Марія Магдалена Радзивілл
Марія Магдалена Радзивілл (біл. Марыя Магдалена Радзівіл; дівоче прізвище Завіша; 8 липня 1861, Варшава — 6 січня 1945, Фрібур) — діячка білоруського культурного руху, меценатка. Кавалер ордена «Великий хрест Гедеміна».
| Марія Магдалена Радзивілл | |
|---|---|
| біл. Марыя Магдалена Радзівіл | |
._%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%8B%D1%8F_%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B0_%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%96%D0%BB_(%D0%97%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%88%D0%B0).jpg) Марія Магдалена Радзивілл | |
| Народилася |
8 липня 1861 Варшава |
| Померла |
6 січня 1945 (83 роки) Фрібур |
| Поховання | Костел святих Симона та Олени (Мінськ) |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} Литва Швейцарія |
| Національність | білоруска |
| Діяльність | меценат |
| Знання мов | білоруська, польська, англійська і французька |
| Титул | принцеса |
| Рід | Завіші (рід), Радзивілли і Красінські |
| Батько | Jan Kazimierz Zawiszad |
| Мати | Maria Kwileckad |
| У шлюбі з | Ludwik Józef Krasińskid і Nicolas Radziwilld |
| Діти | Maria Ludwika Krasińskad |
| Нагороди |
 |
| |
БіографіяРедагувати
Представниця шляхетського роду Завішів гербу «Лебідь», дочка Яна Казимира та Марії з Квілецьких. Дитинство пройшло в родових маєтках Жарновці та Кухтичі в Ігуменському повіті. Виховувалася в дусі білоруської культури, симпатизувала християнським демократам. Для розмов у колі друзів використовувала білоруську або французьку мову.
В 1881 році вийшла заміж за Людвіка Красинського, в шлюбі з яким народила дочку Марію Людвіку. Після смерті батька (1884) отримала в спадок його маєтки в Білорусі та Великій Польщі. В 1895 році після смерті чоловіка виїхала в Західну Європу. Другий раз вийшла заміж за князя Вацлава Миколу Радзивіла (Лондон, 1906).
У 1912 на сторінках газети «Minske Russkae Slovo» («Мінське російське слово») оголосила: «Вважаю себе білорускою, походження литовського. Як і чоловік мій, полячкою себе не вважаю». Цікаво, але одним з аргументів, які вона наводила для підтвердження своїх слів, було те, що «…чоловік мій ніколи не одружився б з полькою».[1]
Фінансувала видання «Зазирне сонце і в наше віконце», Білоруське видавниче товариство, газету «Білорус», товариство тверезості, шпиталі, сільські крамниці та інш. Відкрила білоруські школи у своїх помістях Кухтичі, Вузді, Кам'янці.
Особливу увагу надавала проблемі виховання національно-свідомої білоруської інтелігенції. Її маєток у Кухтичах відвідували Вацлав Івановський, І. та А. Луткевичі, Роман Скірмунт, Олександр Власов та інші діячі білоруського національно-культурного руху. Надавала матеріальну підтримку у виданні перших книг М. Богдановича, К. Буйло та інших; на знак вдячності їй В. Івановський та І. Луткевич розмістили герб Завішів «Лебідь» на титульній сторінці збірки віршів М. Богдановича «Вінок».
Брала активну участь у білоруському релігійному житті. Прихильниця ідеї відродження у Білорусі греко-католицької церкви.[2]
З 1917 року перебувала в еміграції в Польщі, Литві, Німеччині, з 1932 — у Швейцарії. Допомагала білоруським організаціям в Західній Білорусі, литовським та єврейським рухам.
Останні тринадцять років свого життя провела в монастирі сестер-домініканок у місті Фрібур.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Я — беларуска… (Марыя Магдалена Радзівіл) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Беларуская мінуўшчына» № 1, 1996.
- ↑ Радзівіл Марыя Магдалена. Архів оригіналу за 23 жовтня 2014. Процитовано 1 травня 2015.
ЛітератураРедагувати
- Піхура Г. Княгіня Магдалена Радзівіл // «Грунвальд» № 1, 1991.
- Мікола Багадзяж. Я — беларуска… (Марыя Магдалена Радзівіл) // «Беларуская мінуўшчына» № 1, 1996.
- Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 2001. — 591 с.: іл. ISBN 985-11-0214-8.
- Беларускія рэлігійныя дзеячы XX ст.: Жыццярысы, мартыралогія, успаміны. — Менск-Мюнхен: Беларускі кнігазбор, 1999. ISBN 985-6318-65-3
- Алесь Смалянчук. «Мы Вас не забудзем ніколі…»: Нататкі з эксьпедыцыі ў былы маёнтак Кухцічы Марыі Магдалены Радзівіл // «Дзеяслоў» № 34, 2008.