Відкрити головне меню

Лестер дель Рей (англ. Lester del Rey; нар. 2 червня 1915 — 10 травня 1993) — американський письменник-фантаст і редактор Del Rey Books. Лауреат премії «Гросмейстер фантастики» за заслуги перед жанром (1991).

Лестер дель Рей
Лестер дель Рей.jpg
Ім'я при народженні Lester del Rey
Народився 2 червня 1915(1915-06-02)
Клайдсдейль, Міннесота, США
Помер 10 травня 1993(1993-05-10) (77 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність письменник-фантаст редактор
Alma mater Університет Джорджа Вашингтона
Мова творів англійська[1]
Напрямок наукова фантастика
Жанр наукова фантастика
У шлюбі з Judy-Lynn del Rey[d]
Премії Неб'юла, Skylark, Balrog Awards

Commons-logo.svg Лестер дель Рей у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

ДитинствоРедагувати

Лестер дель Рей народився 2 червня 1915 року в Клайдсдейле (штат Міннесота, США) у небагатій фермерській родині, що переїхала з Латинської Америки. Мати Лестера померла одразу після пологів. Батько Франсиско Сієрра-і-Альварес дель-Рей-і-де-Лос-Уэрдес, розміняв шостий десяток. Незабаром у хлопчика з'явилася мачуха, якої він абсолютно не хотів підкорятися. Родина була дуже бідною. Ще підлітком майбутній письменник почав самостійно заробляти на життя. З 12-ти років він пішов на роботу в заїжджий цирк. Потім збирав фрукти в штаті Вашингтон, був водоносом в Айдахо, чистильником чобіт в Чикаго, кухарем в мексиканському ресторанчику в Каліфорнії, прцював він і в Мексиці, і, навіть, на Алясці. Ще в школі Лестер дуже полюбив читати. Дуже полюбляв наукову фантастику, в тому числі твори Жуля Верна, Герберта Уеллса, Вільяма Берроуза.

ОсвітаРедагувати

В 1927 році Лестер закінчив початкову школу, почав вчитися в середній школі, яку так і не закінчив. В 1930 році він роздобув довідку про закінчення середньої школи і поступив до Університету Джорджа Вашингтона, на факультет журналістики. Провчившись два роки, він кинув університет в 1932 році. Освіта залишилась не закінченою.

ЮністьРедагувати

У 1930 році, у віці 15-ти років, в Мексиці, Лестер одружився. Однак, ця історія закінчилась тагічно: через три місяці після одруження його дружина впала з коня і загинула. Юнак повернувся в батьківський будинок а потім переїхав в Вашингтон, до свого дядька Джорджа Неппа, який прийняв Лестера як сина. Займаючись в університеті журналістикою, слухаючи курси природничих наук і підробляючи у дядька машинописом, Лестер так і не зміг вирішити, чим займатися далі. До 1937 року Лестер працював секретарем і рахівником в одній столичній фірмі. Незабаром, за його словами, вся його родина, крім сестри, загинула в автокатастрофі. Новина підкосила його, і врятувало його життя лише екстрене втручання лікарів, що наполягли на операції. Лікування і похорони родичів з'їли останні кошти, і в 22 роки Лестер Дель Рей опинився на вулиці без житла, роботи і без грошей. Він знову продавав журнали, розносив пошту, мив посуд у ресторані. Це приносило 5-6 доларів в тиждень, майбутнє виглядало абсолютно безпросвітним. Єдиним «променем світла» залишалася література. Лестер Дель Рей відкрив для себе англійську і американську поезію, спробував писати вірші сам, але швидко охолов до цього заняття, вирішивши, що не володіє поетичним талантом.

ТворчістьРедагувати

Початок літературної діяльностіРедагувати

Перше своє фантастичне оповідання «The Faithful», що вийшло в 1938 році, історію про цивілізацію розумних псів, що йде на зміну людству, Лестер дель Рей написав за одну ніч. Російською мовою оповідання було опубліковане під назвою «Вірний, як пес»[2]. Протягом перших десяти років Лестер був пов'язаний лише з Кемпбеллом, і публікувався лише в «Astounding Science Fiction», випустивши в «ASF» понад 40 творів. Вже друге опубліковане оповідання Дель Рея, «Олена Лав», що було опубліковане в тому ж 1938-му році, стало класикою наукової фантастики про роботів. В оповіданні «Реинкарнат» (1940) Дель Рей вперше в науковій фантастиці описав кіборга. В своїх творах Дель Рей розглядав проблеми, пов'язані з технікою під етичним кутом зору. В його творах на першому плані — психологія героїв. цікава в цьому плані новела «Корпорація „Майбутнє“» (1941)[3], герой якої — фанатичний пуританин. Потрапивши після смерті на небо, він відмовляється вірити своїм очам: поруч з ним розгулюють під небесними кущами ті, кого герой в земному житті вважав закоренілими злочинцями! Інший приклад більш ніж вільного поводження з релігійними і міфологічними сюжетами — розповідь «Сопілки Пана» (1940), герой якого, грецький бог з ріжками і копитами, змушений заробляти на життя грою в джаз-ансамблі, після того як помер його останній жрець на Землі.

