Лисиціан Степан Данилович
Степан Данилович Лисиціан (вірм. Ստեփան Լիսիցյան; 22 вересня (4 жовтня) 1865, Тифліс, — 4 січня 1947, Єреван) — відомий російський і радянський педагог, учений, етнограф, філолог, географ, засновник і перший голова Вірменського географічного товариства. Заслужений діяч науки Вірменської РСР (1945), доктор географічних наук, професор (1941).
| Лисиціан Степан Данилович | |
|---|---|
| Народився |
22 вересня 1865[1] або 23 вересня 1865[2] Тифліс, Кавказьке намісництво, Російська імперія[3][1][2] |
| Помер |
4 січня 1947[3][1][2] (81 рік) Єреван, Вірменська РСР, СРСР[3][1][2] |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} СРСР |
| Національність | вірмени[1] |
| Діяльність | етнограф, історик, географ, філолог, викладач, громадський діяч |
| Alma mater |
Перша тифліська чоловіча гімназіяd (1884)[1] Варшавський університет (1889)[1] |
| Галузь | етнографія, географія і філологія |
| Заклад |
Геворкянська теологічна семінарія[1] Нерсісянська школа[1] Q16388115?[1] Єреванський державний університет[1] Національний історичний музей Вірменії[1] Вірменський державний педагогічний університет |
| Вчене звання | професор[1][2] |
| Науковий ступінь | доктор географічних наук[1] |
| Батько | Daniel Lisitsyand |
| Брати, сестри | Sahak Lisitsyand |
| Діти |
Srbui Lisitsiand Levon Lisitsyand Q4263124? |
| Нагороди |
  |
 Лисиціан Степан Данилович у Вікісховищі | |
Біографія ред.
.JPG)
Степан Лисиціан народився 4 жовтня 1865 року в Тифлісі в родині генерала медичної служби Данила Христофоровича Лисиціана. У 1889 році закінчив історико-філологічний факультет Варшавського університету, після чого займався викладацькою діяльністю в духовних семінаріях Геворкян і Нерсісян. У 1898 році разом зі своєю дружиною Катаріні Лисиціан (Ахашян) відкрив в Тифлісі вірменську початкову школу, згодом перетворену в гімназію. Спільно з Ованесом Туманяном і Левоном Шантом склав і видав підручник вірменської мови «Лусабер», що став на той момент головним посібником з вірменської мови в Закавказзі і використовувався у вірменських школах різних країн світу аж до 1960-х років.[4]
У 1924 році Степан Лисиціан переїхав до Єревана, де продовжив свою викладацьку діяльність в Єреванському державному університеті. Одночасно він займався дослідження географії і етнографії Вірменії, видав ряд наукових праць у цій області. З 1928 року і аж до своєї смерті в 1947 році Степан Лисиціан завідував етнографічним відділом Державного історичного музею Вірменії, нині носить його ім'я.
Родина ред.
Всі троє дітей Степана Лисиціана стали відомими вченими.
- Лисиціан Левон Степанович (1891-1921) — історик, філолог, мистецтвознавець[5]
- Лисиціан Србуї Степанівна (1893-1979) — мистецтвознавець, доктор історичних наук
- Лисиціан Назелі Степанівна (1906-2005) — економіст, доктор економічних наук
Нагороди ред.
- Заслужений діяч науки Вірменської РСР (7.04.1945)[6].
- Орден Трудового Червоного Прапора (24.11.1945).
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
- ↑ а б в г д Вірменська коротка енциклопедія — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 2.
- ↑ а б в Лисициан Степан Данилович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Школа «Лусабера». Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 17 червня 2018.
- ↑ Неистовый исследователь и патриот[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Хронография Еревана = Երևանի տարեգրությունը. — Ер.: Музей истории города Еревана, 2009. — С. 97. — 240 с.
Посилання ред.
- Лисициан Степан Данилович — стаття з Великої радянської енциклопедії.
- Декілька сторінок з історії родини Лисиціан[недоступне посилання з квітня 2019]
- Кусикьян И., С. Д. Лисициан. Некролог [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // "Советская этнография". — 1947. — № 2. — С. 232-234.
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |