Вікіпедія

Крос Юманіте

(Перенаправлено з Крос «Юманіте»)

Крос «Юманіте» (фр. Cross de L'Humanité) — змагання, організовані французькою газетою «Юманіте» спільно з Трудовою спортивною організацією (OST) і Федерацією робочого спорту і гімнастики[fr] (FSGT). Створено в 1933 році в формі масового змагання з бігу, відкритого для чоловіків і жінок. Змагання проводилися щорічно аж до 1968 року (крім періоду Другої світової війни). Крос проходив в кінці лютого або на початку березня, пізніше в квітні, в Венсенському лісі з фінішем на іподромі дю Трамбле[fr], але іноді і в Ла-Курнев з фінішем на стадіоні Марвіль[fr].

Крос Юманіте
Місто-організатор: Париж, Венсенський ліс→ іподром дю Трамбле[fr], іноді Ла-Курнев→ стадіон Марвіль[fr]
Країна-організатор: Франція
Проводиться з: 1933—1968
Час проведення: лютий чи березень, потім квітень
Дистанції: крос
1300–2600 м (жінки)
7200–12 500 м (чоловіки)


Історія ред.

 
Засновник кросу Юманіте Марсель Кашен[ru] в 1929 році

Як і Гран-прі «Юманіте»[fr], заснований Юманіте в 1927 році, крос Юманіте створив в 1933 році Марсель Кашен[ru][1]. Це був результат народного ентузіазму щодо спортивних бігових заходів і залучення комуністичних рухів в спорт в соціальних цілях — спортивного виховання народних мас. Також це політика, пропагандистське підкреслення цінності популярних демократичних режимів з точки зору спорту[2],[3]. Змагання проходили в трьох основних категоріях: забіг асів для елітних бігунів, жіночі та юніорські змагання. Крім цього, були вікові категорії і масові забіги. У перший рік стартувало 500 учасників, в наступному вже 2000[4].

Через політичну прихильність організаторів крос Юманіте не користувався схваленням FFA[fr]. Поль Мерікамп, який був її президентом з 1944 по 1953 рік, заборонив французьким спортсменам[5] брати участь в кросі Юманіте під загрозою виключення з міжнародних змагань, як це було з чемпіонкою Франції 1953 року з кросу[fr] Монікою Карон-Рено за таку участь[2]. Французькі спортсмени могли брати участь тільки анонімно, і Ален Мімун тільки був присутній на трибуні. Основні іноземні спортсмени представляли СРСР, Польщу, Чехословаччину, НДР, Румунію і Угорщину.

На піку популярності забіг 1954 року звів на 10 000 м початківця Володимира Куца (СРСР) і досвідченого багаторазового медаліста Олімпійських ігор Еміля Затопека (ЧССР). 7000 учасників бігли перед 50 000 глядачів[2]. У забігу 1956 року Куц взяв реванш, перемігши поляка Єжи Хроміка[fr], а Еміль Затопек третій в своєму останньому забігу у Франції[6],[7]

З 1957 року FFA визнала крос Юманіте, і рівень змагання виріс. Еміль Затопек брав участь на цей раз як почесний суддя і давав старт. Чоловік забіг 1957 року був також драматичним. Володимир Куц, який перебував не в кращій формі, виграв його з великими зусиллями.

З 1961 року газета «Ле фігаро» за підтримки FFA щорічно до 2000 року проводила в Булонскому лісі Крос Фігаро[fr]. Після перерви в 2000—2012 роках з 2013 його проводить Hugo Events[fr] в парку Сен-Клу[ru].

Останній раз крос Юманіте пройшов в |1968 році. Його наступниками стали Паризький марафон[ru] (з 1976 року) і 20 км Парижа[fr] (з 1979 року). У 1990 році пройшов напівмарафон на призи газети «Юманіте». У 1992 році перший міжнародний крос Валь-де-Марн був також проведений на історичному місці кросу Юманіте в парку дю Трамбле[fr] в Валь-де-Марн[8].

Змагання ред.

Рік Дата Місце Дистанції Країн Бігунів Глядачів
I 1933 26 лютого Вітрі 1500 (200 жінок)
II 1934 6 лютого Ла-Курнев 2000
III 1935 3 лютого Ла-Курнев 3000 (2897[9])
IV 1936 2 лютого Ла-Курнев 4000
V[10] 1937 14 лютого Ла-Курнев 4000
VI[11] 1938 20 лютого Ла-Курнев 4242
VII 1939 19 лютого Ла-Курнев 3000 (більш ніж 200 асів[12])
Не відбулися через Другу світову війну
VIII 1945 18 лютого Венсенський ліс 2537 чоловіків і 228 жінок
IX 1946 17 лютого Венсенський ліс 4300 25 000
X[13] 1947 23 лютого Венсенський ліс чоловіки: 11 600 метрів/двадцять перешкод
жінки: 2600 метрів з трьома перешкодами 		9 більш ніж 5 тисяч (аси: 107 чоловіків/46 жінок)
XI 1948 29 лютого Венсенський ліс 4515
XII 1949 13 березня Венсенський ліс 5000 10 000
XIII[14] 1950 19 березня Венсенський ліс 3 5500 10 000
XIV[15] 1951 18 березня Венсенський ліс більш ніж 5000
XV[16] 1952 16 березня Венсенський ліс 8 6231 (заявок) 30 000
XVI 1953
XVII 1954 19 березня Венсенський ліс 7000 (27 асів[17]) 50 000[2]
XVIII 1955 27 березня Венсенський ліс
XIX 1956 3 березня[уточнити] Венсенський ліс
XX[18] 1957 31 березня 12
XXI 1958 Венсенський ліс близько 5000
XXII[19] 1959 5 квітня Венсенський ліс 11 близько 25 000 50 000
XXIII[20] 1960 10 квітня Венсенський ліс 11
XXIV[21] 1961 Венсенський ліс
XXV[22] 1962 8 квітня Ла-Курнев
XXVI[23] 1963
XXVII[24] 1964
XXVIII[25] 1965 Ла-Курнев
XXIX[26] 1966 27 березня Ла-Курнев[уточнити]
XXX[27] 1967 2 квітня Ла-Курнев
XXXI[28] 1968 Ла-Курнев

Призери ред.

Чоловіки ред.

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Жінки ред.

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.


Напівмарафон Юманіте ред.

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Histoire de L'Humanité - Bref survol historique // Юманіте : газета. — 2009. — 12.
  2. ↑ а б в г Yohann Fortune. Emil Zatopek dans la Guerre Froide: de la soumission à la rébellion (1948-1968) // Sciences sociales et sport : ревю. — 2012. — Vol. 1, no 5. — P. 53–86.
  3. ↑ Michaël Attali. Le cross de L'Humanité: un événement médiatique, sportif et idéologique (1933-1957) // Sports et médias. Du XIXe siècle à nos jours : збірник. — Biarritz : éditions Atlantica[fr], 2010. — P. 393-409.
  4. ↑ Une histoire du Cross de L'Humanité // Sport et Plein Air : ревю. — 2016. — 7.
  5. ↑ , зокрема, кращим бігунам того часу Алену Мімуну і Ульду Ламіну Абдаллі[fr]
  6. ↑ Le 9e Cross de L'Humanité. Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 20 листопада 2020.
  7. ↑ Andrew Boyd Hutchinson. The Complete History of Cross-Country Running: From the Nineteenth Century to the Present Day. — Stanford : Simon & Schuster}, 2018. — ISBN 9781631440779. (англ.)
  8. ↑ Cross Royal // L'Humanité : газета. — 1992. — 2.
  9. ↑ Хинчук-Михайлова (35) та 1994, 2897.
  10. ↑ Zéraphin Znamensky, Zaitzeva, Moreau, Kerpédron, Cordonnier, Givetti et Deroubaix grands vainqueurs des 5e cross de "I'Humanité" // L'Humanité : газета. — 1937. — 2. — P. 8.
  11. ↑ S. Znamenski, Vassilieva, Carpentier, Mallet, Pannefieu, Levèque, Bassaler et Colette sont les vainqueurs des 6e Cross de « l'Humanité » // L'Humanité : газета. — 1938. — 2. — P. 6.
  12. ↑ Хинчук-Михайлова (39) та 1994, более 200.
  13. ↑ Deux grands succès de nos organisations sportives // L'Humanité : газета. — 1947. — 3. — P. 4.
  14. ↑ La Hongrie avec Penzes (1er) enlève nettement Ie XIIIe Cross de L'Humanité // L'Humanité : газета. — 1950. — 3. — P. 1, 5.
  15. ↑ Галина Хинчук-Михайлова. 1951 накануне Олимпиады // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1995. — № 12. — С. 18—19.
  16. ↑ Галина Хинчук-Михайлова. 1952 первая Олимпиада // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1996. — № 1. — С. 20—21.
  17. ↑ Ежи Хромик // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1956. — № 8. — С. 31.
  18. ↑ Б. Львов. К итогам зимнего сезона за рубежом На кроссовых дистанциях в Европе // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1957. — № 5. — С. 31–32.
  19. ↑ Е. Горшков. XXII кросс «Юманите» // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1959. — № 6 (49). — С. 25.
  20. ↑ Победа советских бегунов в Париже // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1960. — № 5. — С. 31.
  21. ↑ А. Григорьев. Призы "Юма" – у советских кроссменов // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1961. — № 5. — С. 26, 27.
  22. ↑ В. Казанцев[ru], заслуженный мастер спорта, Н. Петухова, мастер спорта. А сегодня – Иванов // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1962. — № 5. — С. 25, 26.
  23. ↑ На дистанциях кроссов // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1963. — № 5. — С. 27.
  24. ↑ l'Humanité Organe central de parti communiste Français // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1964. — № 5. — С. 2 стр. обложки.
  25. ↑ Николай Пудов[fr], тренер сборной команды СССР, Николай Голохматов, тренер сборной команды ДСО профсоюзов. Два кросса // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1965. — № 5. — С. 30.
  26. ↑ Николай Пудов[fr]. Старты кроссменов Технические результаты крупнейших международных соревнований по кроссу // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1966. — № 5. — С. 31.
  27. ↑ Результаты основных международных соревнований по кроссу 1967 г. // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1967. — № 6. — С. 31.
  28. ↑ Призы „Юма“ в Москве // Лёгкая атлетика[ru] : журнал. — М., 1968. — № 5. — С. 22, 31.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Крос_Юманіте&oldid=38248146