Класик жанруРедагувати

Дель Рей став живим класиком жанру, опублікувавши свій перший роман «Нерви»[4] (1942, доопрацьований до роману — 1956). Аварія на атомній електростанції загрожує знести з лиця землі половину США. Світ поставлений на межу глобальної ядерної катастрофи. А єдина людина, здатний впоратися з некерованою реакцією, живцем похований в радіоактивних нетрях… У 1942 році вийшов в світ роман Дель Рея «Нерви». З цього часу автор став живим класиком жанру. Аварія на атомній електростанції загрожує знести з лиця землі половину США. Світ поставлений на межу глобальної ядерної катастрофи. А єдина людина, що може впоратися з некерованою реакцією, живцем похована в радіоактивних нетрях…

У 1950-і роки дель Рей був одним з головних письменників-фантастів, які пишуть для підлітків (поряд з Робертом Хайнлайном і Андре Нортон). У 1954 році Дель Рей у співавторстві з Ф. Полом (під загальним псевдонімом Чарльз Шаттерфильд) опублікував у журналі повість «Більше ніяких зірок». Повість сподобалася читачам, і Дель Рей запропонував Полові переробити повість роман. Пол був зайнятий іншими проектами і дозволив співавтору самостійно зробити це. І Дель Рей самостійно доповнив і переписав повість, і під назвою «Небо падає» (1963, доопрацьовану у 1973), вона увійшла в «золотий фонд» фантастичної прози.

Серед сольних романів Дель Рея можна виділити такі романи як: «Поліція вашої планети» (1953) — це один з найкращих творів американської наукової фантастики, що розповідає про колонізацію інших космічних світів; «Одинадцята заповідь» (1962, доопрацьований в 1970), що являє собою приклад уїдливої соціальної сатири, причому, спрямованої на адресу римсько-католицької церкви недалекого майбутнього. Нарешті, драматична сюжетна колізія в романі «Псимати» (1971): його герой, виявивши у себе екстрасенсорні здібності, одночасно дізнається, що всіх телепатів в майбутньому чекає невідворотне божевілля…

Наприкінці 1970-х років Дель Рей написав історію американської «журнальної» наукової фантастики ХХ століття — «Світ наукової фантастики: 1926—1976. Історія субкультури». Потужний поштовх до написання цієї книги дав його духовний учитель Джон Кемпбелл. Це одна із самих добротних і ясно написаних книг такого роду.

Особливий інтерес представляє класифікація фентезі, яку запропонував Дель Рей, виділяючи 5 її категорій :

  • епічну (epic fantasy), що розповідає про боротьбу персоніфікованих добра і зла в іншому фентезійному світі (епопея «Володар кілець» Джона Р. Р. Толкіна, С. Дональдсон, Т. Брукс і ін.);
  • героїчну фентезі з дією в стародавній варварській епосі, «література меча і магії» (sword-and-sorcery, Конан, Р. Говарда);
  • оповідання жахів (weird stories або macabre stories) з темними силами та істотами абстрактного зла, що викликають ірраціональний страх (оповідання Говарда Лавкрафта);
  • гумористичну фентезі (whimsy), що насичена іронією по відношенню до магії і всього надприродного (Пірс Ентоні з нескінченним циклом «Ксанф»);
  • fantastic марнославства — це те, що зазвичай називають «літературною фантастикою». Традиційні прояви фентезі, так само як і наукової фантастики, у таких творах зазвичай відсутні — немає ні зорельотів, ні магів з драконами. Сюжетоутворюючим елементом служить якась фантастична істота або подія, що виходить за рамки ординарного, але не має нічого магічного і надприродного: наприклад, герой бачить прекрасну дівчину тричі за своє життя, кожен раз у вирішальні моменти, але так і не дізнається, хто вона і який між ними існує зв'язок. Типовий приклад — «Двері в стіні» Герберта Уеллса[5].

