Леопард колоколо

вид ссавців
Леопард колоколо

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Котові (Felidae)
Рід: Леопард (Leopardus)
Вид: Леопард колоколо
Leopardus colocolo
(Molina, 1782)

Синоніми
Felis colocola
Oncifelis colocolo
Lynchailurus colocolo
Посилання
Вікісховище: Leopardus colocolo
Віківиди: Leopardus colocolo
EOL: 1053888
ITIS: 726251
МСОП: 15309
NCBI: 61406
Fossilworks: 224069

Леопард колоколо[1] (Leopardus colocolo) — невеликий південноамериканський плямисто-смугастий хижий ссавець із роду леопард (лат. Leopardus) родини котових (Felidae). Назва ймовірно пов'язана з давнім арауканським героєм Колоколо[2]. Кішка мешкає на західних схилах Анд та півночі Чилі. Донедавна колоколо включав у себе наразі незалежні види пампаської (Leopardus pajeros) та пантанальської кішки (Leopardus braccatus). Деякі вчені все ще приписують ці два види до колоколо.

Таксономічні примітки

ред.

В 1994 Гарсія Переа (ісп. Garcia Perea) припустив, що цей вид можна розділити на 3 окремих види: Lynchailurus colocolo, L. pajeros, та L. braccatus на основі морфологічних ознак. Однак генетичний аналіз підтримує існування популяційного поділу в цьому виді, але не на рівні видів (Johnson et al. 1999). Генетичний підрозділ (Уругвай та південна частина Бразилії; Болівія та північна частина Чилі, західна Аргентина і центральний Чилі: Johnson et al. 1999) дещо відрізняється від підрозділів, визнаних Гарсією Переєю на основі морфології (центральний Чилі; Анди від Еквадору і з півдня через Аргентину та Уругвай, Парагвай і Бразилію).

Крім того, в 2007 Коссіос (ісп. Cossios) та Аньєрс (ісп. Angers) знайшли шість високо розбіжних клад у генетичному аналізі Андського населення (Перу, Болівія, Аргентина). Підвидоподібні та географічні підрозділи у цьому виді вимагають подальшого вивчення. Зона гібридизації між L. colocolo і L. tigrinus була знайдена шляхом генетичних аналізів зразків із центральної Бразилії (Johnson et al. 1999, Eizirik et al. 2007).[3]

Систематика

ред.

Якщо розглядати Leopardus braccatus (пантанальська кішка) і Leopardus pajeros (пампаська кішка) окремими видами, Колоколо поділятиметься на два підвиди[4]:

  • L. c. colocolo: забарвлення червоно або темно-сіре з іржаво-коричневими смугами на боках і двома смугами на кожній щоці, корицева верхня сторона вух із чорними краями та кінчиками. Є 4–5 червонуватих кілець на хвості (зовнішні два темніші), темно-коричневі смуги на ногах, чорні плями на грудях, і білуватий низ із іржаво-вохровими смугами. Підвид мешкає в центральній частині Чилі в субтропічних, ксерофітних лісах на висотах до 1,800 метрів.
  • L. c. wolffsohni: подібний зовнішній вигляд, але боки мають великі, червоно-коричневі розеткоподібні плями з темнішими кордонами, верхня сторона вух чорна з сіруватою основою і невеликою сірою плямою. Є, як правило, 8 кілець на хвості (того ж кольору, що бокові плями), а також насичено темно-коричневі (майже чорні) смуги на ногах і плями / смуги на нижніх частинах тіла. Живе в північній частині Чилі в колючих чагарниках і парамо. Три особини були сфотографовані на висотах між 2,000 і 4,100 метрів.

Зовні колоколо відрізняється від пантанальської кішки більшим розміром, кольором волосяного покриву і малюнком на хутрі. Деякі пампаські кішки такого ж розміру, як колоколо; деякі підвиди пампаської кішки мають той же колір волосяного покриву і малюнок як колоколо з підвиду L. c. wolffsohni[5]

Генетика

ред.

Генетичні дослідження показали, що філогенетична роду Leopardus відокремилася від лінії спільного предка 8 млн років тому. Найближчі види L. jacobita й L. colocolo розділились трохи більше ніж 1.5 млн років тому[6].

Філогенетичне древо роду Leopardus

   Leopardus   

 Leopardus pardalis — Оцелот

 Leopardus wiedii — Маргай

 Leopardus colocolo — Колоколо

 Leopardus jacobita — Андська кішка

 Leopardus tigrinus — Онцила

 Leopardus guigna — Кодкод

 Leopardus geoffroyi — Леопард Жофруа


Ареал

ред.

Мешкає на трав'янистих рівнинах Південної Америки (Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Еквадор, Парагвай, Перу, Уругвай), серед чагарників, рідколісся, й зрідка у заплавах бразильських пантанал і в напівпосушливих холодних пустелях Патагонії. Зустрічається у високогірних районах Анд, хоча вид був записаний на висотах більш ніж 5,000 м (Nowell & Jackson 1996), більшість записів стосуються більш низьких висот (в середньому 3,567 м, в порівнянні з 4,236 для андської кішки (Perovic et al. , 2003).[3]

В 2016 році вперше колоколо було виявлено в пустелі Сечура[7].

Зовнішній вигляд

ред.

Довжина голови й тіла: 42–79 см, довжина хвоста: 22–33 см, вага: 3—3.7 кг[8]. Висота в плечах 300–350 мм. Забарвлення від жовтувато-білого й сірувато-жовтого до коричневого, сіро-коричневого, сріблясто-сірого й світло-сірого. Поперечні жовті чи коричневі смуги присутні на спині та боках. Дві смужки йдуть від очей по щоках і зустрічаються під горлом. Колір, малюнок і текстура шерсті значно змінюється протягом широкого діапазону проживання колоколо. Хутро довге. Хвіст пухнастий. Мордочка широка. Вуха загострені[9].

Життя

ред.
 
Замальовка Вільяма Жардіна 1846

Поведінка

ред.

Колоколо — перш за все нічні мисливці, але їх нерідко зустрічали під час полювання і в денний час. Кішка в основному наземна тварина, але при потребі може залізти на дерево[9]. Вокальний репертуар подібний до репертуару інших малих котячих, і включає шипіння, фиркання, нявкання, булькання і муркотіння[2]. Довге хутро на спині, яке може бути до семи сантиметрів у довжину, стоїть прямо, коли кішка нервує або налякана, створюючи видимість що вона набагато більша, ніж насправді[8].

Живлення

ред.

Колоколо полює на малих ссавців, таких як кавієві та віскаші, птахів (наприклад, схованохвости), а також на ящірок і великих комах.

Життєвий цикл

ред.

Кішка народжує від одного до трьох кошенят. Дітонародження, що відбувались в неволі не показали жодної вказівки на сезонний пік народження. Народжене в зоопарку Цинциннаті маля важило 132 грами.[2] Середня тривалість життя становить дев'ять років, але деякі особини прожили більше 16 років[8][10][8].

Загрози та охорона

ред.

Втрата середовища проживання (перетворення в сільськогосподарські орні землі) і деградація (шляхом випасу худоби) вважається серйозною загрозою для цього виду у більшій частині ареалу. Загрозою також є вбивство для захисту птахівництва і полювання для традиційних культурних цілей у високих Андах. Є втрати L. colocolo на дорогах[3].

Не дивлячись на факт, що шкури колоколо не мають жодного комерційного значення, значне число шкур, як відомо, було присутнє в обороті міжнародної торгівлі хутром. Між 1976 і 1979 7,8239 зразків на суму $1,8 мільйона, як повідомлялось, експортували з Буенос-Айреса, Аргентина. Число шкур в торгівлі різко зменшилося у 1980-х, скоротившись до 361 в 1983 і до нуля в 1984. Це різке зниження збігається з підсиленням законодавства, що забороняє полювання, торгівлю, і комерційний експорт в Аргентині.[2].

До Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) колоколо занесений як вид, що близький до загрозливого стану, тому що майбутні зниження чисельності популяцій в результаті перетворення середовища існування можуть призвести до його кваліфікації як вразливого виду. Вид включений в Додаток II СІТЕС. Вид охороняється національним законодавством на більшій частині свого ареалу. Полюванням заборонене в Аргентині, Болівії, Чилі та Парагваю, правила полювання встановлені в Перу. Живе в багатьох захищених територіях (13 в Аргентині, Pereira et al. 2002)[3].

Посилання

ред.
  1. Решетило О.С. Зоогеографія. — Львів : Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2013. — С. 80. — ISBN 978-966-613-977-4.
  2. а б в г Melvin E. Sunquist, Fiona Sunquist. Wild cats of the world. — University of Chicago Press, 2002. — С. 201—204. — ISBN 0226779998. (англ.)
  3. а б в г Pereira, J., Lucherini, M., de Oliveira, T., Eizirik, E., Acosta, G. & Leite-Pitman, R. 2008. Leopardus colocolo. In: IUCN 2013 [Архівовано 6 січня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
  4. Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed) [Архівовано 1 вересня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
  5. Garcia-Perea, R. (1994). The pampas cat group (Genus Lynchailurus Severertzov 1858) (Carnivora: Felidae), A systematic and biogeographic review. American Museum Novitates 3096: 1–35. PDF [Архівовано 15 липня 2007 у Wayback Machine.] (англ.)
  6. Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68–75 PDF [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
  7. Garcia-Olaechea, A. and Hurtado, C. M. 2016. Pampas Cat conservation in northwestern Peru. Small Wild Cat Conservation News 2 [Архівовано 6 жовтня 2016 у Wayback Machine.]: 18.
  8. а б в г ARKive. Архів оригіналу за 8 січня 2018. Процитовано 5 січня 2014.
  9. а б Ronald M. Nowak. Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 251. — ISBN 0801880327.
  10. Sunquist, Mel; Sunquist, Fiona (2002). Wild cats of the World. Chicago: University of Chicago Press. с. 201–204. ISBN 0-226-77999-8.