Відкрити головне меню

Ю́рій Анато́лійович Луговський (5 червня 1994(19940605), м. Червоноград, Львівська область, Україна — 9 березня 2018, с. Водяне, Волноваський район, Донецька область, Україна) — сержант Національної гвардії України, снайпер-розвідник полку «Азов», позивний «Баррет».

Луговський Юрій Анатолійович
UA-OR5-SGT-GSB-H(2015).png Сержант
YuriLygovski.jpg
Загальна інформація
Народження 5 червня 1994(1994-06-05)
Червоноград, Львівська область, Україна
Смерть 9 березня 2018(2018-03-09) (23 роки)
Водяне, Донецька область, Україна
поховання: Червоноград
Псевдо Баррет
Військова служба
Роки служби
Emblem of the Donbas Battalion.svg
 «Донбас» 2014—2015
AZOV logo.svg
 «Азов» 2015—2018
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Геральдичний знак - емблема МВС України.svg МВС України
Рід військ Emblem of the National Guard of Ukraine, 2017.svg Національна гвардія
Формування
AZOV logo.svg
 «Азов»
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції»
Нагрудний знак «За відзнаку в службі» (МВС України)

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 5 червня 1994 року у місті Червонограді Львівської області. Змалку прислуговував у храмі. Закінчив Червоноградську загальноосвітню школу № 9. Здобув спеціальність столяра, працював за фахом.

Перебував у лавах УНСО з літа 2012 року — у Львівському осередку, де не пропускав жодного військового вишколу. Після створення відокремленого Червоноградського осередку перейшов до нього, де навчав молодих побратимів. Завжди проявляв активну проукраїнську позицію, був активним учасником Революції Гідності в складі загонів УНСО.

 
Юрій Луговський на фронті з прапором УНСО, 2016 р.

З початком російської збройної агресії проти України у 2014 році пішов добровольцем до батальйону спецпризначення НГУ «Донбас», був стрільцем 3-го відділення 2-го взводу 1-ї роти, мав позивний «Пром». Пройшов бої за Іловайськ.

У лютому 2015 року перейшов в «Азов». Сержант, снайпер, заступник командира розвідвзводу 1-го батальйону особливого призначення Окремого загону спецпризначення «Азов» 18-го полку оперативного призначення, в/ч 3057 Східного ОТО НГУ. Захищав Широкине і Маріуполь. Ефективно працював на «нулі» по кілька місяців поспіль. В одному з боїв за Широкине у квітні 2015 року куля «Баррета» знищила бойовика-окупанта прямо під час зйомок пропагандистського сюжету російського телеканалу[1].

Загинув 9 березня 2018 року о 2:15 поблизу села Водяне у Приазов'ї від кулі ворожого снайпера, під час дуелі снайперських пар.

10 березня з бійцем попрощався особовий склад полку «Азов» у гарнізоні в селі Урзуф. Під час звернення до присутніх командир полку зазначив, що 14 березня «Баррет» повинен був отримати іменну вогнепальну зброю до Дня добровольця[2].

Похований на Алеї Героїв Червоноградського цвинтаря в селі Бендюга[3][4][5].

Залишились мати Наталія Луговська — психолог у реабілітаційному центрі бійців АТО в м. Соснівка, волонтер[6], — та сестра.

« Яким він був? «Натуральним», справжнім. Зі своїм світосприйняттям, — в один голос промовляють побратими. На перший погляд, Баррет був замкнутим, мовчазним. Він не любив про себе чи про родину говорити. На початку до людей з обережністю та деякою недовірою ставився. Проте насправді був веселим, комунікабельним. Під час бою ніколи не панікував. Часто був замислений. Дуже не любив дурнів, з ними він повністю обмежував спілкування. Ігнорував їх. З обережністю ставився і до дилетантів. Хороший солдат із духом справжнього воїна. Рідко було таке, аби тривалий час Баррет перебував на базі. Інколи мав і вільний час, який проводив із користю для себе: читав, займався фізичними вправами, слухав музику. До речі, любив українську музику. Позивний мав ще з батальйону «Донбас». Певний час ходив з однойменною гвинтівкою. Завжди залишався при власній думці. Якось у Водяному прийшла велика посилка воякам. Вони думали, що там щось смачне. Відкрили – а там повний ящик книжок. Баррет там бував у цих вояк часто. Побачивши такий «підгон», він спитав, чи можна взяти собі щось із того. На що командир дав згоду. Тоді Баррет вибрав собі одну з книг. Це була «Історія європейської цивілізації. Близький Схід» та містила близько 1000 сторінок. Весь час вдосконалювався. А як солдат був одним із досвідчених та незамінних. »

Зі спогадів побратимів[7].

Нагороди та званняРедагувати

Указом Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 року, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[8].

За особистий внесок у захисті суверенітету і територіальної цілісності України нагороджений:

19 квітня 2018 року присвоєно звання «Почесний громадянин міста Червонограда» (посмертно) .

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати