Вікіпедія

Таран Людмила Василівна

українська поетеса, прозаїкиня, літературознавиця, журналістка
(Перенаправлено з Людмила Таран)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Таран.

Людмила Василівна Таран (нар. 2 березня 1954, смт Гребінки Київської області Васильківського району) — сучасна українська поетеса, прозаїкиня, літературознавиця, журналістка.

Людмила Василівна Таран
Народилася 2 березня 1954(1954-03-02) (70 років)
смт Гребінки Київської області Васильківського району
Діяльність поетеса, прозаїк, літературознавець, журналістка
Alma mater Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1976)
Родичі Таран Володимир Васильович

Біографія ред.

Закінчила філологічний факультет (1976) Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, відділення української мови та літератури) . Вивчала чеську мову у Літній школі слов'янських студій Масарикового університету (м. Брно, Чехія, 1994 та 1998 рр.). Працювала вчителькою в одній із середніх шкіл м. Києва, провідним науковим працівником Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського, керівником прес-центру Національного університету Києво-Могилянська академія, редактором відділу часопису «Українська культура», оглядачем газети «Вечірній Київ», старшим науковим працівником Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури України.

Одружена, має сина. Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України.

Творча діяльність ред.

Людмила Таран дебютувала в шкільному віці. Авторка збірок поезій: «Глибоке листя» (К.: Молодь, 1982), «Офорти» (К.: Рад. письменник, 1985), «Крокви» (К.: Молодь, 1990), «Оборона душі» (К.: Український письменник, 1994), «Колекція коханок» (Л.: Кальварія, 2002), «Книга перевтілень» (К.: Факт, 2004). Людмила Таран — авторка книжки літературно-критичних статей «Енергія пошуку» (К.: Рад. письменник, 1988), книжки інтерв'ю «Гороскоп на вчора і на завтра» (К.: Рада, 1995), книги статей та інтерв'ю «Жінка і чоловік: долаючи стереотипи» (К.: Факт, 2002). Упорядниця, авторка статей до видань: «Жінка як текст. Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко. Фрагменти творчості й контексти» (К.: Факт, 2002) та «Тіло чи особистість? Жіноча тілесність у вибраній малій українській прозі та графіці кінця XIX — початку ХХ століття» (К.: Грані-Т, 2007), «Жіноча роль» (К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2007).

Людмила Таран — авторка книжок прози: «Ніжний скелет у шафі» (К.: Дуліби, 2006), «Любовні мандрівки» (К.: Факт, 2007), «Дзеркало Єдинорога» (Львів, Піраміда, 2009), «Артеміда з ланню та інші новели» (Львів, Срібне слово, 2010).

Добірки поезій перекладалися англійською, литовською, польською, російською мовами зокрема в антологіях: Eastern VISIONS . Visions # 52. USA, 1996; TO BE. No 11-12 1997. Chicago, USA; Leading Contemporary Poets. An International Antology. 1997. Michigan, USA, журналі Akcent (2000, nr 3, Люблін) у перекладі польською.

Публікації в колективних виданнях: альманах «Колекція» (Київ, 2001), антологіях української поезії XX ст. «Сто років юності» (Львів, «Літопис», 2000, українською та англійською мовами) та «В іншому світлі» (Львів, «Срібне слово», 2008). Її поезія в перекладі англійською (India ink) використовується у виставі Вірляни Ткач «Відблиски» (Яра група, США).

Відзнаки ред.

Нагороджена Орденом Св. великомучениці Варвари; лауреат мистецької премії «Київ» ім. Євгена Плужника (2005), премій ім. О. Білецького (1996), ім. Василя Мисика (1996), журналів «Кур'єр Кривбасу», «Березіль», «Українська культура», «Україна». Переможниця конкурсу для журналістів Програми ООН «Гендер у розвитку» (1998).

Номінована АВІ (Американським Біографічним Інститутом) у номінації «Who's Who of Professional & Business Women» Жінкою Року-1999.

Громадська позиція ред.

У червні 2018 підтримала відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[1]

Твори ред.

Поезія ред.

  • «Глибоке листя» (К.:Молодь,1982)
  • «Офорти» (К.: Рад. письменник,1985)
  • «Крокви» (К.: Молодь, 1990)
  • «Оборона душі» (К.: Укр.. письменник, 1994)
  • «Колекція коханок» (Львів, Кальварія, 2002)
  • «Книга перевтілень» (К.: Факт, 2004)

Проза ред.

