Відкрити головне меню

Ланьцутський повіт (пол. Powiat łańcucki) — історична адміністративна одиниця на українських землях, що входили до складу Австро-Угорщини і Польщі. Центром повіту було м. Ланьцут. Включений до складу Львівського воєводства Польської республіки після утворення воєводства у 1920 році.

Ланьцутський повіт
Основні дані
Країна: Польська республіка (1918—1939)
Воєводство: Львівське
Населення: 97.700
Площа: 899 км²
Густота: 140 осіб/км²
Населені пункти та ґміни
Повітовий центр: м. Ланьцут
Мапа повіту
Мапа повіту
Повітова влада

Адміністративний поділРедагувати

1 січня 1925 р. розпорядженням Ради Міністрів Польщі сільські гміни Підзвіринець і Передмістя включені до міста Ланьцут[1]

1 квітня 1928 р. об'єднані сільські гміни (громади) Жолиня місто і Жолиня село у гміну Жолиня[2].

1 квітня 1930 р. була ліквідована сільська гміна Баранівка, а її територія включена до гміни Єльна[3].

Розпорядженням міністра внутрішніх справ 10 квітня 1934 р. села Цєрпіш і Крачкова передані з Ряшівського повіту Львівського воєводства до Ланьцутського повіту того ж воєводства[4]

1 серпня 1934 р. здійснено новий поділ на сільські ґміни[5] внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворена ґміна відповідала волості — об'єднувала громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувалась єдиним дуже великим селом.

 
Ланьцютський повіт

Станом на 1934 рік:

ҐміниРедагувати

МістаРедагувати

1 квітня 1937 р. межі міста Лежайськ розширено за рахунок села Ґіллерсгоф, вилученого із ґміни Ґєдлярова [6].

НаселенняРедагувати

Ланьцутський повіт був західною межею Русі, Галицько-Волинського князівства і Руського воєводства та українських етнічних земель з польськими землями. У 1907 році українці-грекокатолики становили 6% населення повіту[7]. Попри півтисячолітню політику полонізації  на 01.01.1939 українське населення ще становило більшість (3120 з 3840) у чотирьох селах (Дубно, Жухів, Ожанна, Халупки) і у восьми поселеннях (Лежайськ, Бриська Воля, Курилівка, Лукова, Прихоєць, Сідлянка, Старе Місто, Вілька Ламана) повіту проживали ще рештки українського населення Надсяння — з 12 990 жителів було 870 україномовних українців і 1 300 польськомовних на фоні 8 710 поляків і 2 110 євреїв[8].

ПоселенняРедагувати

Рішенням міністра внутрішніх справ 11 березня 1939 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[9]:

  • Тарнавєц Стари (замість Дорнбах — Dornbach)

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 29 grudnia 1924 r. o rozszerzeniu granic gminy miejskiej Łańcuta w powiecie łańcuckim. (пол.)
  2. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 18 lutego 1928 r. o połączeniu gmin wiejskich Żołynia miasto i Żołynia wieś w powiecie łańcuckim, województwie lwowskiem w jedną gminę o nazwie "Żołynia". (пол.)
  3. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 28 listopada 1929 r. o zniesieniu gminy wiejskiej Baranówka w powiecie łańcuckim, województwie lwowskiem. (пол.)
  4. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 10 kwietnia 1934 r. o zmianie granic powiatów rzeszowskiego i łańcuckiego w województwie lwowskiem. (пол.)
  5. Dz.U. z 1934 r. Nr 68, poz. 597 Розпорядження Міністра Внутрішніх Справ від 14 липня 1934 року про поділ Ланьцутського повіту в Львівському воєводстві на ґміни (сільські муніципалітети)
  6. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 20 marca 1937 r. wydane w porozumieniu z Ministrem Sprawiedliwości o zmianie granic miasta Leżajska w powiecie łańcuckim, województwie lwowskim. Dz.U. 1937 nr 24 poz. 157 (пол.)
  7. Українці. Частка у населенні повітів
  8. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 41, 110  — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  9. Zmiana niemieckich nazw miejscowości. „Gazeta Lwowska”, s. 2, Nr 60 z 15 marca 1939.