Відкрити головне меню

Леон Вітан-Дубейковський

Білоруський архітектор, поет і громадсько-політичний діяч

Леон Вітан-Дубейковський або Леон Дубейковський, повне ім'я Леон Іванович Вітан-Дубейковський (біл. Лявон Іванавіч Дубейкаўскі; 7 (19) липня 1869, Дубейково Мстиславського повіту — 6 листопада 1940, Вільнюс) — білоруський політичний і громадський діяч, поет, інженер-будівельник, архітектор.

Леон Вітан-Дубейковський
Лявон Іванавіч Вітан-Дубейкаўскі
Lavon Vitan-Dubiejkaŭski.jpg
Народження 7 (19) липня 1869(1869-07-19)Дубейково Мстиславського повіту Могилевської губернії,
Flag of Russia.svg Російська імперіяБілорусь Білорусь
Смерть 6 листопада 1940(1940-11-06) (71 рік)Вільнюс,
Flag of the Lithuanian Soviet Socialist Republic (1953–1988).svg Литовська РСР
Литва Литва
Поховання цвинтар Расу
Національність білоруси
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Belarus (1918, 1991–1995).svg Білоруська Народна Республіка
Flag of Poland (1928–1980).svg Польська Республіка
Навчання Q65680626?, Інститут цивільних інженерів[d] (1903) і École Spéciale d'Architecture[d] (1910)
Діяльність архітектор, поет
Праця в містах Вільнюс, Смоленськ, Варшава
Архітектурний стиль неоготика, модерн
Членство Q1963748?, Q13028772? і Belaruskae navukovae tavarystva[d]
Леон Вітан-Дубейковський у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Народився 7 (19) липня 1869 в селі Дубейково Мстиславського повіту Могильовської губернії в родині дрібного шляхтича Яна Дубейковського і Агафії з роду Деружинських. Древній дворянський рід Дубейковських бере свій початок приблизно з XIV ст., від часів існування Мстиславського удільного князівства. Колись багатий рід, під час поділів Речі Посполитої збіднів і занепав[1]. Охрещений був у храмі Успіння Пресвятої Богородиці в Мстиславі[1].

Подорослішавши, Дубейковський почав збирати білоруський фольклор, самостійно опрацьовував усну народну творчість, пробував писати сам. На початку 1890-х рр. написав байку «Потягне вовк — потягнуть і вовка» і вірш «Буря».

Закінчив Мстиславське міське училище. У 17 років, всупереч волі батьків, які пропонували йому йти в писарі, Леон Дубейковський вирушив до Варшави і вступив на навчання на будівельника[1] в школу будівельних ремесел. Щоб заробляти гроші на навчання і проживання, вечорами підробляв на будівництві[1].

Початок професійної діяльностіРедагувати

Через два роки, маючи вже диплом професійного будівельника, повернувся на батьківщину. Від початку 1890-х рр. Дубейковський керував відновленням католицьких храмів в Мстиславі, Могильові, Орші, Кричеві, Чечерську, в селищах Свіслоч Осиповицького повіту і Смоляни Оршанського повіту. Під час реконструкції Смолянского костелу йому пощастило працювати разом з відомим архітектором Леоном Даукші, знайомство з яким багато в чому визначило подальший професійний вибір Дубейковського[1].

У 1894 році виграв патент на будівництво нового кам'яного храму в Смоленську. З 1896 по 1898 керував великою бригадою будівельників, яка виконувала основні роботи зі зведення храму. У 1897 р з метою кращої організації власної будівельної справи він заснував приватне інженерне «Товариство Л. Дубейковський і Ко»[1], яке виконувало будівельні, інженерно-проектні, цементні і реставраційні роботи[2], а через рік — завод залізобетонних виробів[1].

За деякий час виїхав на навчання до Петербурга, де через рік, в 1903 році[3], екстерном склав іспити на звання інженера-архітектора при Інституті цивільних інженерів[1]. Поряд із будівництвом цивільних будівель, на прохання місцевих православних священиків, Дубейковський збудував церкви в Ярцево і Монастирщина Смоленської губернії[1], які були закінчені в 1903 році[2]. У 1904 році побудував у Вязьмі кам'яний будинок казначейства, а в Смоленську — будівлю міської пошти (не збереглася)[2].

Під час російсько-японської війни і революційних подій 1905―1907 років, коли будівельні підприємства в Російській імперії переживали занепад, Леон Вітан-Дубейковський вирішив закрити свою справу, продав власний завод, поклав гроші в банк і виїхав до Парижа, де в 1907―1909 роках навчався в архітектурній школі[1], після закінчення в 1910 році отримав звання архітектора-художника[1].

Варшавський періодРедагувати

 
Нереалізований проект костелу в Янатруді Полоцького повіту. Архітектор Л. Дубейковський, 1916

Дубейковський влаштувався на роботу у Варшаві, в приватне архітектурно-будівельне бюро Лільпопа і Янковського. Набравшись за три роки професійного досвіду і склавши потрібний капітал, створив власну проектну фірму з будівництва промислових і житлових будинків. Одночасно викладав будівельну справу у Варшавському середньому промислово-технологічному училищі інженера Петровського. За його проектом була побудована фабрика братів Рингів, кілька прибуткових будинків у Варшаві. Входив до складу Кола архітекторів у Варшаві (пол. Koło architektów w Warszawie). Етапною для нього стала робота над приватним проектом палацового ансамблю по вул. Флора, 7 у Варшаві, який він виконав в стилі європейського модерну. Для будівництва архітектурного комплексу на початку 1914 році були проведені підготовчі роботи, але у зв'язку з початком Першої світової війни подальша праця припинилася[1].

