Людвік Вежбицький
Лю́двік Вежби́цький (пол. Ludwik Wierzbicki гербу Сліповрон; 22 грудня 1834, Верхній Вербіж, Коломийський район, Івано-Франківська область — 18 грудня 1912, Львів) — видатний польський архітектор, організатор залізничного руху в Галичині та Буковині, мистецтвознавець. Перший директор Станиславівської залізниці (1894—1897), директор Львівської залізниці (1897—1904). Автор праць із народознавства й історії залізниць.
| Людвік Вежбицький | |
|---|---|
 | |
| Народився |
22 грудня 1834 Верхній Вербіж, Австрійська імперія |
| Помер |
18 грудня 1912 (77 років) Львів, Австро-Угорщина |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Країна |
 Австрійська імперія → .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Діяльність | архітектор, railway engineer |
| Alma mater | Віденська академія мистецтв |
| Галузь | архітектура, залізниця |
| Заклад | Львівська залізниця |
| Посада | посол до Галицького сейму[d] |
| Відомий завдяки: | Львівська залізниця |
| Нагороди |
  |
 Людвік Вежбицький у Вікісховищі | |
Життєпис
ред.Походження й освіта
ред.
Народився 22 грудня 1834 року в селі Верхній Вербіж (Королівство Галичини та Володимирії, нині Коломийський район Івано-Франківської області). Його батько Реміґіан походив з околиць Ковеля (Волинь), служив капітаном у війську Королівства Польського і брав участь у Листопадовому повстанні (1830—1831). Після поразки повстання емігрував до Галичини, яка на той час входила до Австрійської імперії. Тут Реміґіан Вежбицький одружився з Катажиною Зброшек[1].
Початкову освіту освіту Людвік Вежбицький отримав у народній школі отців василіян у Дрогобичі. У 1847—1848 роках відвідував неповну середню школу в Станиславові. Під час революції в Австрійській імперії (1848—1849) батько Людвіка був заарештований та інтернований у Лінці. 14-річний Людвік змушений перервати навчання в середній школі і йти працювати, щоби фінансово допомогти родині[1]. У 1851 році, після повернення батька з заслання, Людвік продовжив навчання в реальній школі у Львові, яка давала знання технічного напрямку. Під час навчання давав приватні уроки. Після закінчення навчання у реальній школі, вступив до Віденської академії мистецтв, де студіював архітектуру.
Архітектор
ред.Після закінчення вищої освіти в 1858 році працював архітектором у Відні. З 1860 року перейшов на роботу на Галицьку залізницю імені Карла Людвіга, де працював над проєктом Чернівецького вокзалу — першого двірця Львова, який стояв на місці збудованого на поч. XX століття за проєктом Владислава Садловського. Одночасно з цим працював над проєктом будинку пенсійного фонду залізниць у Відні.
Зі створенням товариства Львівсько-Чернівецької залізниці в 1864 році Людвік Вежбицький перейшов сюди на роботу, де працював над проєктами вокзалів та інших споруд на станціях цієї залізниці. У 1867—1871 роках керував будівництвом залізниці між Чернівцями та Сучавою. У 1871 році повернувся до Львова, де працював керівником руху на Львівсько-Чернівецько-Ясській залізниці до її націоналізації (1889). У 1889—1894 роках керував департаментом генеральної дирекції залізниць Австро-Угорщини у Відні, а в 1894—1897 роках був керівником Станиславівської дирекції залізниць.
У 1897 році очолював Львівську дирекцію залізниць, керував будівництвом у Львові в 1901—1904 роках нового залізничного вокзалу. У 1905 пішов у відставку з посади директора.
Наукова праця та інші проєкти
ред.Людвік Вежбицький був різнобічною людиною. Окрім роботи на залізниці, був доцентом Львівської політехніки, послом (депутатом) Галицького сейму, радним (депутатом) міської ради Львова, цісарсько-королівським консерватором (охоронцем) пам'яток, видав низку наукових праць, зокрема, «Звіт археологічної виставки у Львові», серії «Взірці хатнього промислу селян на Русі», монографій «Замок в Олеську» і «Синагога у Яблонові», а також «Розвиток залізниць на Галичині від 1847 до 1890 р.» (через смерть автора продовження цієї розвідки залишилося в рукопису). Був організатором і керівником першої Крайової виставки у Львові 1877 року, а також одним із ініціаторів і організаторів Промислового музею у Львові. Для навчання дітей залізничників заснував у Львові школу (1895) і бурсу (1904), а для відпочинку — табір у Тухлі[2][3][4].
Окрім залізничних споруд, як архітектор був автором проєктів костелу в Кохавині біля Жидачева та міського казино у Львові (будинок на сучасному проспекті Шевченка, 13).
Сім'я
ред.Був одружений з Юлією Бортник, яка народила йому двох дітей — сина Олександра (1866) та доньку Марію (1867). Згодом Олександр став інженером. Донька Марія померла передчасно у дорослому віці.
Смерть і похорон
ред.Помер 18 грудня 1912 року у Львові. Похований на 59 полі Личаківського цвинтаря у родинному гробівці разом із батьком Ремігіаном, сином Олександром і донькою Марією та дружиною Юлією.
Нагороди
ред.Примітки
ред.- ↑ а б Стаття про Людвіка Вежбицького. на сайті «Імперські та королівські державні дороги» (пол.). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Ігор Мельник. Залізниця Львів–Чернівці як частина шляху до Індії // Zbruch, 01.09.2016. Архів оригіналу за 14 липня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
- ↑ Олекса Валько. Гуцульське мосяжництво // Zbruch, 18.05.2017. Архів оригіналу за 6 червня 2017. Процитовано 21 травня 2017.
- ↑ Ludwik Wierzbicki // Cesarsko-Królewskie Koleje Państwowe. Koleje żelazne w Galicji — Austro-Węgry. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 10 березня 2016.
- ↑ Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1891. — S. 167.(нім.)
- ↑ Відзначеня // Руслан, ч. 37 за 17 лютого (1 марця) 1899. — С. 3.
Джерела
ред.- Гранкін П. Е., Лазечко П. В., Сьомочкін І. В., Шрамко Г. І. Львівська залізниця. Історія і сучасність. — Львів: Центр Європи, 1996 — ISBN 966 — 7022-10-2