Вікіпедія

Лозовик Григорій Натанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лозовик.

Григо́рій Ната́нович Лозови́к (9 (21) серпня 1885(18850821), Брусилів, Київська губернія, Російська імперія — 22 жовтня 1936, Київ, УРСР) — український радянський історик Стародавнього світу та первісного суспільства, вчений-візантолог та дослідник культури Близького Сходу, професор кафедри давньої історії Київського університету (1930—1936).

Лозовик Григорій Натанович
Народився21 серпня 1885(1885-08-21)
Брусилів, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер22 жовтня 1936(1936-10-22) (51 рік)
Київ
ПохованняНаціональний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили»
КраїнаРосійська імперія, СРСР
Діяльністьадвокат
Alma materКиївський університет св. Володимира
Галузьісторія
ЗакладКиївський університет
Вчене званняпрофесор

Біографія

ред.

Григорій Натанович Лозовик народився 9 (21) серпня 1885у у містечку Брусилів Київській губернії у єврейській сім'ї. Батько був вчителем. Закінчив у 1898 році хедер, та упродовж 1900—1904 років склав екстерном іспити до атестата зрілості при Першій київській гімназії.

У 1904 році поступив до Київського університету на юрідичний факультет, який закінчив у 1910 році. Деякий час працював помічником присяжного повіреного. В 1910 році пішов добровольцем до армії, де служив у Оровайському 195-му піхотному полку, який був расквартирований тоді в Єкатеринбурзі, під командуванням полковника Павла Арістовича Коцебу (1865—1947). Допомогав П. А. Коцебу у написанні його книги про Балканську кризу, яку було надруковано в Єкатеринбурзі у 1911 році.[1]. 15 (28) липня 1912 року прийняв хрещення у лютеранській кірсі Св. Катерини у Києві. У 1912 році поступив на історико-філологичний факультет Київського університету, де навчався у Ю. А. Кулаковського та А. І. Сонні. Однак із початком Першої світової війни та революційними подіями 1917—1919 років в Україні припинив навчання. Викладав історію у школах Києва, часово працював у водному техникумі. У 1921 році склав іспити та отримав диплом про вищу історичну освіту у Вищому інституті народної освіти (створеному на базі гуманітарних факультетів расформованого Київського университету). У 1922 році став організатором та першим завідуючим навчальної частини у школі водного транспорту в системі шкіл фабрично-заводського учнівства у Києві. У тому ж році зайняв посаду викладача історії матеріальної культури та класової боротьби Київського архітектурного (пізніше — художнього) інституту.

Від середини 1920-х років розробляв проблеми давньої історії та середньовіччя, опублікував низку праць, присвячених історії розвитку суспільних форм, общини, міст та техніки. 31 жовтня 1925 року обраний науковим співробітником Харківської науково-дослідньої кафедри історії європейської культури Всеукраїнської академиії наук (ВУАН)[2]. Став спеціалістом з візантиністики, брав участь у Комісії з ізучення Візантійського письменництва та впливу його на Україну (скорочено — Візантологічної комісії) ВУАН. У 1931 році став вченим секретарем Комісії для досліджень з історії Близького Сходу ВУАН (скорочено — Близькосхідної комісії), що виникла у тому ж році на базі реорганізованої Візантологічної комісії. Написав монографію «Крестовые походы как программа универсальной папской теократии» (1931). На початку 1930-х років перейшов працювати у Київський інститут народної освіти, з 1933 року — професор кафедри давньої історії Київського університету.

28 лютого 1936 року був заарештований органами НКВС УРСР за хибним донесенням як член контрреволюційної троцькістської організації «Український троцькістський центр», ніби діючої у Київському університеті та інших вищих навчальних закладах. Разом із вченими та викладачами (усього 37 осіб) засуджений до вищої міри покарання — розстрілу. Був розстріляний 22 жовтня 1936 року у Києві та похований у лісах Биківні під Києвом[3]. Реабілітований Верховним судом СРСР 1 вересня 1956 року «за відсутності складу злочину».

Був одружений з Євгенією Марківною Співак (1888—1980); сини: Анатолій Григорович Лозовик (1914—1992) — інженер та Валентин Григорович Лозовик (1923—2006) — кандидат наук, доцент на кафедрі математики Київського політехнічного інституту.