Постійно виписував білоруську пресу і літературу, листувався з редакціями газети «Наша Нива» і католицьким тижневиком «Biełarus». Кілька разів відвідував Вільнюс, де близько познайомився з лідерами білоруського національного руху: братами Луцкевич, Вацлавом Івановским, Володимиром Сталигвою, о. Франциском Будько та ін. Допомагав матеріально видавничій групі «Загляне сонце і в наше віконце»[1].

Восени 1916 року Дубейковський приїхав до Петербурга, де отримав несподівану пропозицію від о. Франциска Будько зробити проект білоруського костелу в Янатруді. Завдяки клопотанню єпископа Едварда Роппа Франциск Будько домігся затвердження проекту від офіційної російської влади, але лютнева революція 1917 року перешкодила планам священика[1].

Участь у білоруському національному русіРедагувати

Період від 1917 року Дубейковський повністю віддав білоруській національній справі. До Білорусі він переїхав незадовго до більшовицького перевороту, знайшовши притулок у маєтку Михавці під Радошковичами в садибі білоруського літератора і політичного діяча Олександра Власова[1]. У 1917 році ― член Білоруського національного комітету в Мінську.

З 1 червня 1918 року постановою Народного Секретаріату Білорусі Леон Вітан-Дубейковський був затверджений головним урядовим архітектором Білоруської Народної Республіки. Він почав розробляти зразки державних національних нагород (ескізи цих зразків зберігаються в Білоруському державному архіві-музеї літератури і мистецтва). За завданням уряду БНР влітку того ж року архітектор завершив проект будівлі Першої білоруської національної гімназії в Будславі. Отримавши урядову грошову субсидію, Дубейковський сам особисто туди поїхав і очолив будівництво. Але польська окупація не дозволила йому завершити розпочатої справи. За наказом нової адміністрації Будславска білоруська гімназія була ліквідована як «притулок більшовизму»[1].

Щоб посприяти порозумінню польської і білоруської інтелігенції, він став одним з ініціаторів створення восени 1919 Польсько-білоруського товариства, до якого увійшли княгиня Магдалена Радзивілл, граф Єжи Чапський, Едвард Войнілович та інші відомі особистості. Твердо тримаючись ідеї незалежності Білорусі, Дубейковський сміливо виступав в білоруській пресі проти польського шовінізму. Вступив до лав Білоруської соціал-демократичної партії[1].

Знаючи хороші зв'язки Дубейковського у Варшаві, голова Ради міністрів БНР Антон Луцкевич затвердив його 15 червня 1919 року на посаду консула білоруського уряду в Польщі. На той час Дубейковський обіймав посаду архітектора в м. Янові Люблінського воєводства, але залишив прибуткове місце і виїхав до польської столиці захищати інтереси Білорусі. У жовтні 1919 року він ініціював створення Білоруського комітету у Варшаві, виконував обов'язки його голови[1]. Після еміграції Ради БНР працював в білоруському представництві у Варшаві 1919―1922.

Віленський періодРедагувати

 
Костел святих Петра і Павла в Дрисвятах Вітебської області, збудований у 1929 р. за проектом Л. Дубейковського

Від 1922 року жив у Вільнюсі, одружився з Юліаною Менке. Був президентом білоруської католицької парафії Святого Миколая, діячем Білоруського інституту господарства і культури. Брав участь у виданні газети «Білоруський фронт». Займався архітектурно-будівельними роботами, між іншим проектував церкву в селищі Відзи і костел в Дрисвятях. За участь у білоруському національному русі був переслідуваний польською владою.

Помер 6 листопада 1940 року у вже окупованому радянськими військами Вільнюсі. Похований на Вільнюському кладовищі Росса (Расу).

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Часопіс "НАША ВЕРА" :: 2/1998 :: РУПІЎСЯ ДЗЕЛЯ БОГА І ЛЮДЗЕЙ. media.catholic.by. Процитовано 2016-05-05. 
  2. а б в Ольга Машарова. Архитектура и строительство (№7 (206) 2009 г.). Калейдоскоп. ais.by. Процитовано 2016-05-05. 
  3. Вітан-Дубейкаўскі Лявон Іванавіч. Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т. 4: Варанецкі — Гальфстрым / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш. — Мн.: БелЭн., 1997. — 480 с.: іл. ISBN 985-11-0090-0 (т. 4), ISBN 985-11-0035-8

ДжерелаРедагувати

  • Vitan K. Lavon Vitan-Dubiejkauski: Da 85 uhodkaŭ naradżeńnia. — Niu Jork, 1954.
  • Архітэктура Беларусі. Энцыклапедычны даведнік. — Мінск, 1993. — ISBN 5-85700-078-5 (біл.)
  • Календарыюм // «Czasopis». — № 07—08/2004 (біл.)
  • Ляхоўскі У. Рупіўся дзеля Бога і людзей: Жыццёвы шлях Лявона Вітан-Дубейкаўскага // Наша вера. — 1997. — № 4. (біл.)

ПосиланняРедагувати