Вікіпедія

Крістіан Дітріх Граббе

Крістіан Дітріх Граббе (11 грудня 1801, Детмольд — 12 вересня 1836, там само) — німецький драматург Доберезневого періоду.

Крістіан Дітріх Граббе
нім. Christian Dietrich Grabbe
Народився11 грудня 1801(1801-12-11)[1][2][…]
Детмольд, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина[4]
Помер12 вересня 1836(1836-09-12)[1][2][…] (34 роки)
Детмольд, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина[4]
·сифіліс
ПохованняWeinbergfriedhofd
Країна Principality of Lipped
Діяльністьдраматург, письменник, поет-адвокат, суддя
Alma materЛейпцизький університет
Мова творівнімецька
Жанрп'єса
Magnum opusDon Juan und Faustd
CMNS: Крістіан Дітріх Граббе у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Біографія

ред.

Граббе народився в родині тюремного наглядача. Свої перші проби в драматургії Граббе зробив у віці 16 років. З 1820 року стипендія герцогині дозволила йому вивчати право в Лейпцигу, 1822 року він продовжив навчання в Берліні. Саме в Берліні він познайомився з Генріхом Гейне. Закінчивши в 1823 році юридичну освіту, він марно намагався влаштуватися на роботу в німецький театр актором або режисером. Врешті він повернувся до Детмольда і в наступному році склав державний іспит з права.

Спроби знайти посаду адвоката в Детмольді спочатку не мали успіху, і лише в 1826 році він взяв на себе безоплатне представництво хворого ревізора, наступником якого він став у 1828 році. У 1829 р. в Детмольді відбулася вистава «Дон Жуан і Фауст», єдина за життя постановка однієї з найвідоміших його драм. З 1831 р. стан здоров'я Граббе помітно погіршився, а наслідки його алкоголізму стали помітними (епізод, характерний для вживання алкоголю Граббе, що відбувся восені 1828 р., описує Георг Файн).[5] Заручини з Генрієттою Маєр Граббе розірвав і повернувся до Луїзи Крістіани Клостермайєр, яка вже один раз йому відмовила.

У 1833 році він одружився з Луїзою Крістіаною Клостермаєр, старшою за нього на 10 років, проте шлюб швидко виявився нещасливим. У 1834 році Граббе кинув свою посаду. Він поїхав до Дюссельдорфа через Франкфурт-на-Майні, де посварився зі своїм видавцем. У Дюссельдорфі він намав свій будинок на Болкерштрассе 6.[6] На сьогоднішній повоєнній будівлі на вулиці Ріттерштрассе, 21 видно кам'яну дошку, яка вказує на його перебування в той час. У Дюссельдорфі він працював разом з Карлом Іммерманом, з яким познайомився у 1831 році, у оновленому ним міському театрі. Але ця співпраця тривала також не довго через депресію Граббе та надмірне вживання алкоголю. У 1836 році він знову повернувся до Детмольда, а його дружина подала на розлучення. Того ж року Граббе помер у своєму рідному місті від туберкульозу хребта.

Творчість

ред.

Поряд з Георгом Бюхнером, Граббе був найбільшим новатором німецькомовної драми свого часу. Неабиякий вплив на Граббе мали Шекспір і рух «Буря і Натиск». У своїх драмах, які виходили за рамки можливостей тодішньої театральної і сценічної техніки своїми масовими сценами та швидкими змінами сцен, він перетворив сувору форму класичної драми в серію слабко пов'язаних сцен та став піонером реалізму на сцені. У своїх творах він розробляв сюжети й ідеї, пов'язані з його песимістичним світоглядом.

Творчість Граббе, забута після його смерті, була лише частково наново відкрита драматургами натуралізму та експресіонізму. Граббе пошановували як національного драматурга за часів націонал-соціалізму, наголошуючи на деяких його антисемітських заявах[7][8] та ізольованих антиєврейських пасажах в його п'єсах (особливо його «Попелюшка») та національної орієнтованості його тем (особливо Битва Германна). У 1930-х роках іменем Граббе було названо декілька вулиць.

Твори

ред.
  • Herzog Theodor von Gothland. Tragödie, vollendet 1822. Uraufführung Wien 1892.
  • Scherz, Satire, Ironie und tiefere Bedeutung. Lustspiel, geschrieben 1822, Änderungen bis 1827. Uraufführung München 1907.
  • Nannette und Maria. Melodram, entstanden 1823, Uraufführung Kettwig 1914.
  • Marius und Sulla. Dramenfragment, entstanden 1823—1827. Uraufführung Detmold 1936.
  • Über die Shakspearo-Manie. Theaterkritische Abhandlung, entstanden 1827.
  • Don Juan und Faust. Tragödie, vollendet 1828. Uraufführung Detmold 1829.
  • Kaiser Friedrich Barbarossa. Drama, erster Teil des Hohenstaufen-Zyklus, vollendet 1829. Uraufführung Schwerin 1875.
  • Kaiser Heinrich VI. Drama, zweiter Teil des Hohenstaufen-Zyklus, vollendet 1829. Uraufführung Schwerin 1875.
  • Etwas über den Briefwechsel zwischen Schiller und Goethe. Literaturkritische Abhandlung, geschrieben im Juni 1830, auszugsweise im Druck in Hermann. Ein Centralorgan für Rheinland-Westphalen (21. Juni 1835).
  • Napoleon oder Die hundert Tage. Drama, vollendet 1831. (Digitalisat und Volltext // Німецький текстовий архів) Uraufführung Frankfurt am Main 1895.
  • Kosciuszko. Dramenfragment über Tadeusz Kościuszko, entstanden 1835.
  • Aschenbrödel. Lustspiel, 1. Fassung vollendet 1829, 2. Fassung vollendet 1835. Uraufführung Detmold 1937.
  • Hannibal. Tragödie, vollendet 1835. Uraufführung München 1918.
  • Der Cid. Libretto zu einer geplanten Oper von Norbert Burgmüller, entstanden 1835. Uraufführung Loipfing/Isen 2002.
  • Die Hermannsschlacht. Drama, entstanden 1835—1836. Uraufführung Freilichtbühne Nettelstedt 1934.
  • Briefe. Hg. u. m. e. Nachwort versehen v. Lothar Ehrlich. Aisthesis, Bielefeld 1995.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б RKDartists
  4. ↑ а б Граббе Кристиан Дитрих // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ Vgl. Ernst Fleischhack: Georg Fein bei Grabbe in Dortmund. Eine noch unbekannte Begegnung im Herbst 1828. In: Detlev Kopp (Hrsg.): Christian Dietrich Grabbe — Ein Dramatiker der Moderne. Bielefeld 1996. S. 129—136 m.w.Nachw.
  6. ↑ A. Hofacker: Neuer illustrierter Führer durch Düsseldorf und Umgebung für Einheimische und Fremde (1895), Seite 38
  7. ↑ John von Düffel: Vom Krieg des leidenden mit dem lachenden Dichter. In: Die Welt, 10. Mai 2003, abgerufen am 12. September 2011.
  8. ↑ Werner Broer / Detlev Kopp (Hrsg.): Grabbe im Dritten Reich. Bielefeld 1986

Література

ред.
  • Karl Ziegler: Grabbes Leben und Charakter. Faksimiledruck der Erstausgabe von 1855. Hg. und mit einem Nachwort von Detlev Kopp u. Michael Vogt. Aisthesis, Bielefeld 2009. ISBN 978-3-89528-722-0.
  • Arthur Koetz: Das Grabbeproblem in seiner zeitgeschichtlichen Bindung
  • Alfred Bergmann: Die Glaubwürdigkeit der Zeugnisse für den Lebensgang und Charakter Christian Dietrich Grabbes. Eine quellenkritische Untersuchung. Verlag Dr. Emil Ebering, Berlin 1933.
  • Alfred Bergmann (Hrsg.): Grabbe in Berichten seiner Zeitgenossen. Metzler, Stuttgart 1968.
  • Manfred Schneider: Destruktion und utopische Gemeinschaft. Zur Thematik und Dramaturgie des Heroischen im Werk Christian Dietrich Grabbes, Athenäum, Frankfurt/M. 1973.
  • Maria Porrmann: Grabbe — Dichter für das Vaterland. Die Geschichtsdramen auf deutschen Bühnen im 19. und 20. Jahrhundert, Bd. 10, Landesverband Lippe, Lemgo 1982. ISBN 3-921428-45-9.
  • Detlev Kopp: Geschichte und Gesellschaft in den Dramen Christian Dietrich Grabbes. Peter Lang, Frankfurt/M. 1982.
  • Werner Broer/Detlev Kopp (Hrsg.): Grabbe im Dritten Reich. Aisthesis, Bielefeld 1986. ISBN 3-925670-00-9
  • Lothar Ehrlich:
    • Christian Dietrich Grabbe. Rezeption und Wirkung. Habilitation, 1980.
    • Christian Dietrich Grabbe. Leben und Werk. Reclam, Leipzig 1986.
  • Winfried Freund (Hrsg.): Grabbes Gegenentwürfe. Neue Deutungen seiner Dramen. Wilhelm Fink, München 1986. ISBN 3-7705-2341-5
  • Werner Broer/Detlev Kopp (Hrsg.): Christian Dietrich Grabbe (1801—1836). Beiträge zum Symposium 1986 der Grabbe-Gesellschaft. Niemeyer, Tübingen 1987. ISBN 3-484-10552-6
  • Detlev Kopp/Michael Vogt (Hrsg.): Grabbe und die Dramatiker seiner Zeit. Beiträge zum II. Internationalen Grabbe-Symposium 1989. Niemeyer, Tübingen 1990. ISBN 3-484-10657-3
  • Olaf Kutzmutz: Grabbe. Klassiker ex negativo. Aisthesis, Bielefeld 1995. ISBN 3-89528-141-7.
  • Roy C. Cowen: Christian Dietrich Grabbe — Dramatiker ungelöster Widersprüche. Aisthesis, Bielefeld 2001. ISBN 3-89528-163-8. (Lesenswerte Einführung mit Literaturangaben)
  • Ladislaus Löb: Christian Dietrich Grabbe. Metzler-Verlag, Stuttgart 1996. ISBN 3-476-10294-7.
  • Detlev Kopp (Hrsg.): Christian Dietrich Grabbe — Ein Dramatiker der Moderne. Aisthesis, Bielefeld 1996. ISBN 3-89528-118-2
  • Carl Wiemer: Der Paria als Unmensch. Grabbe — Genealoge des Anti-Humanitarismus. Aisthesis Essay 8, Bielefeld 1997. ISBN 3-89528-162-X.
  • Detlev Kopp/Michael Vogt (Hrsg.): Grabbes Welttheater. Christian Dietrich Grabbe zum 200. Geburtstag. Aisthesis, Bielefeld 2001. ISBN 3-89528-300-2
  • Jörg Aufenanger: Das Lachen der Verzweiflung. Grabbe. Ein Leben. S.Fischer, Frankfurt am Main 2001. ISBN 3-10-000120-6.
  • Christian Dietrich Grabbe: Der Cid. Große Oper in 2–5 Akten. Text — Materialien — Analysen (mit DVD der Welturaufführung). Hgg. von Detlev Kopp in Verb. mit Kurt Jauslin u. Maria Porrmann. Aisthesis, Bielefeld 2009.
  • Rüdiger Frommholz. Christian Dietrich Grabbe. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1964, Band 6, S. 694–696 (Digitalisat).
  • Albert Meier: «Sieh da der Neger.» Christian Dietrich Grabbes Herzog Theodor von Gothland als romantisierendes Schiller-Pastiche. In: Grabbe-Jahrbuch 2018 (37. Jahrgang), S. 31–40.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крістіан_Дітріх_Граббе&oldid=39552564