  • «Ніжний скелет у шафі». Новели. (К.: Дуліби, 2006)
  • «Любовні мандрівки». Новели та нотатки. (К.: Факт, 2007)
  • «Анна-Марія» та інші новели. У кн..: Новочасна література. Бібліотечка журналу «Дивослово».— 2007. — № 1.
  • «Дзеркало Єдинорога». Роман. (Львів, Піраміда, 2009)
  • «Артеміда з ланню та інші новели» (Львів, Срібне слово, 2010)
  • «Прозорі жінки» (Чернівці: Букрек, 2015)
  • «Остання жінка, останній чоловік» (Л: Видавництво Старого Лева, 2016),
  • «Айвенко, або чоловіки - це...» (Л: Видавництво Старого Лева, 2021),

Книжки статей та інтерв'ю ред.

  • «Енергія пошуку» (К.: Рад. письменник, 1988)
  • «Гороскоп на вчора і на завтра»(К.: Рада, 1995)
  • «Жінка і чоловік: долаючи стереотипи» (К.: Факт, 2002)
  • «Жінка як текст. Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко. Фрагменти творчості й контексти» (К.: Факт, 2002)
  • «Тіло чи особистість?» (К.: Грані-Т, 2007)
  • «Жіноча роль» (К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2007)
  • «Яблуня» (Л: Видавництво Старого Лева, 2019),

Окремі висловлювання про творчість ред.

«Поетеса, що перевтілюється в чоловіка, описує різних жінок, холодних і пристрасних, повних і худорлявих, усіх, кого він (вона) кохав або кохає… Це по-своєму ідеальний чоловік, якого в українському житті не існує, фантазія поетеси. Тому в підтексті любовних поезій Людмили Таран те ж невдоволення і виклик, що і в інвективах Оксани Забужко» (Соломія Павличко)

«Жінка наївна, розумна, чуттєва, сповнена еротичного чару, вона не визнає знехтуваності людей, що старіють, як і тієї несправедливої правди, що в епоху перенасичення інформацією її неінформативні повідомлення можуть видатися необов'язковими, надто сентиментальними або наївними» (Кость Москалець)

Джерела інформації ред.

Посилання ред.

Окремі публікації та інтерв'ю ред.

  • «Жінка залишається багато в чому невисловленою…» // Смолоскип. — 2010. — № 1
  • «Коли не пишу, то почуваюся хворою». // Львівська газета. — 2009. — 29 жовтня.
  • Ірина Грабовська. Жіночі історії від Людмили Таран. // Сучасність. — 2007. — № 8.
  • «Хотілося зсередини відчути, що таке жіноче письмо». // Дзеркало тижня. — 2007. — 22 вересня.
  • Дещо із життя однієї киянки. // Слово Просвіти. — 2003. — ч. 43.
  • Одіжка для книжки. // Критика. — 2000. — Червень.

Література ред.

  • Оксана Жила. Жінка, яка шукає щастя // Львівська газета. — 2010. — 30 вересня.
  • Олесь Ільченко. Жінка у стилі блюз. // Українська культура. — 2009. — № 3.
  • Оксана Хмельовська. Людмила Таран і її Єдиноріг. // Українська літературна газета. — 2009. — 4 грудня.
  • Оксана Луцишина. «Відчайдушні домогосподарки…», або Що таке "загальнолюдське. // Дзеркало тижня. — 2008. — 2 лютого.
  • Софія Філоненко. Жіночі ролі в театрі життя. // Слово і час. — 2008. — № 11.
  • Курага Юлия. Тайны женских сумочек. // Газета по-киевски. — 2007. —3 лютого.
  • Москалець К. Громадянка високогорньої Вітчизни. // У кн.: Костянтин Москалець. Гра триває. Літературна критика та есеїстика. — Київ: «Факт», 2006. — С. 105—110.
  • Євгенія Кононенко. На порозі великого перевтілення. // Українська газета. — 2005. — 9-15 лютого.
  • Галина Тарасюк. Провокація коштовних почуттів. // Літературна Україна. — 2003. — 9 жовтня.
  • Павличко С. Виклик стереотипам: нові жіночі голоси в українській літературі. // У кн.: Фемінізм. Київ: Основи, 2002.— С. 186—187.

Примітки ред.

  1. ↑ An appeal to the representatives of countries who are expected to travel to the World Cup football games in Russia [Архівовано 22 червня 2018 у Wayback Machine.] Open Democracy, 06.06.2018
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Таран_Людмила_Василівна&oldid=38437430