Відкрити головне меню

Кіндердайк (нід. Kinderdijk) — село в Нідерландах у провінції Південна Голландія, на віддалі 15 км на схід від Роттердама. Село розміщене біля місця злиття двох річок — Лек і Норд, на осушених і оброблених ділянках низовини, захищених дамбами від заливання водою. Тут дуже добре збереглася група 19 вітряків, які раніше використовувалися для випомпо́вування води. Вітряки Кіндердайку в 1997 році були внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Кіндердайк
Mill Network at Kinderdijk-Elshout [1]
Світова спадщина
Kinderdijk11.JPG
Вітряки у Кіндердайку
51°52′57″ пн. ш. 4°38′58″ сх. д. / 51.88250° пн. ш. 4.64944° сх. д. / 51.88250; 4.64944
Країна Нідерланди Нідерланди
Тип Культурний
Критерії (i)(ii)(iv)
Об'єкт № 818
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 1997 (21 сесія)
Кіндердайк (Нідерланди)
Кіндердайк
Кіндердайк на картті Нідерландів

Кіндердайк у Вікісховищі?
Карта розміщення вітряків

Зміст

НазваРедагувати

Назва "Кіндердайк" перекладається як "Дитяча дамба" і з нею пов’язана така легенда. У 1421 році під час так званої «повені Святої Єлизавети» був затоплений сільськогосподарський район Grote Hollandse Waard[en] (затопило близько 60 сіл), але польдер Алблассервард залишився незатопленим. Коли страшна буря вщухла і люди пішли по дамбі щоб подивитися що ще можна було б врятувати, вони побачили, що по воді пливе дерев'яна колиска, у якій був кіт і дитина, що спала. Коли колиска хиталася на хвилях, кіт скакав з боку на бік так, щоб зберегти рівновагу колиски і щоб у неї не потрапила вода. Кіт і люди врятували дитину, а дамбу назвали дитячою.

ІсторіяРедагувати

 
Кіндердайк

Відомо, що болотиста місцевість Кіндердайк була заселеною з 11-го століття. Щоб запастися паливом для задоволення своїх повсякденних потреб, а також, щоб осушити орні землі на болотах, жителі копали рови і канали, почали видобуток торфу і, таким чином, поступово осушили район.

 
Сучасний гвинт Архімеда на насосній станції в Кіндердайк

Спочатку вода з боліт та дощова вода стікали до моря через потоки та через великі річки районів Албласеверд і Vijfheerenlanden[en]. Але видобуток торфу та експлуатація ріллі викликали осідання ґрунту, в той час як рівень води в річках стосовно до поверхні землі підвищувався. Для управління цим підійманням рівня води, жителі побудували греблі і шлюзи.

Перші довгі дренажні канали в польдері Албласеверд датуються 11-тим століттям. Сто років потому, дамби вже оточили майже весь польдер, а річки Альбляс (Alblas) і Ґіссен (Giessen) були впорядковані. Цей район став відповідно низькою землею Nederwaard, а Overwaard — високою. У 1277 році граф Флоріс V створив управління з проблем води та польдерів у цьому районі, яке відповідало за обслуговування дамб.

У 1366 році в найнижчій точці польдеру Албласеверд були викопані басейни і завдяки використанню шлюзів все ще вдавалося зливати воду до річок. Однак, на початку 15-го століття для підтримування низького рівня води в польдерах почали використовувати вітряки.

Після великої повені 1726 року стало ясно, що без дренажних вітряків не обійтися. Тому в 1738 році в Nederwaard побудували 8 круглих цегляних вітряків, якими можна любуватися і тепер. Через два роки на іншому боці каналу, в Overwaard, побудували ще 8 восьмикутних вітряків покритих соломою. За допомогою цих вітряків воду підіймають у верхній басейн на 1 м вище перед скиданням до річки Лек.

Звичайно, коли прийшов час парових машин, а потім двигунів внутрішнього згорання, більшість вітряків зникла. З колишніх 10 000 вітряків у Нідерландах зараз збереглося 1200. Їх використовували не тільки для помпування води, але й для подрібнення зерна, розпилювання деревини. Сьогодні, управління водними ресурсами забезпечується за допомогою сучасних насосних станцій, які використовують Архімедів гвинт, з потужністю 1500 м3/хв.

 
Вітряк у с. Пустовіти на Київщині

Вітряк голландського типу в УкраїніРедагувати

У селі Пустовіти на Київщині зберігся вітряк 1902 року подібний до голландських, який побудував місцевий житель Кузьма Дрига. Особливістю вітряка є унікальний механізм, який автоматично повертає крила вітряка проти вітру. Камінь вітряка з Франції, а дерев’яні триби (шестерні) він виготовляв сам.[2]

У 90-х роках минулого століття житель села Андрій Гуленко, що 12 років пропрацював мірошником на цьому вітряку, на своєму обійсті побудував власний вітряк, який за конструкцією подібний до вітряка 1902 року.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати