Лопатень
| Лопатень | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Лопатень у позашлюбному вбранні
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Calidris pygmeus (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||
| * Eurynorhynchus pygmeus * Platalea pygmea | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Лопатень[1] (Calidris pygmeus) — невеликий кулик родини баранцевих (Scolopacidae). Гніздиться на північному сході Росії. Назву птахові надано через унікальну форму дзьоба. Наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. чисельність лопатня різко скоротилася, тому МСОП включає його до видів на межі зникнення. З початку ХХ ст. здійснюються спеціальні програми щодо моніторингу популяції та реінтродукції цього кулика в природі. В Україні це рідкісний залітний птах.
Таксономія та систематика
ред.Лопатня вперше описав Карл Лінней у «Системі природи» в 1778 як as Platalea pygmea. Вид було включено до роду Eurynorhynchus Свеном Нільсоном (Sven Nilsson) у 1821. Лопатня включено до роду Calidris на початку ХХІ ст.[2][3]
Опис
ред.Морфологічні ознаки
ред.
Маса тіла близько 30 г, довжина тіла близько 15 см, довжина дзьоба 19-24 мм. У дорослого птаха в шлюбному вбранні пера спини і верхні покривні пера крил темно-бурі, з рудою облямівкою; верх голови темно-бурий, з рудими плямами; щоки і горло руді; воло руде, з темними рисками; груди, черево і підхвістя білі; махові пера темно-бурі, основа більшої частини другорядних біла, внутрішні другорядні майже цілком білі; хвіст бурувато-сірий, центральні стернові пера чорно-бурі; дзьоб чорно-бурий, характерно розширений на кінці; ноги чорно-бурі. У позашлюбному оперенні верх сірий, на перах світла облямівка; щоки, горло і низ тулуба білі, з бурим відтінком на волі. Молодий птах вбранням подібний до шлюбного дорослого, але верх строкатіший; низ білий, з рудим відтінком на шиї і волі.[4]
Звуки
ред.Видає трелі і дзижчання, як у цикади.
Поширення
ред.Лопатень має дуже вузький гніздовий ареал — гніздиться на північному сході Росії від Чукотського півострова на південь до основи Камчатського півострова. З місць гніздування мігрує на південь вздовж західного узбережжя Тихого океану через Росію, Японію, Північну Корею, Китай, Гонконг, Тайвань та В'єтнам. Основні місця зимівлі розташовані на півдні Китаю, В'єтнаму, Таїланду, Бангладеш і М'янми.[3] Протяжність міграційних шляхів становить близько 8 тис. км.
В Україні рідкісний залітний птах — його спостерігали на Чернігівщині та в Запорізькій області на Молочному лимані у ХХ ст., ці дані потребують додаткового підтвердження[4].
Чисельність
ред.У 1970-ті роки чисельність виду було оцінено в 2000—2800 гніздових пар[5]. Дослідження на Чукотці на початку 2000-х років виявили різке скорочення чисельності, після чого було налагоджено моніторинг на ключових ділянках гніздування. У 2009—2010 рр. гніздову популяцію оцінювали в 120—200 пар, що еквівалентно 240—400 дорослим особинам та 360—600 особин у цілому. Проте згодом таку оцінку назвали оптимістичною. На основі обліків птахів на місцях зимівлі популяцію нині оцінюють в 242—378 особин.[3]
Гніздування
ред.Моногамний вид з консервативними територіальними зв'язками — більшість пар повертаються на місця свого гніздування. Як правило, приступають до розмноження у віці двох років, хоча відомі випадки гніздування у віці одного року[6]. Гніздиться в мозаїчній тундрі приморської смуги з болотами та озерцями, найчастіше біля лагун та гирла річок не далі 5 км від узбережжя. На місця розмноження птахи прилітають на початку червня. Кожна пара охороняє територію площею 3-10 га, в межах якої годується та влаштовує гніздо. Кладка нараховує, як правило, 4 яйця (рідко 2-3), які насиджують самець та самка протягом 21,5-23 діб. У випадку загибелі кладки на початкових етапах насиджування може бути відкладена повторна. Пташенята виводкового типу, починають самостійно переміщуватися та годуватися у віці менше 1 доби. Виводок розпадається відразу після підйому молодих птахів на крило, що відбувається у віці 17-18 діб.
Живлення
ред.Використовує широкий спектр кормів та різноманітні методи їх збору. У тундрі живиться безхребетними, яких збирає з поверхні ґрунту, а також літаючими комахами та водними тваринами (ракоподібні, личинки комах). На відміну від інших побережників лопатень не здатен зондувати ґрунт у пошуках їжі через специфічний дзьоб. У період міграцій живиться на мілководних калюжах на мулисто-піщаному ґрунті, що залишається після відпливу.
Загрози
ред.Головними загрозами для існування виду вважають деградацію місць приморських ділянок на місцях міграції та зимівлі (розвиток промисловості, сільського господарства, забруднення). На місцях гніздування інколи гнізда можуть руйнувати песці і собаки.[3]
Охорона
ред.Статус виду у Червоному списку МСОП змінювався з «уразливого» у 2000 році до «загрозливого» у 2004 і до «виду, що перебуває на межі зникнення» у 2008. Лопатень включено до Додатків І і ІІ Бонської конвенції. План дій щодо збереження лопатня було розроблено в 2006 (Zöckler and Bunting, 2006) з подальшим оновленням у 2008 (Zöckler et al., 2008) та 2010 (Zöckler et al., 2010)
У 2012 році на півдні Чукотки стартував міжнародний проект, спрямований на збільшення продуктивності виду. Він полягає у зборі яєць лопатня, їх штучній інкубації, вирощування пташенят у напіввільних умовах та подальшому випуску молодих птахів у природу.[7]. Перші результати показали ефективність розробленої програми. Протягом 2012—2015 рр. пташенята вилупились з 81 % зібраних яєць, тоді як у природі ця цифра становить близько 30 %. Приблизно 2/3 пар, у яких було вилучено яйця, відклали повторні кладки та частина виростила пташенят. Таким чином, програма більше ніж удвічі збільшує успіх розмноження лопатня.
З 2011 року у Великій Британії, у Слімбриджі, було створено резервну популяцію лопатня у неволі, від якої сподіваються додатково отримувати потомство. Станом на 2015 рік тут утримували 24 птаха.[8]
Посилання
ред.- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ del Hoyo, J., Collar, N.J., Christie, D.A., Elliott, A. and Fishpool, L.D.C. 2014. HBW and BirdLife International Illustrated Checklist of the Birds of the World. Volume 1: Non-passerines. Lynx Edicions BirdLife International, Barcelona, Spain and Cambridge, UK.
- ↑ а б в г BirdLife International. 2017. Calidris pygmaea. (amended version published in 2016) The IUCN Red List of Threatened Species 2017: e.T22693452A110632822. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2017-1.RLTS.T22693452A110632822.en. Downloaded on 15 September 2017.
- ↑ а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ Флинт В. Е., Кондратьев А. Я. 1977. Опыт оценки тотальной численности редких стенотопных видов (на примере кулика-лопатня — Eurynorhynchus pygmeus) // VII Всесоюз. орнитол. конф. Тезисы докл. Киев, Наукова Думка. 2: 250.
- ↑ Томкович П. С. Пространственная структура популяции кулика-лопатня (Eurynorhynchus pygmeus) в области размножения // Современная орнитология. — 1992. — М., Наука. — С. 130—148.
- ↑ Проект охорони лопатня на сайті RSBP(англ.)
- ↑ Резервная популяция лопатня. — Сайт РОСИП [Архівовано 18 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
Джерела
ред.- Лопатень — Червона книга Російської Федерації (тварини), 2001 [Архівовано 16 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- Лопатень — сайт Російського товариства вивчення птахів [Архівовано 5 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- Сайт Міжнародної робочої групи збереження лопатня(англ.)
- Сайт про збережання лопатня [Архівовано 16 вересня 2017 у Wayback Machine.](англ.)