Лауріц Мельхіор (дан. Lauritz Lebrecht Hommel Melchior; 20 березня 1890, Копенгаген, Данія — 18 березня 1973, Санта-Моніка, Каліфорнія, США) — оперний співак (тенор). Найвідоміший вагнерівський героїчний тенор XX століття.

Лауріц Мельхіор
Lauritz Melchior
Зображення
Лауріц Мельхіор із дітьми
Основна інформація
Повне ім'я Lauritz Lebrecht Hommel Melchior
Дата народження 20 березня 1890(1890-03-20)
Місце народження Копенгаген, Данія
Дата смерті 18 березня 1973(1973-03-18) (82 роки)
Місце смерті Санта-Моніка, США
Поховання
Громадянство Данія Данія
Професія оперний співак
Співацький голос тенор
Нагороди
хрест командора ордена за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччиною commander of the Order of the Dannebrog
CMNS: Файли на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився в сім'ї директора школи. У дитинстві співав у церковному хорі. Навчався в Королівській оперній школі в Копенгагені. 1913 року дебютував як баритон, виконавши партію Сильвіо в опері Руджеро Леонкавалло «Паяци», але потім продовжив навчання й став тенором. 1918 року Мельхіор виконав свою першу велику вагнерівську партію — заголовну роль у «Тангейзері». До 1921 року він залишався членом трупи Копенгагенської Королівської опери, часто виступав там й у подальшому. У 1921-23 рр. навчався в Лондоні, Берліні й Мюнхені (у Анни Бар-Мільденбург).

Співак регулярно виступав у Лондоні (Ковент-Гарден) (1924-39 рр.) і на Байрейтському фестивалі (1924-31 рр.), з керівником якого Зігфридом Вагнером його пов'язувала щира дружба. 1925 року він уперше виступив у Віденській опері. У 1925—1939 роках був постійним гостем у Берлінській Державній опері. У 1926—1950 роках із тріумфом співав у Метрополітен-Опера. Окрім того, Мельхіор виступав у Парижі, Брюсселі, Чикаго, Сан-Франциско, Буенос-Айресі та інших містах. Часто його партнеркою була Кірстен Флагстад.

ТворчістьРедагувати

Репертуар Лауріца Мельхіора містив у собі вагнерівські героїчні тенорові партії, крім того, партії Отелло в однойменній опері й Радамеса в «Аїді» Джузеппе Верді й Флорестана в «Фіделіо» Бетховена. Його сильний голос із баритональним забарвленням і блискучими верхніми нотами й драматизм виконання сприяли його славі ідеального героїчного тенора.

ЛітератураРедагувати

  • H. Hansen: «Lauritz Melchior» (Kopenhagen, 1965);
  • S. Emmons: «Tristanissimo» (New York, 1990);
  • E. Arnosi: «Lauritz Melchior: El Coloso Wagneriano» (Buenos Aires, 1994);
  • A. Heckner: «Lauritz Melchior» (Bayreuth, 1995).

ПосиланняРедагувати