Опубліковані праці

ред.
  • К чему стремятся социал-демократы. (Программа максимум). 1917(рос.);
  • Как выбирают президента в Америке. Киев: Свободная Россия, 1917(рос.);
  • Как выбирают президента во Франции. Киев: Свободная Россия, 1917 — 16 с.(рос.);
  • Задачи наших городов во время войны и революции. Киев: Свободная Россия, 1917 — 31 с.(рос.);
  • Що то таке вселюдське, рівне, просте та потайне виборче право. Київ, 1917. ― 12 с.; рос. м.: Что такое всеобщее, равное, прямое и тайное избирательное право. Киев: Свободная Россия , 1917. — 25 с.;
  • Что такое демократическая республика. Киев: Свободная Россия , 1917 — 31 с.(рос.);
  • Как возникло и пало рабство. М. ; Л. Молодая гвардия, 1922 г. — 78 с.(рос.);
  • История общества. Руководство для школьного фабзавуча, профшкол, рабфаков и маркскружков. Ч. 1: Доисторическая культура. 2-е изд., испр. Киев: Сорабкоп (Киевский союз Рабочих и крестьянских обществ потребителей), 1924; Ч. 2: Культура эпохи бронзы и железа. Киев, 1925(рос.); укр. м.: Історія громади. Київ, 1926;
  • Від мотики до машини. Харків: Червоний шлях, 1925. — 160 с.; рос. м.: От палки до машини. Культурно-исторические очерки. М. ; Л. Молодая гвардия. 1926;
  • На світанку капітализму. Київ, 1926; рос. м.: Общество на заре промышленного капитализма. М. ; Л. 1928;
  • Історія класової боротьби з найстаріших часів. Київ, 1927;
  • Как произошли города: Научно-популярная литература. М. ; Л. : Мол. гвардия, 1927. — 78 с.(рос.);
  • Десять лет русской византологии (1917—1927) // Историк-марксист. 1928. Т. 7. С. 228—238(рос.);
  • Рецензія до кн.: Богораз-Тан В. Г. Христианство в свете этнографии. Государственное издательство, М. ; Л., 1928 // Историк-марксист. 1928. Т. 8. С. 203(рос.);
  • Федор Иванович Успенский (1845—1928) (Некролог) // Историк-марксист. 1928. Т. 9. С. 110—114(рос.);
  • Творчий шлях академіка Ф. I. Успенського // Східний світ. 1928. № 6. С. 13-20 (резюме франц. м.: С. 284—285);
  • До підсумків 1-ї Всесоюзної конференції істориків-марксистів // Прапор марксизму. 1929. № 1;
  • Джон Бері, як історик Візантії (Доповідь читана в Візантологічній Комісії ВУАН) // Прапор марксизму. 1929. № 6. С. 241—247;
  • Рецензія до кн.: Stein E.[de] Geschichte des spätrömischen Reiches. Bd. 1. Wien, 1928 // Историк-марксист. 1929. Т. 14. С. 197—199(рос.);
  • Нове дослідження арабо-візантійських взаємин VII—X віків: Про доповідь В. М. Рамзея[en] «Спроба арабів завоювати Малу Азію (641—964 по Р. Х.) та причини їхніх поразок» // Східний світ. 1930 № 10–11(1–2). № 1 С. 402—404, № 2 С. 237—244;
  • Рецензія до кн.: Неусыхин А. И. Общественный строй древних германцев. М. 1926 // Прапор марксизму. 1930. № 1;
  • До генези ікони, як об'єкта християнського культу // Революція й релігія. Збірник Комісії для дослідження релігійної ідеології. Х.; К.: Держвидав України. 1930.  — 215 с. — Книга 2. С. 133—197;
  • Крестовые походы, как программа универсальной папской теократии. / Центр. совет Союза воинствующих безбожников СССР. — Москва: Московский рабочий, 1931. — 54 с.(рос.);
  • М. М. Покровський на полі сходознавства // Україна. 1932. № 1/2.

Література

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Коцебу П. А. Политическое, экономическое и военное значение присоединения Боснии и Герцеговины к Австро-Венгрии. — Екатеринбург: тип. газеты «Уральская жизнь», 1911(рос.)
  2. ↑ Шевченко Л. В. Григорій Натанович Лозовик. В кн.: Зневажена Кліо. К., 2005
  3. ↑ Сергій Білокінь «Биківня і Вінниця в історіографії терору». Архів оригіналу за 6 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лозовик_Григорій_Натанович&oldid=42783678