Відкрити головне меню

Луньов Олег Володимирович (Oleg Luniov; 17 березня 1973, Київ) — український художник. Працює в галузі живопису, театру, кіно.[1]

Народився у Києві. Навчався в Республіканській художній середній школі ім. Тараса Шевченка.[2] В десятому класі школи познайомився із сценографом Данилом Лідером, через якого зацікавився сценографією.[3] З 1992 року — учасник республіканських художніх виставок.[2]

1997 року закінчив Українську академію мистецтв (майстерня Данила Лідера, майстерня О. Бурліна, викладачі з фаху С. Зорук, В. Будніков).[1][2] З того ж року — головний художник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.[2]

З 2000 року — член Національної спілки художників України.[1]

Серед основних творів: «Рогоносець» (1998), «Глядачі на виставу не допускаються» (2001).[1]

Відомий серіями картин «До і після» (триптихи), «Десерт», «Девченки нашего двора» (портрети знайомих жінок, акторок Києва), «Оглядини».[4][5][6]

Родина і вчителіРедагувати

Олег Луньов народився у сім'ї митців. Його дідусь — дитячий письменник Грицько Бойко, дядько — драматург Вадим Бойко. Вітчим Олега Луньова — також письменник Валентин Тарнавський. Сусідами родини Луньова була родина живописця-академіка Сергія Григор'єва.[3]

Своїми головними вчителями Олег Луньов вважає Данила Лідера (сценографія), Сергія Молодчикова та Віктора Зарецького (живопис).[3]

Серед найулюбленіших художників Олега Луньова — Дієго Веласкес, Густав Клімт і П'єр-Огюст Ренуар.[3]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Луньов Олег Володимирович — Київська організація Національної спілки художників України.
  2. а б в г Луньов Олег — Платформа.
  3. а б в г Провокація як засіб привернення уваги до митця та його творів: чи завжди вона доречна? (продовження, гість Олег Луньов) // «Знакова постать» (ведучий Василь Шандро). — Радіо «Культура», 16.02.2014.
  4. Выставка Олега Лунева в галерея «Лавра» // GloUA, 11.11.2013.
  5. Открытие выставки Олега Лунёва — «До и После» 21.04.2012 — Smart Studio, 08.08.2012.
  6. Влад Роенко. Олег Лунев: «До и после» любви — Галерея Оксаны Лупич.

ПосиланняРедагувати