Відкрити головне меню

Кічкаський міст — міст через річку Дніпро поблизу Олександрівська (нині Запоріжжя), що існував у 19041931 роках. Через міст здійснювалося залізничне сполучення між Донбасом та Криворіжжям.

Кічкаський міст
Кічкаський міст
Міст після вибуху
47°53′01″ пн. ш. 35°06′30″ сх. д. / 47.883611111138776550° пн. ш. 35.10833333336077544° сх. д. / 47.883611111138776550; 35.10833333336077544Координати: 47°53′01″ пн. ш. 35°06′30″ сх. д. / 47.883611111138776550° пн. ш. 35.10833333336077544° сх. д. / 47.883611111138776550; 35.10833333336077544
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія і Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Розташування Олександрівськ (Запоріжжя)
Перетинає Дніпро
Матеріал сталь
Основний проліт 190 м
Загальна довжина 336 м
Відкрито 1904
Закрито 1931

Кічкаський міст. Карта розташування: Запорізька область
Кічкаський міст
Кічкаський міст
Кічкаський міст (Запорізька область)
Кічкаський міст у Вікісховищі?

Зміст

Історія та будівництвоРедагувати

На місці Кічкаської переправи, де і був побудований міст, раніше діяв пором. Спочатку дерев'яний пором ходив по канату, потім — по тросу. За один раз пором перевозив до десяти парокінних возів. Необхідність зв'язати Донбас та Криворіжжя залізничною магістраллю призвела до будівництва мосту, яке почалося в 1900-му році.

Наприкінці червня 1902 року був зібраний та випробуваний єдиний в Російській імперії великий арочний міст через Дніпро. Розробкою проекту займався відомий інженер Проскуряков Лавр Дмитрович. Будівництво вів інженер Ф.В. Лат.

Міст був двоярусний, одноарковий, металевий, клепаної конструкції. Відстань між опорами арки становила 190 м. Загальна протяжність мосту дорівнювала 336 м. Відстань від верхньої точки арки до лінії опор — 20 м.

По верхньому поверху була прокладена двоколійна залізнична магістраль, по нижньому — з лівого і з правого боків мосту — пішохідні тротуари. По середині між тротуарами проходили основні несучі конструкції мосту. Міст був консольно-балковий.

1902 року було відкрито лише пішохідний рух по мосту. Офіційне відкриття мосту відбулося 14 квітня 1904 року, він став доступний для гужового транспорту[1]. Залізничний рух по мосту було відкрито 22 січня 1908 року.

РеставраціяРедагувати

З початком громадянської війни Кічкаський міст набуває стратегічного значення. По ньому перевозяться війська та боєприпаси, поранені та медикаменти, різна техніка.

Полотно мосту кілька разів підривали під час громадянської війни. Наприклад, у листопаді 1919 року махновцями з Кічкаського мосту були зняті рейки та спалений настил.[2]

Найсерйозніший вибух призвів до того, що центральна частина мосту була зруйнована. Широко поширена думка, що цей вибух був здійснений махновцями[3]. Про цей випадок також розповідає Максим Горький у своїй розповіді 1928 року[4].

Після закінчення Громадянської війни з'явилася необхідність у налагодженні залізничного сполучення по Катерининській магістралі, а отже й відновлення Кічкаського мосту. За ходом всіх робіт, пов'язаних з відновленням мосту, стежив у той час нарком шляхів сполучення Ф. Е. Дзержинський. 29 травня 1921 року на технічній нараді під головуванням наркома було розглянуто спеціальне питання про хід відновлення моста. Начальником відновлювальних робіт був призначений інженер Харламов. Комісаром дороги Фокеев. Необхідні металоконструкції виготовлялися на Брянському заводі в Катеринославі. 14 вересня 1921 року Кічкаський міст був відновлений.

ДемонтажРедагувати

Після закінчення будівництва ДніпроГЕСу та нових металевих мостів через острів Хортиця, потреба в Кічкаському мості відпала. Він потрапляв у зону затоплення у верхньому б'єфі греблі. 6 листопада 1931 року Кічкаський міст був демонтований.

ПриміткиРедагувати

  1. Квітень|Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека імені О.М. Горького
  2. Дороги Нестора Махно: Историческое повествование. — К. : РВЦ "Проза". — С. 1993.
  3. Тлустенко Андрей, Веревкин Александр (18.01.2012). Махно Кичкасский мост не взрывал. Запорозька Січ. Архів оригіналу за 10.07.2013. Процитовано 02.02.2015. 
  4. Горький М. По Союзу Советов. — М. : Художественная литература, 1952. — Т. 17: Рассказы, очерки, воспоминания. 1924-1936. — С. 188.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати