Кікбоксинг
Удар ногою у виконанні Пітера Белмара
Удар ногою у виконанні Пітера Белмара
Спеціалізація Ударна техніка
Контакт Повний контакт
Походження Flag of the United States (bordered).svg США
Заснування 1964 рік
Попередники Тайський бокс та карате
Олімпіада Тимчасовий статус

Кікбо́ксинг (англ. kickboxing) — вид спорту, в якому сполучаються техніка і правила боксу з прийомами східних єдиноборств (удари ногами, підсічки тощо). Це спортивне єдиноборство, що зародилося у 1960-х роках. Підрозділяється на американський кікбоксинг (фул-контакт, фул-контакт з «лоу-кіком», семі-контакт, лайт-контакт, кік-лайт), японський кікбоксинг (формат К-1) та сольні композиції (музичні форми). У широкому сенсі слова під кікбоксингом іноді розуміють різні ударні єдиноборства, правилами яких дозволені удари руками і ногами з використанням в екіпіровці боксерських рукавичок (тайський бокс, саньда, сават тощо). Однак на сьогоднішній день це слово має лише одне значення: вид спорту, у якому спортсмени змагаються між собою за визначеними організацією кікбоксингу правилами.

Американський кікбоксингРедагувати

Історія кікбоксингу пов'язана зі специфікою розвитку східних єдиноборств у США. Після Другої Світової, Корейської та В'єтнамської війн, у Сполучених Штатах мешкало досить багато емігрантів з різних країн Азії, які займались та викладали бойові мистецтва, американізувались та прагнули заробити на своїх знаннях та вміннях. Перемога на бійцівському турнірі була найкращою рекламою для будь-якої школи. Однак правила карате, які виключають контакт, були незрозумілими представникам інших шкіл єдиноборств. Окрім того, у США традиційно популярними були комерційні бої (включаючі постановні), які дозволяли отримати пристойний гонорар представнику будь-якого стилю. А двобої з карате були недостатньо видовищними для того, щоб глядачам було цікаво купити квитки на змагання[1].

Кікбоксинг 60-х роківРедагувати

У 1960-му році Ед Паркер, американець гавайського походження, зареєстрував Міжнародну асоціацію кенпо, яка розвивала стиль, що поєднував окінавське карате, японське дзю-дзюцу та китайське ушу[2]. Ця організація розпочала проводити та популяризувати на території США поєдинки у фул-контакт (повний контакт), які стрімко набули популярності. У 1964 році в Чикаго було проведено перший Чемпіонат світу, однак називали ці двобої з маркетингових міркувань як Full Contact Karate або All Style Karate — у масовій свідомості на той час будь-який бій, що дозволяє удари руками і ногами, асоціювався саме з карате. Однак на той час двобої були напівлегальними: проводити було не заборонено, однак це питання було неврегульовано, тож організатори ризикували отримати позови.

Бенні Уркідес, американський кікбоксер, хореограф та актор бойових мистецтв, у інтерв'ю згадує, що слово "кікбоксинг" у 60-х вже використовувалось у розмовній мові[3]:

  Чак Норіс з моїми браттями заснували Національну лігу карате і розпочали їздити по всій Америці. Усі запитували: що за Full Contact Karate? Завдаєте удари ногами та боксуєте? Значить кікбоксинг.  

А у 1970 році Джо Льюїс, чемпіон світу з Full Contact Karate у важкій вазі, провів двобій проти Грега Бейнса: це був перший у світі поєдинок, де слово Kickboxing згадувалося на афіші.

Кікбоксинг 70-х роківРедагувати

У 1973 році Джо Льюїс та старший віце-президент Universal Studios Том Танненбаум озвучили ідею проводити повністю санкціоновані турніри, де бійці різних стилів зможуть працювати у повний контакт. У 1974 році промоутери Майк Андерсон, Дон та Джуді Куїни розвили ідею, створивши Асоціацію професійного карате PKA (Professional Karate Association).

У травні 1974 року було проведено перший європейський турнір з All Style Karate та перша міжконтинентальна зустріч Європа-США. Заходи були організовані спортивними менеджерами Майклом Андерсоном (від США) та Георгом Брюкнером (Західний Берлін, Германія). У них взяли участь 88 спортсменів з чорними поясами. Саме тоді за пропозицією Брюнкера цей формат поєдинків офіційно отримав назву "кікбоксинг"[4].

14 вересня 1974 року було проведено перший Чемпіонат світу PKA у Лос-Анджелесі. Він викликав величезний світовий інтерес та широко висвітлювався телебаченням.

Одночасно відбувався розвиток у Європі: у 1976 році в Європі було створено (процедура реєстрації була завершена 26 лютого 1977 року) першу організацію любительського кікбоксингу — World All-Style Karate Organization (WAKO), яку пізніше перейменували на World Association of Kickboxing Organizations[5].

Кікбоксинг 80-х роківРедагувати

У 1985 році організація PKA відчула серйозні юридичні проблеми. Тому п'ять основних американських промоутерів вирішили створити нову організацію: 16 липня 1986 року народилася Міжнародна асоціація спортивного кікбоксингу (ISKA). Основні титульні бої із найкращими спортсменами транслювались у телевізійній мережі ESPN, що сприяло популяризації організації та виду спорту.

На сьогодні ці організації кікбоксингу є найбільшими та найвідомішими у світі.

Кікбоксинг здобував популярність у світі завдяки кіно, коли відомі спортсмени почали зніматися у бойовиках 80-х років. Зокрема на популярність виду спорту вплинув Кікбоксер (фільм, 1989) з Жан-Клод Ван Дамом у головній ролі, фільми за участю Дона Вілсона, Бенні Уркідеса та інших.

Японський кікбоксингРедагувати

«Японська» гілка кікбоксингу своїм походженням пов'язана з проникненням до Японії тайського боксу, який, незважаючи на конкуренцію з Кіокушинкай, зміг зайняти досить велику нішу. Фактично, японський кікбоксинг — це дещо змінені правила тайського боксу. Істотними відмінностями є заборона на удари ліктями (вони призводять до розсічень, що шкодить видовищності, оскільки публіка полюбляє «чисті» нокаути, а не постійні зупинки боїв через травми) та інший підхід до підрахунку очок (збалансована оцінка ударів руками і ногами на відміну від тайського боксу, де удари ногами оцінюються вище).

У 1970-ті роки японський кікбоксинг розвивали три основні організації: AJKBA (All-Japan Kick-Boxing Association)[6], WKBA (World Kick-Boxing Association) і ліга «Какутогі». У 1976 році була створена Всесвітня асоціація кікбоксингу (WKA) на чолі Говардом Гансоном, майстром Сьорін Рю. Незважаючи на те, що ця організація є американською, завдяки чудовим особистим зв’язкам Гансона, WKA досить сильно розвивалась у Японії.

Після того, як в 1981 році ряд японських кікбоксерів виявилися замішаними в зв'язках з організованою злочинністю, японські організації прийшли в занепад, поступившись WKA[7]. З кінця 1980-х років знову стали з'являтися місцеві функціонери кікбоксингу, а у 1993 році з'явилась організація К-1, яка перетворила японський кікбоксинг в одне з найбільш розвинених професійних єдиноборств у світі. К-1 набула популярності у Європі, в першу чергу — у Нідерландах, які стали одним з центрів світового кікбоксингу.

Видатні представники японського кікбоксингу: Тосіо Фудзівара, Роб Каман, Іван Хіпполіт, Петер Артс, Ернесто Хост, Енді Хуг, Ремі Боньяскі, Масато Кобаясі, Анді Саувер, Мірко Филипович, Буакхау Банчамек, Геворг Петросян.

Кікбоксинг в УкраїніРедагувати

У СРСР та в Україні кікбоксинг з’явився наприкінці 80-х та початку 90-х. У 1987 році в місті Києві була започаткована перша школа кікбоксингу та «Всесоюзна Рада кікбоксингу» (ВРК)[8]. Першовідкривачами цього виду спорту стали каратист Андрій Чистов та боксер Павло Орел за сприяння дипломата Олега Зіброва. Головою ВКР було обрано Зіброва, головним тренером збірної СРСР — Чистова, а старшим тренером — Орла[9].

Періодом офіційного визнання кікбоксингу в СРСР вважається 1990 рік, коли Держкомспорту СРСР визнав кікбоксинг видом спорту та включив його до системи фізичного виховання молоді.

Перший чемпіонат України (на той час — УРСР) з кікбоксингу відбувся в Київі у липні 1990 року, в ньому взяли участь більш ніж 70 спортсменів, а за його підсумками була створена збірна команда республіки.

Після проголошення Незалежності перша національна федерація кікбоксингу в Україні була зареєстрована 15 березня 1993 року, її президентом став Павло Орел[10].

Версії кікбоксингу, визнані в Україні як види спорту[11]Редагувати

  • World Association of Kickboxing Organizations (WAKO). В Україні її представляє "Національна Федерація кікбоксингу України"[12].
  • International Sport Karate Association (ISKA). Громадська організація "Федерація кікбоксингу України ІСКА" розвиває цей вид спорту на території України[13].
  • World Kickboxing Association (WKA). Національна федерація з виду спорту, яка розвиває його в Україні, має назву "Всеукраїнська кікбоксерська асоціація ВКА".
  • World Pan Amateur Kick Boxing Association (WPKA). Представник в Україні — "Український Союз Кікбоксингу"[14].
  • World Traditional Kickboxing Association (WTKA). Розвивається організацією "Національна Федерація кікбоксингу України WTKA".

ЗмаганняРедагувати

В Україні проводяться Чемпіонати Світу та Європи з кікбоксингу різних версій. Найперша подія такого рівня, Чемпіонат Світу з кікбоксингу, пройшла у Києві 25-28 листопада 1995 року[15]. У заході взяли участь понад 600 спортсменів з 50 країн. Україну на ньому представляло понад 30 спортсменів.

З 1 по 8 травня 2018 року в столиці України пройшов Чемпіонат світу з кікбоксингу за версією ISKA[16].

Змагальні дисципліниРедагувати

Розділи змагальних дисциплін відрізняються в залежності від організації кікбоксингу. Однак у всіх версіях є декілька спільних. Загалом їх розділяють на татамі-дисципліни та рингові. Але кікбоксинг має і демонстраційний розділ, що підвищує видовищність цього виду спорту.

Двобої на татамі[17]Редагувати
  • Поінт-файтинг (семі-контакт). Це контактний розділ, в якому два учасника змагаються з метою набрати якомога більше балів за допомогою швидкості та точності. Після кожного удару ногою чи рукою, що досяг дозволеної зони, центральний рефері призупиняє поєдинок і одночасно з двома іншими суддями показує на пальцях кількість балів, які присудженні тому чи іншому учаснику, вказуючи на нього. Дозволеними є удари в голову (включаючи потилицю), тулуб (окрім спини та зони нижче пояса до кісточки); також дозволено проводити підсічки, завдаючи удари нижче кісточки.
  • Лайт-контакт. Розділ, в якому використовується добре контрольована техніка ударів. Учасники поєдинку продовжують бій без зупинки — до команди рефері СТОП або БРЕЙК. Спортсмени використовують техніку Фул-контакту та Поінт-файтингу, однак удари повинні добре контролюватись. Бій ведеться за часом. Центральний рефері не судить учасників, а лише стежить за дотриманням ними правил, виносить зауваження та попередження. Три бокових судді присуджують бали на суддівських записках або за допомогою електронної системи. Дозволена зона така ж сама, як і у розділі поінт-файтинг, однак заборонені удари у потилицю.
  • Кік-лайт. У порівнянні з поінт-файтингом та лайт-контактом дозволено завдавати удари гомілкою по стегнах ніг (зовні всередину і навпаки). Удари мають бути добре контрольованими.
Двобої у ринзі[18]Редагувати
  • Фул–контакт. Це розділ кікбоксингу, в якому удари руками і ногами здійснюються у дозволені  зони, цілеспрямовано, швидко і сильно, створюючи повний контакт. Удари руками і ногами дозволяються в область голови спереду і збоку, в корпус (вище поясу) спереду і збоку, підсічки також допускаються. Рефері відповідає за безпеку бійців та слідуванню правил, судді рахують дозволені удари та записують у суддівській записці або за допомогою електронної системи.
  • Фул-контакт з лоу-кік. Розділ кікбоксингу, в якому дозволяється наносити удари ногами по зовнішній і внутрішній стороні стегна. Заборонено бити лоу-кік в коліно і наносити удари по литковим м'язам. Дозволяється підсікати на рівні голеностопу.
  • Лоу–кік. Правила такі ж, як у розділі фул-контакт,  однак дозволяється завдавати удари по ногах супротивника.
  • К–1 Style. Цей розділ є найбільш видовищним у кікбоксингу, фактично є аналогом "боїв без правил" у ринзі, однак пріоритетною є ударна техніка, а не прийоми боротьби. Дозволена уся техніка, однак заборонені удари ліктями; допускається тримати шию або плечі противника двома руками, щоб виконати тільки одну атаку коліном, яка має бути виконана негайно. Не допускається захоплення ноги суперника і завдання удару рукою чи ногою водночас.
Музичні вправи[19]Редагувати

Вид  уявної  боротьби з одним або  більше суперниками, в якій виконавець використовує техніку східних бойових мистецтв під спеціально підібрану музику. Програма змагань включає три види сольних композицій:

- жорсткий стиль (карате, тхеквондо);

- м’який стиль (ряд напрямків у-шу);

- з предметами (меч, ніж, палиця, нунчаку тощо).

Судді оцінюють чистоту виконання елементів техніки, музичність, складність елементів та артистичність.

Креативні форми[20]Редагувати

Креативні форми (англ. Creative forms) — це уявна боротьба проти одного або декількох супротивників, у яких виконавець використовує прийоми зі східних єдиноборств.

ОлімпіадаРедагувати

30 листопада 2018 року Всесвітня асоціація кікбоксерських організацій (WAKO) отримала членство в Міжнародному олімпійському комітеті (МОК) на три роки, що зробило кікбоксинг тимчасово визнаним олімпійським видом спорту[21]. У майбутньому він може претендувати на включення до програми Ігор. У багатьох ЗМІ було припущення, що кікбоксинг на Літніх Олімпійських іграх 2020 замінить бокс[22], однак офіційного підтвердження цієї версії не з'явилось. На сьогоднішній день невідомо які саме змагальні дисципліни кікбоксингу (татамі чи ринговий напрямок) увійдуть до програми Олімпіади.

Деякі кікбоксери УкраїниРедагувати

Деякі кікбоксери світуРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. MILES, MIKE. A HISTORY OF KICKBOXING (Англійська). BLACK BELT - USA. 
  2. Американское кэнпо-каратэ | Академия Кендзюцу и Айкидзюцу. academy.muto.ru. Процитовано 2020-07-08. 
  3. Бенні Уркідес - історія Богу кікбоксингу (Відео) (ru). 
  4. Шевченко О.В., Черноколенко А.В. Історія виникнення і розвитку кікбоксингу. http://infiz.dp.ua. 
  5. Introduction. WAKO Kickboxing (en). Процитовано 2020-08-04. 
  6. ИСТОРИЯ КИКБОКСИНГА: ЯПОНИЯ — K-1GLOBAL.COM (ru-RU). Процитовано 2020-07-20. 
  7. Виды восточных боевых искусств | Аниме Amino Amino. Аниме Amino | aminoapps.com. Процитовано 2020-07-20. 
  8. Кикбоксинг. 20 лет в Украине и бывшем СССР. СВІТ ЄДИНОБОРСТВ. УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ ІЛЮСТРОВАНИЙ СПОРТИВНИЙ ЖУРНАЛ. 2007. 
  9. Обладатель черного пояса по кикбоксингу полковник Александр ИВАНОВ: «Носишь военную форму — будь бойцом, это дело чести. Оружие не всегда под рукой, оно может не сработать, но нельзя падать в обморок, прятать голову в песок и закрывать глаза при виде опасности. «Не закрывай глаза — пропустишь самое интересное». bulvar.com.ua. Процитовано 2020-07-07. 
  10. Філософія кікбоксера. Інтерв'ю Павла Орла, президента Національної Федерації кікбоксингу України «ВАКО» | scu (ru-RU). Процитовано 2020-07-07. 
  11. Реєстр визнаних видів спорту в Україні. 
  12. Національна федерація кікбоксингу України. nkfu-wako.org.ua (uk-UA). Процитовано 2020-06-28. 
  13. ISKA. Офіційний сайт. iska.com.ua (Українська). Процитовано 2020-06-28. 
  14. Український Союз Кікбоксінгу. Український Союз Кікбоксінгу. Процитовано 2020-06-29. 
  15. Розпорядження від 19 серпня 1995 р. N 533-р (Українська). Кабінет міністрів України. 
  16. Чемпіонат світу з кікбоксингу. Вперше в Україні!. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2020-06-29. 
  17. Загальні правила змагань на татамі. Національна федерація кікбоксингу України. 
  18. Загальні правила змагань в рингу. Національна Федерація кікбоксингу України. 
  19. Правила розділу Музичні вправи. Національна Федерація кікбоксингу України. 
  20. Правила розділу Креативні форми. Національна Федерація кікбоксингу України. 
  21. WAKO recognized by the IOC. WAKO Kickboxing (en). 2018-11-30. Процитовано 2020-07-07. 
  22. Бокс на Олімпіаді-2020 замінять кікбоксингом. www.ua-football.com (uk-UA). UA Футбол. 2018-11-30. Процитовано 2020-07-07. 

ПосиланняРедагувати

  • «Хай розсудить ринг» // Урядовий кур'єр, субота, 25 листопада 1995 року, № 177 (674), с. 12