Луї Ніколя Даву
Луї́ Ніколя́ Даву́ (фр. Louis Nicolas Davout чи D'Avout, Davoust, 10 травня 1770 — 1 червня 1823) — полководець наполеонівських війн, герцог Ауерштедтський, князь Екмюльський (фр. duc d'Auerstaedt, prince d'Eckmühl), маршал Франції. Мав прізвисько «залізний маршал». Був єдиним наполеонівським маршалом, який не програв до 1815 жодної битви.
| Луї Ніколя Даву | |
|---|---|
 | |
| Народився |
10 травня 1770[1][4][…] Анну |
| Помер |
1 червня 1823[1][2][…] (53 роки) Париж[5] ·туберкульоз |
| Поховання | Grave of Louis Nicolas Davoutd |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція |
| Діяльність | політик, офіцер, воєначальник |
| Галузь | військова справа[6] |
| Знання мов | французька[1][6] |
| Учасник | Революційні війни і Наполеонівські війни |
| Роки активності | з 1788 |
| Титул | герцог |
| Посада | Mayor of Savigny-sur-Orged, Воєнний міністр Франціїd і пер Франції[d] |
| Військове звання | Маршал Імперії[d] і генерал[6] |
| Батько | Jean-François d'Avoutd |
| Мати | Françoise-Adélaïde Minard de Velarsd |
| Родичі | Adalbert de Beaumontd |
| Брати, сестри | Louis Alexandre Davoutd |
| У шлюбі з | Aimée Davoutd |
| Діти | Adélaïde-Louise d'Eckmühl de Blocquevilled, Joséphine Davout d'Auerstaedtd, Napoléon-Louis Davoutd і Adèle Napoléonie Davout d'Eckmühld |
| Автограф |
 |
| Нагороди | |
Біографія ред.
Виховувався в Брієнській військовій школі разом з Наполеоном; командував батальйоном під начальством Дюмур'є, брав участь у походах 1793–1795. Коли Дюмур'є зрадив республіканському правлінню, став першим, хто намагався заарештувати опального генерала.
Під час єгипетської експедиції багато в чому завдяки йому була здобута перемога під Абукіром.
У 1805 став маршалом та брав участь як в Ульмській операції, так і у битві під Аустерліцем, де його третій корпус витримав головний удар російсько-пруських військ.
У 1806 корпус в 26 000 під проводом Даву завдав нищівної поразки вдвічі чисельнішій армії герцога Брауншвейзького під Ауерштедтом, внаслідок чого він отримав герцогський титул.
У 1809 сприяв поразці австрійців при Екмюлі та Ваграмі, внаслідок чого отримав князівський титул.
У 1812, вже як командувач першого корпусу Великої Армії, був поранений у Бородинській битві; в 1813, після битви під Лейпцигом, замкнувся в Гамбурзі і здав його лише після повалення Наполеона.
Під час першої реставрації залишався без роботи; після повернення Наполеона з острова Ельби був призначений військовим міністром і командував військами біля Парижа, який віддав союзникам після битви при Ватерлоо лише за умови повної амністії для офіцерів, що під час «Ста днів» перейшли на бік Наполеона. В разі ненадання таких гарантій Даву обіцяв піти з армією за Сену і продовжити супротив. Одначе, як показав час, не зважаючи на обіцянки союзників, умова амністії виконана не була.
У період «білого терору» на судовому процесі проти маршала Нея, що завершився смертним вироком останньому, Даву був одним з небагатьох, хто без коливань став на захист маршала. Сам герцог Ауерштедтський не опинився на лаві підсудних з двох причин — через свою популярність у народі та через те, що виявився єдиним маршалом, котрий не приніс присяги королю Людовику XVIII, зберігши вірність Наполеонові, завдяки чому й уник обвинувачень у державній зраді.
У 1818 прийнятий при дворі Людовика XVIII, а в 1819 його було піднесено до звання пера Франції.
Помер 1 червня 1823 від туберкульозу легенів.
Відгуки сучасників ред.
«Це один з найбільш славних та чистих героїв Франції»
«Видатна людина, яку поки що не оцінено гідно»
Примітки ред.
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б Gallaher J. G. Encyclopædia Britannica
- ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
- ↑ Даву Луи Никола // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в Czech National Authority Database
Посилання ред.
- Даву // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- Даву Луи-Никола // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)