшов у запас. Мешкав у місті Горький, де й помер. Похований на Староавтозаводському кладовищі міста.

НагородиРедагувати

Нагороджений орденом Леніна (21.02.1945), чотирма орденами Червоного Прапора (1921, 21.02.1944, 03.11.1944, …), орденами Суворова 2-го ступеня (13.09.1944), Кутузова 2-го ступеня (28.04.1945), Вітчизняної війни 1-го ступеня (29.03.1943) і медалями.

ПосиланняРедагувати