Кар'єраРедагувати

Лестер дель Рей, окрім літературної займався і іншою діяльністю. У роки війни він працював на авіаційному заводі компанії «Макдонелл» в Сент-Луїсі. Після війни, з 1947 року — літературним агентом в одному з найвідоміших агентств США, що спеціалізувалися на науковій фантастиці, «Скотт Мередіт». І нарешті, зробив собі ім'я як талановитий журнальний редактор, який очолював у різні роки до десятка таких періодичних видань наукової фантастики — «Space Science Fiction», «Science Fiction Adventurer», «Fantasy Fiction» (разом з Гаррі Гаррісоном), «Rocket Stories» та інші. Крім того, Лестер Дель Рей на початку 70-х викладав курс фентезі в Нью-Йоркському університеті.

Разом із своєю четвертою дружиною, Джуді-Лінн Бенджамен, що працювала головним редактором відділу наукової фантастики у видавництві «Баллантайн», дель Рей створив і очолював самостійний підрозділ, фактично, самостійне видавництво, яке так і називалося — «Дель Рей букс». В цьому видавництві вийшли книги десятків нових талановитих авторів американської наукової фантастики і фентезі.

Помер «Гросмейстер» наукової фантастики, і Великий Редактор в 1993 році.

Дивні таємниціРедагувати

Дель Рей часто говорив, що Лестер дель Рей — це його псевдонім. А справжнє ім'я: Рамона Феліпе Сан Хуана Маріо Силвио Енріко Сміта Хіткурт-Брейса (це ім'я) Сиерре-і-Альвареса-дель-Рей-і-де-Лос-Вердеса (а це прізвище). Однак, після його смерті сестра дель Рея почала стверджувати, що його справжнє ім'я було Леонардо Кнапп, а Лоуренс Уотт-Еванс казав, що Дель Рей не хто інший, як Леонард Стамм.

Дель Рей також стверджував, що його сім'я загинула в автокатастрофі в 1935 році. Тим не менш, його сестра заявила, що в аварії в 1935 році загинула лише його перша дружина, а зовсім не батьки або брат з сестрою.

БібліографіяРедагувати

  • Піратський прапор для Монтерея (1952, A Pirate Flag for Monterey — не фантастика)
  • Загублені на Марсі (1952, Marooned on Mars, юнацька фантастика)
  • Ракетний жокей (1952, , під псевдонімом Philip St. John)
  • Атака з Атлантиди[en] (1952, Attack from Atlantis, для юнацтва)
  • Таємнича планета (1952, The Mysterious Planet, під псевдонімом Kenneth Wright)
  • Битва на Меркурії (1953, Battle on Mercury, під псевдонімом Eric Van Lhyn)
  • Ракети у нікуди (1954, Rockets to Nowhere, юнацька фантастика, під псевдонімом Philip St. John]
  • Крок до зірок (1954, Step to the Stars, юнацька фантастика)
  • Переважний ризик (1955, Preferred Risk, під псевдонімом Edson McCann, співавтор: Фредерік Пол)
  • Місія на Місяць (1956, Mission to the Moon, юнацька фантастика)
  • Нерви (1956, Nerves)
  • Поліція вашої планети (1956, Police Your Planet, під псевдонімом Eric Van Lhyn)
  • Печера списів (1957, The Cave of Spears)
  • Бляха ганьби (1959, Badge of Infamy)
  • День гігантів (1959, Day of the Giants, доробка новели «When the World Tottered»)
  • Тунель крізь час[en] (1960, Tunnel Through Time, юнацька фантастика)
  • Місяць повстання[en] (1961, Moon of Mutiny, юнацька фантастика)
  • Застава на Юпітері (1963, Outpost of Jupiter, юнацька фантастика)
  • Одинадцята заповідь (1962, The Eleventh Commandment)
  • Небо падає[en] (1963, The Sky is Falling, розширена та перероблена версія повісті «No More Stars», написаної в співавторстві з Фредеріком Полом)
  • Телепат (1971, Pstalemate)
  • Сльози мають зачекати (1978, Weeping May Tarry, співавтор: Реймонд Ф. Джоунз)

Книги Пола Фейрмена, написані у «співавторстві» з Дель Реєм на основі його повістей та оповідань:

  • The Runaway Robot (1965, співавтор: Paul W. Fairman)
  • Siege Perilous (1966, співавтор: Paul W. Fairman)
  • The Infinite Worlds of Maybe (1966, співавтор: Paul W. Fairman)
  • The Scheme of Things (1966, співавтор: Paul W. Fairman)
  • Rocket from Infinity (1967, співавтор: Paul W. Fairman)
  • Prisoners of Space (1968, співавтор: Paul W. Fairman)

НагородиРедагувати

У 1991 році визнаний «Гросмейстером фантастики» (див. Меморіальна премія «Гросмейстер фантастики» імені Деймона Найта).

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати